Вплив взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток та наслідки злочину

З’ясовано, що розвиток взаємовідносин – це етап, який характеризується об’єктивними й суб’єктивними чинниками та відіграє суттєву роль у формуванні злочинної мотивації. Так, за отриманими дисертантом даними, у 60% осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення «злочинів взаємовідносин», на прийняття рішення про вчинення злочину вплинуло погіршення стосунків із жертвою, ще 34% скористалися існуючими взаємовідносинами для вчинення злочину й лише 6% опитаних зазначили, що для них взаємовідносини з жертвою не мали жодного значення.

Зроблено висновок, що заключний етап докримінальних взаємовідносин – їхня фіксація – характеризується утворенням стійкого соціального або емоційного зв’язку між суб’єктами.

Обґрунтовується авторське визначення докримінальних взаємовідносин як взаємовідносин потенційної жертви (потерпілого) та злочинця, що внаслідок свого розвитку спричинили виникнення злочинного мотиву та прийняття рішення про вчинення злочину або створили умови для його вчинення.

У підрозділі 2. 2 «Кримінальні взаємовідносини жертви та злочинця» з’ясовується ставлення злочинця й жертви, обставини, які впливають на їх поведінку під час вчинення злочину, з урахуванням чого пропонується визначення кримінальних взаємовідносин жертви (потерпілого) та злочинця як поведінки та ставлення суб’єктів один до одного а також корегування злочинцем своїх дій під час вчинення злочину під впливом взаємовідносин з потерпілим.

За результатами проведеного дисертантом опитування осіб, засуджених до позбавлення волі за вчинення «злочинів взаємовідносин», які відбувають покарання в пенітенціарних закладах Луганської області, встановлено, що навіть позитивні докримінальні стосунки під час вчинення злочину мають здатність до зниження позитивного емоційного забарвлення (46% злочинців байдуже ставились до потерпілого, 29% відчували ненависть, 8% – страх; 17% осіб, котрі відчували жалість до жертви пояснили, що їх дії носили вимушений характер). Тобто, взаємовідносини жертви та злочинця, котрі попередньо носили негативний, позитивний або нейтральний характер, під час вчинення злочину можуть змінюватися, а також своєрідно впливати на злочинні дії.

Акцентується увага на тому, що на корегування дій злочинцем та прогнозування майбутніх подій і їхніх наслідків впливає термін його знайомства з жертвою. Доведено, що чим більший термін знайомства між суб’єктами, тим більшою є вірогідність співпадання прогнозів злочинця щодо поведінки потерпілого. З’ясовано, що поведінка потерпілого в момент скоєння злочину залежить від: 1) докримінальних взаємовідносин зі злочинцем, ступеня довіри потерпілого до злочинця; 2) впливу зовнішнього середовища; 3) індивідуальних особливостей особи. Поведінка злочинця в «злочинах взаємовідносин» має схожі з поведінкою жертви залежності.

Дисертантом доведено, що домінуючою при вчиненні «злочинів взаємовідносин» є така суб’єктивна складова як емоція. При вчиненні злочину суб’єктом, в якого відсутні сильні емоції до потерпілого, мета злочину не полягає у завданні йому страждань і може співпадати з бажаними наслідками. Відсутність наслідку може вплинути на мотивацію посткримінальної поведінки.

Зроблено загальний висновок, що при вчиненні «злочину взаємовідносин» домінуючу роль відіграє мета злочинного посягання, а не його наслідки.

У підрозділі 2. 3 «Посткримінальні взаємовідносин жертви та злочинця» запропоновано визначення посткримінальних взаємовідносин жертви та злочинця як їхнього емоційного ставлення одне до одного та поведінки після закінчення злочину.

Визначено, що посткримінальна поведінка як злочинця, так і жертви за оціночним критерієм поділяється на позитивну, негативну та нейтральну, а за юридичним критерієм – на правомірну та протиправну.

Доведено, що обрання певного виду поведінки злочинцем після вчинення «злочину взаємовідносин» залежить від злочинного результату, від того, чи вдалося злочинцю задовольнити свою найбільш актуальну потребу, яка пов’язана з особою потерпілого, та досягти поставленої мети, чи відповідають наслідки, що настали, тим, які злочинець планував.

З’ясовано, що посткримінальна поведінка потерпілого має схожі риси з посткримінальною поведінкою злочинця. Вона формується залежно від виду зв’язку зі злочинцем та ставлення до нього, під впливом вчиненого злочину.

Особливого значення набуває такий вид посткримінальної поведінки потерпілого від «злочину взаємовідносин», як небажання звертатися до правоохоронних органів, що сприяє росту латентності цієї категорії злочинних посягань.

Розділ 3 «Запобігання злочинам, які є наслідком взаємовідносин жертви та злочинця» містить три підрозділи.

У підрозділі 3. 1 «Запобігання «злочинам взаємовідносин» в системі запобігання злочинності» автор підтримує позицію вчених, які щодо протидії злочинам використовують термін «запобігання» і вважають, що воно має здійснюватися заходами загальносоціального та спеціально-кримінологічного характеру.

Обґрунтовується, що протидія «злочинам взаємовідносин» має об’єднувати різні запобіжні заходи та здійснюватися на трьох рівнях: загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному. Оскільки запобіжні заходи проявляються в певних формах, то в запобіганні «злочинам взаємовідносин» значення мають такі форми діяльності суб’єктів, які спрямовані на виявлення та нейтралізацію їхніх детермінантів, а саме зниження міжособистісної конфліктності й створення умов для нормального розвитку, співіснування та взаємодії в певній мікрогрупі.

Найбільш ефективними на загальносоціальному рівні щодо запобігання «злочинам взаємовідносин», на думку автора, є заходи соціально-економічного та культурно-виховного спрямування. Соціально-економічні заходи профілактики мають сприяти позитивному розвитку таких соціальних інститутів, як сім’я, трудовий колектив і всіх тих, в яких формуються та набувають подальшого розвитку взаємовідносини людей.

У підрозділі 3. 2 «Спеціально-кримінологічне запобігання «злочинам взаємовідносин» державними установами та громадськими організаціями» обґрунтовується, що спеціально-кримінологічне запобігання «злочинів взаємовідносин» доцільно здійснювати на груповому та індивідуальному рівні.

Досліджується вітчизняне законодавство, яке регулює підтримку та захист громадян, що в цілому має сприяти зниженню як віктимності, так і кількості «злочинів взаємовідносин».

Автором запропоновано окремі заходи щодо реалізації спеціально-кримінологічного