Використання інноваційних технологій розвитку мовленнєвої компетентності дошкільників

Провідним засобом педагогічної роботи має бути діалог дорослого з дитиною, а формою активності – творчість.

Ще однією проблемною зоною є органічне поєднання і підтримка мовлення дитини і її пізнавального розвитку у різних видах діяльності – тобто застосування інтегрованого підходу.

Мислення, мовлення і діяльність у дитини-дошкільника щільно пов’язані. Дитина пізнає навколишню дійсність через органи чуття – торкається, відчуває смак, запах, бачить і чує те, що знаходиться навколо неї. На основі сприйнятого (відчутого, побаченого, почутого) у неї формується уявлення і складається певне судження. Так само, як і дійсність, на мислення дитини впливає і мова. Різноманітний чуттєвий, сенсорний досвід дитини сполучається зі словом і, надалі, слово залишається символом предмета, ознаки, дії, поняття.

Усе життя дитини супроводжується різними видами діяльності. У процесі цих діяльностей вона набуває певних знань, умінь – дитина навчається чогось і розвивається. Причому навчання не буде успішним, якщо дитина сама не виступатиме суб’єктом пізнавальної діяльності.

 

Одним з чинників пізнавальної діяльності є психічна активність дитини, яка надалі переходить у пізнавальну активність, і визначається як потреба у пізнанні довкілля, а також у пізнанні самого себе.

 

Протягом дитинства розвиток пізнавальної потреби проходить 3 умовні рівні:

Потреба у враженнях – виникає у ранньому віці і виражається у діях «Що таке?», «Хто такий?», «Як зветься?».

Цікавість/допитливість як прояв інтересу до навколишнього – молодший дошкільний вік – «чомучки» і «експериментатори».

Потреба у пізнанні, яка задовольняється в процесі цілеспрямованої пізнавальної діяльності (ініціативної) – старший дошкільний і молодший шкільний вік – «жага знань».

Одним з видів пізнавальної діяльності є мовленнєва діяльність. За О. Леонтьєвим мовленнєва діяльність є пізнавальною, оскільки вона «розпредмечує» дійсність через мову. Виходячи з цього можна поєднати ці види діяльності одним поняттям (явищем?) – пізнавально-мовленнєва діяльність.

 

Якісною характеристикою становлення пізнавальної діяльності є поява і формування пізнавальної активності дитини. Активність виявляється в діяльному ініціативному ставленні до навколишнього світу і себе.

 

Активність дошкільників треба стимулювати. Одним із засобів стимулювання дитячої активності є застосування інтерактивного навчання. Його сутність і полягає у постійному безпосередньому чи опосередкованому заохочення дітей до активної взаємодії (з дорослим, однолітками) на діяльнісному і мовленнєвому рівні.

Показником, проявом цікавості/допитливості є запитання. Мова йде про питання як засіб пізнання, і як мовленнєве явище. Запитання може мати внутрішню і зовнішню зверненість. Тобто орієнтуватися на самостійний пошук відповіді чи на допомогу навколишніх.

Звертання із запитаннями не слід вважати однозначно проявом несамостійності, особливо, якщо це стосується молодшої дитини. Без серйозних, вдумливих відповідей дорослого перехід до самостійного пошуку буде утрудненим. До того ж система «дитячі запитання – дорослі відповіді» може стати рушієм пізнавального розвитку дитини. Відповідь дорослого у якійсь мірі задовольняє цікавість дошкільника, стимулюючи його до подальших запитань і пошуків. Але відповідь має бути дещо неповною, незакінченою – тобто опосередковано сприяти подальшому пошуку.

Ще однією причиною, чому не можна ігнорувати дитячі запитання є те, що запитуючи, дитина прагне дізнатися, чи важливі проблеми її цікавлять, чи зацікавлений дорослий у спілкуванні з нею, чи стає вона розумнішою, дорослішою.

Уміння питати і відповідати потребує спеціального формування.

Ще одним мотивом, засобом розвитку пізнавально-мовленнєвої діяльності є спільна пізнавальна діяльність, яка передбачає мовленнєву взаємодію учасників. Дитині є привід висловитися, є кому висловитися, є на кому перевірити свої міркування. Практика організації спільної діяльності підтверджує, що у разі наявності у групі різних бажань, пропозицій чи різних варіантів вирішення, відстоюють своє рішення, ведуть за собою діти з високим рівнем пізнавально-мовленнєвих умінь (на додачу до активності та ініціативності). Діти, що мовчать (бо не можуть чи не хочуть говорити) залишаються «за бортом» чи страждають від нереалізованості.

Вище сказане стосується і такої спільної діяльності, як полілог. Хоча діти дошкільного віку ще не готові вести полілог як такий (особливо українською мовою), але навички участі у спільній розмові готуватимуть їх до цього у більш старшому віці.

Важливий емоційний настрій пізнавально-мовленнєвої діяльності. Дорослий може підтримати настрій зацікавленості, показавши, що його об’єднує з дитиною:

відсутність однозначного зразка рішення;

спрямованість на пошук можливих шляхів рішення;

стурбованість ситуацією;

упевненість у успіху пошуку.

Установці на активність і успіх в рішенні сприяють:

питання – сумніви;

питання – роздуми.

Вони мають як би фіксувати пройдені етапи чи проміжні досягнення.

Недостатня сформованість у дитини засобів пізнання, в тому числі мовлення, заважає її включенню у пізнавальну діяльність навіть при наявності потреби у ній.

Якщо дитина має можливість виявити власну індивідуальність, активно включатися у спільну діяльність, насамперед за допомогою мовлення, підвищується її пізнавальна активність. Знати стає потрібним, щоб бути визнаним, значущим у власних очах, серед однолітків, для оточуючих дорослих.

Пізнавально-мовленнєва діяльність дошкільників складається/містить у собі різні види висловлювань і проходить у різних формах (діалог, монолог).

Діалог відбувається під час спільної пізнавально-мовленнєвої діяльності і може носити характер розмови, бесіди чи полілогу. Їх цінність в можливості уточнення, впорядкування дитячих уявлень про навколишнє і збагачення їхнього досвіду. Діти вчаться логічно мислити, швидко пригадувати, аналізувати, висловлюватися і відстоювати власні судження і думки. Існують певні вимоги щодо керівництва пізнавальною бесідою/розмовою/полілогом (за Є. Тихєєвою) :

вести діалог природно;

не зловживати запитаннями і не вимагати від дітей повних відповідей;

спонукати дітей до запитань;

заохочувати до висловлення думок і їх оцінки;

додержувати основної теми/мети/проблеми;

до кінцевих висновків та узагальнень підводити дітей непомітно, опосередковано;

власна оцінка і узагальнення теми педагогом мають бути короткими, місткими і аргументованими.

Монолог у формі повідомлення чи міркування може бути як частиною діалогу, так і окремим результатом/продуктом пізнавальної діяльності.

 

До міркувань належать: інструкції, пояснення, доведення, розмірковування.

Найчастіше під час пізнавально-мовленнєвої діяльності дошкільників спостерігається змішання різних типів висловлювань: у розмову включається повідомлення; повідомлення підсумовується висновком; експериментування супроводжується міркуванням та поясненням.

Існує ціла низка методичних прийомів, за допомогою яких педагоги навчають дошкільників висловлюванню. А саме:

спільне мовлення, коли вихователь починає фразу, а дитина її продовжує і закінчує;

спільні коментовані дії;

структурно-синтаксична схема у вигляді коротких початкових слів, яку дитина доповнює з власної ініціативи, відповідно до своїх інтересів і можливостей;

командний метод;

метод моделювання;

мовленнєві логічні задачі – розповіді-загадки, відповіді на які дитина може дати лише тоді, коли чітко усвідомлює закономірності та причино-наслідкові зв’язки; потребує попередньої роботи; до пізнання і висловлювання дітей спонукають проблемні запитання;

метод розв’язання проблеми, або дерево рішень;

«мікрофон»;

робота із закритим (захованим) об’єктом;

припущення («А що було б, якби…», «Що вийде, якщо…», «Уявіть, що…») ; навчає висувати гіпотезу і моделювати уявні дії, передбачати результат;

опрацювання типових конструкцій, коли майже одна і та ж схема висловлювання/речення «одягається» різними словами; потребує попередньої роботи, опори та досвід дитини та інші.

 

 

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Міністерство освіти і науки України, Академія педагогічних наук України; наук. ред. та упоряд. О. Л. Кононко. – К. : Світич, 2008.

Богуш А. М. Методика навчання української мови в дошкільному закладі. – К. : Вища школа, 1993.

Богуш А. М. Мова дітей: Посібник для дошкільнят та соціальних педагогів / Під заг. ред. С. Чередниченко. – К. : Кобза, 2003.

Гончаренко А. Сучасні підходи до розвитку мовлення дітей // Дошкільне виховання. – 2004. – № 7.

Гончаренко А. М. Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників: Навчально-методичний посібник до Базової програми «Я у Світі». – К. : Світич, 2009.