Вплив засобів масової інформації на формування свідомості учнів

Можливість розв’язання вищезазначеної проблеми, звичайно, не в заборонних заходах, а в тотальній відповідальності дорослих – політичних, державних та громадських діячів, але, перш за все, батьків і педагогів. Задача останніх – формувати у дітей інформаційну компетентність, навички грамотного поводження з медіа, критичного, виваженого до них ставлення. Починати цей процес потрібно якомога раніше, і в школі, у якій необхідно готувати нове покоління до життя в умовах інформаційного буму, навчити людину сприймати та розуміти різноманітну інформацію, ефективно користуватися нею, і, звичайно ж, у колі сім’ї, яка повинна лишатися провідним соціальним інститутом, природним середовищем первинної соціалізації дитини.

Протидіяти негативному впливові телебачення належну увагу можна й потрібно в колі сім’ї. Звичайно, батьки не мають змоги весь час контролювати зміст та якість передач, які дивляться їхні діти, тому буде ефективнішим сформувати у дитини критичне, креативне, вдумливе ставлення до телебачення.

Певну частину телепередач, мультфільмів, кіно батьки зобов’язані дивитись разом з дітьми. З тим, щоб після спільного перегляду провести дискусію щодо побаченого на екрані, обговорити те, що тільки-но переглянули, висловити ставлення до того, що відбувається, реагувати відповідним чином на продукт, який насаджує не властиві для конкретно взятої родини цінності.

А ось буде чи ні телевізійна та взагалі медійна продукція корисною або шкідливою для дитини, залежить від того, яким буде її вживання – «стихійним» або навпаки – чітким та цілеспрямованим, коли педагоги разом з батьками знайдуть та приведуть у дію механізм, що забезпечить гармонійний розвиток особистості у взаємозв’язку з культурою медіа.

Для втілення в життя цієї умови педагогам і батькам у своїй взаємодії необхідно мати довгострокову перспективу з використання медіа, зокрема телебачення, у виховному процесі; постійно поширювати свої знання з питань медіа освіти та медіа культури; мати практичну можливість регулювати контакти молоді, наприклад, з екранним мистецтвом; володіти методом визначення рівня виховного, естетичного, морального, пізнавального тощо впливів з боку медіа на особистість із тим, щоб мати можливість цей рівень контролювати.

 

 

Багато людей, як молодих, так і літніх, присвячує перегляду телепрограм значну частину свого часу. Опитування показують, що до 18 років американський підліток проводить біля телевізора в середньому 15 000 годин! І це тільки телевізор! А ще – робота за комп'ютером, в Інтернеті. І те, що це справжнісінька пристрасть, стає очевидним, коли затяті телемани намагаються її позбутися.

Дане питання мене зацікавило, тому я вирішила провести анкетування «Ти, телебачення та персональний комп’ютер» (Додаток 4) у нашій школі методом анонімного діагностування учасників навчально-виховного процесу для перевірки їхньої життєвої позиції щодо засобів масової комунікації, самоаналіз.

Інтерпретація даного анкетування показала, що учні надають перевагу Інтернету, телебаченню, як засобам масової інформації. За переглядом телепрограм, у робочий день, однолітки проводять в середньому 3-6 годин, у вихідний – від 7 годин. Найбільш популярними телепередачами є музичні та розважальні програми, спортивні трансляції, художні фільми, серед яких домінують зарубіжні бойовики, трилери, комедії, містика. Аналізуючи частину опитувальника про ПК, робимо висновок, що ПК в основному «розважальний комплекс» з музикою, іграми та мережею INTERNET.

 

 

 

У триваючих нині дискусіях з приводу необхідності охорони суспільної моралі найактуальнішим виглядає питання про можливі наслідки споживання населенням телевізійної інформації з елементами насильства й жахів. Відповідні фільми – бойовики, трилери, фільми жахів – упевнено кваліфікуються громадською думкою як «соціально небезпечні», такі, що чинять на психіку й поведінку глядачів виключно деструктивний вплив. При цьому особливий наголос робиться на негативних наслідках впливу згаданих фільмів на дітей та підлітків, чия психіка перебуває у стані формування і є, як прийнято вважати, вкрай чутливою до втручань з боку телебачення, яке називають «жорстоким», «агресивними» і «бездуховним».

У зв’язку з цим все частіше йдеться про необхідність медіа освіти населення і озвучується думка про те, що якщо не вдається переробити медіа, то треба змінити їхню аудиторію, прищепити їй «психологічний імунітет» до патогенного впливу ЗМІ, пов’язаний з перенасиченістю екранного насильства.

Постійне нагадування про ймовірність причинного зв’язку між переглядом фільмів жахів та деструктивною, асоціальною поведінкою глядачів, підтримує існуючі в свідомості людей сумніви й недовіру до цих фільмів, переконання щодо величезної шкоди, яку вони несуть дітям.

З мого погляду, тут має місце однобічне, безальтернативне і через це певною мірою патогенне програмування громадської думки. Закономірним результатом цього програмування є те, що, незважаючи на відсутність будь-яких аргументованих доказів, переважна більшість (понад 65%) опитаних мною дорослих виступають категорично проти перегляду фільмів жахів дітьми. Однак, я гадаю, що громадськість негативно налаштована на ці фільми не стільки тому, що має конкретні підтвердження шкідливого їх впливу, скільки через те, що переконання щодо такого впливу насаджене їй тими ж мас-медіа.

Фільми жахів розглядаються переважно як такі, що становлять одну класифікаційну групу з іншими фільмами, де