Вплив взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток та наслідки злочину

На цій підставі запропоновано визначення «злочинів взаємовідносин», під якими слід розуміти такі злочини, вчинення котрих було детерміновано взаємовідносинами жертви та злочинця. Мотивами злочинів взаємовідносин будуть усі ті мотиви, які сформувались у процесі розвитку цих взаємовідносин, тобто потреби й інтереси, що сприяли формуванню даного мотиву в потенційного злочинця, мають бути пов’язані з особою, з якою він перебуває в стосунках. За даними, отриманими дисертантом, до найбільш розповсюджених мотивів «злочинів взаємовідносин» відносяться: особиста неприязнь (24%), злість (23%), корисливість (18%), ревнощі (12%), помста (15%), сексуальні мотиви (8%).

У підрозділі 1. 3 «Кримінологічна характеристика та визначення понять «жертва злочину взаємовідносин» і «особа злочинця», на підставі основних позицій щодо визначення понять жертви злочину та особи злочинця, автор пропонує власні визначення цих категорій у «злочинах взаємовідносин». Визначальною ознакою жертви та злочинця у «злочинах взаємовідносин» є існування між ними саме таких взаємовідносин, які призвели до віктимізації одного суб’єкта та криміналізації іншого.

Проведене емпіричне дослідження обумовило такі результати: більшість і жертв, і злочинців «злочинів взаємовідносин» складають чоловіки. Так, у злочинах насильницької спрямованості вони становили 62% та 73% відповідно; у корисливих злочинах – 56% і 64%. Якщо найбільшу вікову групу серед злочинців становлять особи 18-29 років (32% серед насильницьких та 45% серед корисливих злочинців), то стосовно потерпілих за віковим критерієм існують розбіжності – потерпілі від корисливих злочинів характеризуються більш старшим віком (30-39 років) аніж потерпілі від насильницьких злочинів (18-29 років). За освітнім рівнем особливих розбіжностей між жертвами «злочинів взаємовідносин» та особами, які їх скоїли, також немає: близько 70% з них мали повну середню освіту.

Крім того, встановлено, що суттєвий вплив на поведінку жертви здійснюють акцентуйовані риси її характеру. Так, близько третини потерпілих можна віднести до групи осіб з агресивним типом акцентуацій, до якого належать застрягаючі, демонстративні та збуджувані особи. Їх особливістю є те, що в конкретній ситуації вони, як правило, поводяться агресивно, активно захищаються від нападу, або навіть можуть самі провокувати конфлікт. Натомість 2/3 складають потерпілі з пасивними типами акцентуацій, які під час вчинення стосовно них протиправних дій не пручаються, довго вагаються перш ніж щось зробити, не наважуються вдатися до активних дій.

На основі проведеного дослідження автор пропонує класифікацію жертв злочинів за характером взаємовідносин жертви та злочинця, що складається із ситуаційних, імовірнісних та заздалегідь визначених жертв, доповнити таким видом, як умовно-визначені (з якими злочинець навмисне познайомився, щоб створити сприятливі умови для вчинення злочину). За видом зв’язку пропонується наступна класифікація: сімейно-побутові (мають сімейний, родинний, любовний, дружній, сусідський зв’язок зі злочинцем) ; корпоративні жертви (стали такими на ґрунті службових, бізнесових, комерційних та інших конфліктів) ; нормативні жертви (зв’язок зі злочинцем урегульований певним документом, наприклад, внаслідок встановлення опіки над суб’єктом).

У підрозділі 1. 4 «Взаємовідносини жертви та злочинця у кримінальному праві» автор аналізує чинний КК України через призму закріплення в ньому ознак взаємовідносин жертви та злочинця. Більш ніж у п’ятдесяти статтях Особливої частини КК України (переважно у розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи», ІV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи», V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав та свобод людини і громадянина») законодавець, описуючи ознаки злочинів, акцентує увагу на потерпілому та наявності соціального або емоційного зв’язку між ним та суб’єктом злочину. Наявність взаємовідносин у цих складах: 1) виступає конструктивною ознакою складу злочину; 2) відноситься до категорії кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак; 3) виступають обставинами, що пом’якшують відповідальність.

Звертається увага, що в Загальній частині КК України взаємовідносини суб’єкта злочину й потерпілого знайшли своє відображення: 1) у нормах про обставини, що виключають злочинність діяння (розділ VIII), насамперед це стосується необхідної оборони, уявної оборони, затримання особи, що вчинила злочин, фізичного або психічного примусу; 2) у нормах про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ) – інститути дійового каяття, примирення винного з потерпілим; 3) у нормах про призначення покарання (розділ ХІ) – обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Розділ 2 «Динаміка взаємовідносин жертви та злочинця в механізмі злочинної поведінки» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2. 1 «Докримінальні взаємовідносини жертви та злочинця» підкреслюється, що взаємовідносини потерпілого з винним до вчинення злочину мають кримінально-правове, кримінально-процесуальне й кримінологічне значення та є самостійним компонентом криміногенної та кримінальної ситуації. З урахуванням динаміки докримінальних взаємовідносин виділяються такі її етапи: утворення, розвиток та фіксація.

На основі проведеного дослідження автором запропоновано наступну класифікацію форм утворення взаємовідносин: 1) за способом – взаємовідносини, які виникли випадково; взаємовідносини, створені нормативно; взаємовідносини, що утворилися природним шляхом; 2) за суб’єктом ініціювання: ініційовані потенційним злочинцем;