Використання інноваційних технологій розвитку мовленнєвої компетентності дошкільників

Спадкоємність, на погляд Алли Михайлівни, це, по-перше, врахування школою рівня знань умінь і навичок, з якими дитина прийшла до школи, опора на них та подальший розвиток; по-друге, ліричний перехід від навчально-ігрової до навчальної діяльності за всіма її компонентами, в тому числі й оцінному. Автор зазначає, що процес спадкоємності педагогічних зусиль дошкільної установи і початкової школи у цілісному формуванні загальнонавчальних умінь і навичок у дітей ще не став предметом уваги науковців. Отже, наступність і спадкоємність, на думку вченого, є визначальними умовами неперервної освіти і водночас умовами забезпечення комфортності особистості на всіх етапах її розвитку і навчання, від дошкілля до вищої школи.

Автор вважає, що зміст мовної підготовки дітей до навчання в школі полягає у розвитку мовленнєво-творчих здібностей, в усвідомленні мовленнєвої діяльності, а розвиток зв’язного мовлення – одне з основних завдань сучасного дошкільного закладу.

А. М. Богуш робить висновок, що в освітніх закладах “Школа-дитячий садок” можна створити такі педагогічні умови, які забезпечили б взаємозв’язок дошкільного і шкільного навчально-виховного процесу, в якому практично враховувалася б специфіка дошкільного і шкільного періодів вікового розвитку.

 

 

На сучасному етапі у дошкільній педагогіці відбувається низка оновлюючих процесів: оновлення, збагачення змісту освіти; запровадження новітніх підходів до організації роботи з дітьми; запровадження інновацій різного рівня. Однією з найголовніших інновацій є Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі». Її запровадження потребує певних змін – більших чи менших – у освітньому процесі кожного дошкільного закладу. Пошук найбільш ефективних форм, засобів, методів стосується усіх напрямків впливу на розвиток дошкільнят. Оптимізація педагогічного процесу стосується і мовленнєвого розвитку дітей.

У сфері навчання мови і мовлення існують певні інновації, які прямо чи опосередковано впливають на ефективність педагогічного впливу та становлення мовної особистості. Серед таких виділяються загально-педагогічні інноваційні підходи:

компетентнісний (формування мовленнєвої компетентності дитини) ;

особистісно орієнтований;

інтегрований;

комунікативний;

індивідуальний тощо.

Є низка інноваційних підходів, методів, технологій, які тією чи іншою мірою стосуються мовленнєвого розвитку дитини (насамперед українського):

соціоігровий підхід є. є. шулєшка;

навчання грамоти за технологіями є. є. шулєшка та м. зайцева;

творчий розвиток за методами л. б. фесюкової;

комунікативний розвиток за технологією т. о. піроженко тощо.

Загальновизнаною інновацією у сфері мовленнєвого розвитку дитини є методика, методи та прийоми А. М. Богуш та Н. В. Гавриш. Ця методика увібрала в себе та враховує усі новітні підходи та технології, пропоновані на «педагогічному ринку».

За спостереженнями проблемною зоною у мовленнєвій роботі з дошкільниками вже певний час є ознайомлення дітей з художньою літературою: читання та розповідання творів, переказ, декламування, творче розповідання, робота з дитячою ілюстрацією тощо. Пішли з практики роботи заняття з художньої літератури і всі ці види роботи стали мати безсистемний характер. Хтось не вважає роботу з художнім твором важливою, хтось не може знайти їй належне місце серед інших видів роботи.

Важливо усвідомити, що мовленнєва робота, і в тому числі художньо-мовленнєва діяльність з дітьми є компонентом багатьох видів педагогічної роботи: пізнавальний розвиток, навчання грамоти, художньо-естетичний розвиток, патріотичне виховання, становлення провідної діяльності та інше. Всім знайома низочка діяльностей з образотворчості: роздивилися картину художника – прочитали гарний твір – роздивилися навколо – намалювали гарні пейзажі – вивчили віршика про весну – розіграли казочку про перші весняні квіти. Тож, видається, не треба окремого заняття двічі на місяць щоб читати казки, вчити вірші, розглядати ілюстрації.

Прогресивною, на думку А. М. Богуш та Н. В. Гавриш, є така позиція у мовленнєвому розвитку дошкільників, за якою пропонується активна «дослід-ницька» діяльність дитини зі сприйняття літературного твору, момент її співтвор-чості з автором. «Проживання», прийняття дитиною літературного твору, можли-вість «грати» з художнім словом надають процесу сприймання більш глибокого змісту, загострюють увагу на мовному матеріалі, примушують замислитися над значенням використаних у тексті слів і виразів, сприяють збагаченню мовлення, формуванню його образної виразності. Тому засобами художньої літератури слід розвивати як лексичну, граматичну, фонетичну компетентність, так і виховувати культуру мовлення дошкільнят, розвивати поетичний слух, прищеплювати любов до художньої літератури як мистецтва слова.

Інноваційним є також використання символічних моделей за мотивами літератури і фольклору для відтворення головної сюжетної лінії твору (за методом Л. Венгера) у мовленнєвій та зображувальній діяльності. Різноманітні види театралізації сприяють розвитку особистісної активності, здібності утворювати гнучкі, рухливі, варіативні образи, встановлювати зворотній зв’язок усередині естетичного досвіду, творчо синтезувати власний досвід із сприйнятою інформацією. А все це є складовою компетентності дитини.

Головне завдання педагога – розвинути у дитини сприйнятливість як базову особистісну якість, прищепити здатність «приймати», «передавати», «трансформувати», тобто бути споживачем і творцем культури.

Найважливішими результатами опанування мистецької