Втрачені ілюзії у романах Оноре де Бальзака "Втрачені ілюзії" та Гюстава Флобера "Виховання почуттів"

В цьому плані Бальзак повністю розділяє думки Флобера і певним чином доповнює їх: “Mon Dieu! de l'or а tout prix! – se disait Lucien, l'or est la seule puissance devant laquelle ce monde s'agenouille – Боже мій! Золота – будь-якою ціною! – сказав сам собі Люсьєн. – Золото – єдина сила перед якою схиляється світ”.

Ось воно – це концентроване втілення зла та пороків, яке призводить до краху більшості ілюзій, які народжуються у головах геніальних винахідників, митців, творців.

Так, мало-помалу ми відходимо від загальнодержавних чи б пак, народних ілюзій і наближаємося до ілюзій особистісних, тобто ілюзій притаманних кожному героєві зокрема.

Розглянувши критичну літературу, ми зіткнулися з тим, що ніхто з авторів відкрито не говорить про втрату певних ілюзій. Тому, ми вирішили дослідити походження та значення терміну ілюзія. Отже, для кращого розуміння цієї теми ми вирішили звернутися до тлумачного словника.

Так, саме слово ілюзія, тобто український варіант цього слова походить ще від латинського “illusus”, яке згодом чудово прижилося спочатку у старофранцузькій мові, а тепер і у сучасній французькій мові і звучить, як “illusion”, а також віднайшло себе й в англійській мові, де має таке саме написання, як і у старофранцузькій мові – “illusion”. Цей факт легко пояснюється нормандським завоюванням 1066 року.

Слово ілюзія має декілька різних, проте не надто різноманітних значень. Це:

• хибне сприйняття реальності;
• хибна думка чи уявлення;
• щось, схоже на фантастичний план чи бажання, що призводить до хибних уявлень чи хибного сприйняття;
• стан омани викликаний хибним сприйняттям чи уявленням.

Іншими словами можна сказати, що це примарні надії чи мрії, які в будь-який момент можуть розвіятися як повітряні замки при появи легкого морського бризу.

Ілюзіям, як і всьому, що є у людини, притаманні певні якості, за допомогою яких їх можна класифікувати.

Отже, на основі прочитаних творів та статей ми подаємо наступний поділ людських ілюзій. Це:

А) співвідношення тілесних та душевних ілюзій;

Б) співвідношення реальних і примарних ілюзій.

 

 

Звичайно ж, здавалося б логічним почати порівняння з головних героїв, проте, ми вирішили не робити цього, адже їхні ілюзії занадто глибокі та значущі і тому до них ми звернемося у наступній частині другого розділу нашої роботи.

Але, щоб не створювати лишньої плутанини з цитатами, ми вирішили розглядати кожен роман окремо. А почнемо ми з “Втрачених ілюзій” Оноре де Бальзака.

Розглянемо перший тип співвідношення: тілесні та душевні ілюзії. До тілесних ми воліємо відносити ілюзії героїв, які певним чином пов'язані з матеріальним добробутом, тілесними, чи б пак, життєвими насолодами.

Тут, вершину першості безперечно обіймають парижські журналісти і найяскравішим представником є Етьєн Лусто. Цинічний, морально розбещений, підвладний закону купівлі й продажу Лусто, як і майже кожен журналіст того часу, плекав ілюзії щодо свого матеріального становища та способу життя. Обманюючи самого себе думками про своє майбутнє благополуччя, він щоразу терпів крах своїх ілюзій, коли після того, як: “l'argent entre а flots dans mon gousset, je rйgale alors mes amis. Pas d'affaires en librairie, je dоne chez Flicoteaux (ce temple de la faim et de la misиre) – золото потоком тече у мою кишеню, і тоді я влаштовую учту для друзів. Затишшя у книжковій торгівлі – і я обідаю у Флікото (храм голоду й злиднів). ” Але слід відмітити і той факт, що він так і не зрікся своїх ілюзій. Чи то через переконання, чи то через впертість.

Далі, напевне, до цієї категорії слід віднести вельмож. Тут представників можна навести багато, але давайте візьмемо тільки одного, тобто одну представницю цього класу Луїзу де Баржетон. Зрозуміло, що всі вельможі завдяки своєму статусу повинні мати тілесні ілюзії, але дехто їх надбав собі ще у досить юному віці “Puis, aprиs avoir reconnu que la vie de Paris, а laquelle elle aspirait, lui йtait interdite par la mйdiocritй de sa fortune... зрозумівши, що життя в Парижі, по якому вона зітхала, недоступне за браком коштів... ” А в даному випадку необхідно відмітити те, що на відміну від журналістів вона реальніше поставилася до ілюзій і вирішила шукати їм відповідну заміну.

До душевних, ми відносимо ілюзії, які мають на меті дещо вище, ніж просто матеріальне. Найфатальнішими ілюзіями цієї категорії є ілюзії родин щодо нащадків, а також нащадків щодо родин[6; 318]. І звичайно ж, втрата таких ілюзій залишає набагато болючіший відбиток у душі. З такими ранами у душах залишилися, перш за все, Єва, Давид та пані де Рюбампре. “A la croyance, tu as fait succйder en nous la dйfiance. Ми вірили в тебе – ти розбив нашу віру” – сказала Люсьєнові його мати, таким чином виразивши думку й дочки, і зятя.

А другим прикладом є жорстока втрата останніх крихт ілюзій Давида щодо батька: “ Peut-кtre me devez-vous des secours! Можливо вам усе-таки слід би допомогти мені!.. ”

Також, сюди слід віднести і нещасну Коралі, яка постраждала