Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Використання проектних технологій у процесі здійснення корекційно-реабілітаційного навчання дітей з особливими потребами (практикум)

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Савчук Л. О.
 
Використання проектних технологій у процесі здійснення корекційно-реабілітаційного
навчання дітей з особливими потребами (практикум)
 
Краща школа – це життя.
Кращий учитель – це помилка,
а краща освіта – це досвід.
Алішер Файз
 
Проблема корекційної допомоги дітям з труднощами в навчанні не перестає бути актуальною завдяки збільшенню їх кількості. Без спеціальних педагогічних заходів діти з особливими освітніми потребами не можуть засвоїти навчальної програми. Насамперед це пов'язано з несформованістю у них навчально-пізнавальної діяльності, порушеннями позаінтелектуальних компонентів навчально-пізнавальної діяльності, працездатності, рівня довільної регуляції поведінки, мотивації.
Державні стандарти спеціальної освіти, що відкривають широкі можливості для створення варіативних програм, упровадження інновацій та нових технологій, спрямовані на створення оптимальних умов для самовизначення кожного учня відповідно до його пізнавальних можливостей.
Тому сьогодні надзвичайно актуальними є наступні запитання, які мало не щодня задають собі педагоги: Чи хочуть наші діти вчитися?, Що потрібно зробити, щоб старанність учнів зросла?, Що ми маємо на увазі, коли говоримо, що готуємо дитину до життя, коли вона вже давно живе у цьому світі?
На ці запитання можна відповісти, спираючись на сучасне прогресивне розуміння освіти та її місії – навчити людей не лише бачити майбутнє, а й допомагати їм його змінювати, перетворювати, виходячи з потреб та інтересів людства, особистості [4]. Однак реалізація цієї місії в межах традиційної, нормативної педагогічної діяльності є дуже проблематичною, що зумовлено зростанням інтересу до педагогічних інновацій.
Одним зі стратегічних напрямків модернізації освіти є компетентнісний підхід, особистісно зорієнтований за своєю природою. Саме набуття життєво важливих компетентностей дає дитині (людині) можливість орієнтуватися в сучасному суспільстві, інформаційному просторі, тому розвиток ключових компетентностей школярів – важливе завдання сучасної педагогіки.
В основі концепції компетентності лежить ідея виховання компетентної людини, яка вміє адекватно діяти у певних ситуаціях, застосовуючи при цьому знання і беручи на себе відповідальність за наслідки діяльності.
Під компетентністю розуміють цілісний досвід особистості в розв'язанні життєвих проблем, засвоєні способи виконання ключових функцій, які стосуються багатьох соціальних сфер і соціальних ролей, синтез когнітивного, предметно-практичного та особистісного досвіду [5].
Ціннісні і цільові засади компетентнісного підходу розкриті й науково обґрунтовані у Концепції розвитку 12-річної середньої загальноосвітньої школи, де одним із основних завдань вітчизняної освіти визначено становлення в учнів цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і соціальної компетентностей на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, оволодіння засобами пізнавальної і практичної діяльності [8].
Яким компетенціям потрібно надавати перевагу в сучасних умовах? С. Шишов та В. Кальней [15], говорячи про завдання освіти, зазначають, що головне - не лише навчити дітей жити разом, а також розвивати знання про інших, їхню історію, традиції, мислення. До основних елементів навчання спільного життя науковці відносять і «три інших стовпи освіти: навчитися здобувати знання, навчитися працювати, навчитися жити». Звідси витікають найважливіші компетенції сьогоднішнього дня: здатність брати на себе відповідальність; приймати рішення; ненасильницьким шляхом урегульовувати конфлікти; оцінювати та аналізувати соціальні звички, пов’язані зі здоров’ям, оточуючим середовищем, і робити свій вибір; володіти усним та писемним мовленням; здатністю здобувати знання впродовж життя.
Досягти формування цих компетенцій за наявності традиційної системи освіти при домінуючій діяльності сприйняття та репродукції певного об'єму інформації досить складно, а як наслідок – виникає проблема пошуку засобів і методів формування в учнів необхідних компетентностей [10].
Озброїтися вірою в дитину, у її величезні можливості радить Ш. Амонашвілі, який дійшов висновку, що спрямованість навчання та його зміст обов’язково мають збігатися зі спрямованістю інтелектуальних потреб дитини, саме за таких обставин мотиваційною основою навчання стає пізнавальний інтерес. Коли ж немає такого збігу, то мотивом навчання стає специфічний стан школяра – тривожність, яка переживається ним як негативна емоція. Високий рівень тривожності негативно позначається на ефективності діяльності дитини. На думку Ш. Амонашвілі, «чарівництво вчителя полягає в тім, щоб додати навчанню багатогранності, усебічності, гармонійності, зробити його стимулюючим, розвиваючим» [1].
Тому навчально-виховний та корекційний процеси повинні передбачати здійснення гармонійної інтеграції, пізнання школярем свого «Я», формування вміння встановлювати правильні стосунки з іншими людьми, досягнення соціально важливої позиції суб'єкта діяльності.
На думку І. Єременка [2], однією з найменш висвітлених була і залишається на сьогодні Концепція шкільного уроку в спеціальних школах. Як правило, на практиці ця прогалина заповнюється даними про урок масової загальноосвітньої школи. Водночас не секрет, що урок у спеціальних школах має свою специфіку. Зокрема, ядром концепції уроку стає проблема розробки способів відбору й дозування навчального матеріалу (змісту освіти) та способів організації діяльності учнів щодо їх засвоєння.
Традиційна класно-урочна система не стимулює дітей до самостійної організації власних дій і умінь, а як результат – більша частина того, що заплановано, не засвоюється. У дитячій свідомості залишаються невиразні, не пов’язані між собою уявлення і поняття.
Спираючись на основи гуманної педагогіки, Ш. Амонашвілі ставить у центр усього педагогічного процесу її величність Дитину, стверджуючи, що «дитина – це чудо, і їй потрібні педагоги-чарівники, які, оволодівши тонким умінням знаходити точки дотику з душею дитини, поступово розкривають безліч різноманітних і багатобарвних задатків, здібностей, захованих у її внутрішньому світі». Традиційна система навчання, заснована на пам’яті та репродукції знань, не розкриває різнобічні потенції дитячої психіки.
Дослідження мотивів учіння вихованців допоміжної школи довели, що в молодших школярів домінують утилітарні та комунікативні мотиви; у дітей середнього шкільного віку пріоритетними стають мотиви соціального престижу; у старших учнів ваги набуває мотивація пізнавального та професійно-ціннісного характеру.
Мотивація активності на оволодіння знаннями, вміннями та навичками на початковому етапі навчання залежить від задоволення утилітарних потреб (гарні оцінки, похвала вчителя, певна винагорода). Однак при забезпеченні утилітарних потреб та зміни обставин відбувається переорієнтація на пізнавальні мотиви. Наприклад, виготовивши гарну серветку та користуючись нею, діти починають проявляти елементарний інтерес до виготовлення складніших робіт. Так відбувається переорієнтація на пізнавальні мотиви.
Затримку у формуванні мотивації діяльності та засвоєння нових знань спричиняє неусвідомлення власної діяльності, націленість на результат, а не на зміст та процес.
Отже, становлення мотивації до учіння та активізація пізнавальної активності у дітей з особливими освітніми потребами буде більш сприятливою за умов зміни виконання завдань та набуття усвідомленого характеру. Засвоєння певних знань вимагає від таких учнів тривалих зусиль, спрямованих на підтримку робочого настрою, на подолання імпульсивності у поведінці.
Довільне керування своєю поведінкою зумовлює можливість перетворення зовнішніх вимог, які суспільство висуває до своїх членів, у внутрішні, що виходять від самої особистості. Тобто вони повинні трансформуватися, інтеріоризуватися у внутрішні правила.
Як вважають С. Л. Рубінштейн, У. В. Ульєнкова, сформованість рівня саморегуляції є найбільш загальною характеристикою не тільки інтелекту, але й особистості, забезпечує успішність будь-якої діяльності, зокрема учіння [12; 13].
Процес формування довільної поведінки можна порівняти з актуальним особистісним розвитком, причому становлення вольової поведінки відбувається за допомогою і за безпосереднього керівництва дорослого та слугує показником зони найближчого розвитку.
На думку Л. О. Кожаріної [6], довільність поведінки як свідоме керування своїми діями зумовлено розвитком осмисленої ініціативи.
У дітей з труднощами в навчанні, які мають знижену працездатність, відсутність або слабкість емоційно-вольової напруги під час розв'язування навчальних завдань, недостатність ініціативи в комплексі «осмислена ініціатива», неадекватність самооцінки та переважання ігрової мотивації поведінки, недостатня самоорганізація та недоліки самоконтролю заважають виконанню навчального завдання.
З’ясуємо, що ж собою являє навчально-пізнавальна діяльність. За визначенням Ш. Амонашвілі, це - автономний акт поступового навчання, основними компонентами якого є:
‒усвідомлення навчально-пізнавальної задачі;
‒побудова плану її розв’язання;
‒практичне розв’язання;
‒контроль за процесом розв’язання;
‒оцінка результатів відповідно до еталона;
‒визначення задач подальшого вдосконалення здобутих знань, умінь, навичок.
Учіння здійснюється і формується у процесі розв'язання задач. Проте для дітей з труднощами в навчанні інтелектуально насичена діяльність, яка не має практичної реалізації, позбавлена сенсу. Обов'язковою умовою, вирішальною ланкою засвоєння при цьому є практична дія, в якій саме виконавча частина є джерелом відомостей та критерієм істинності [14].
Основні шляхи формування навчально-пізнавальних мотивів:
‒відпрацювання всіх компонентів навчальної діяльності, орієнтація учнів на спосіб здобування знань, а не лише на самі знання;
‒правильне використання різних форм оцінки роботи учнів, гнучке й тактовне застосування цих оцінок з урахуванням психологічних ситуацій оцінювання, ставлення учня не лише до своєї справи, а й до труднощів, упевненість у своїх силах;
‒навчання школярів ставити цілі, обґрунтовувати і досягати їх.
Отже, вчителю необхідно вміти створити таке навчальне середовище, яке сприяло б формуванню мотивації на пізнання, включенню учнів у самостійну навчально-пізнавальну діяльність. [5]
Педагоги протягом тривалого часу шукають згоди між формально функціональною складовою навчання, що будується на провідній ролі вчителя у наданні готових знань, які переважно закріплюються завдяки пам'яті, і школою, яка розвиває і націлює на свободу, сприяє самостійності, дає право вибору, допомагає самовиразитися та самореалізуватися.
Вирішити деякі з вищеназваних проблем допомагає популярний сьогодні метод проектів.
Останнім часом, у зв'язку зі становленням парадигми особистісно зорієнтованої освіти, метод проектів переживає друге народження як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій. Чи можна за допомогою проектування чогось навчити? Звичайно можна! Цей метод сприяє розв'язанню повсякденних педагогічних проблем та викликає інтерес до предмета.
Що ж таке проект? З латинської «projectus» дослівно означає «кинутий вперед», це сукупність певних дій, текстів, призначених для створення реального продукту.
Участь у проектній діяльності сприяє розвитку ключових компетенцій учня, життєвої компетентності в цілому, однак найважливішими напрямками застосування методу проектів для розвитку життєвої компетентності є розвиток соціальної, політичної та полікультурної компетенцій.
Пропонуємо орієнтовний план реалізації навчальних проектів у процесі розвитку життєвої компетентності учня [4]:
1. Творчі проекти пов’язані з проектуванням та втіленням інноваційних ідей (у галузі техніки та мистецтв, навчальних і соціальних процесах, пов’язаних із життєдіяльністю громади, школи, учнів).
2. Ігрові проекти – це навчальні проекти, пов’язані з організацією та розвитком ігрової діяльності (спортивні, рольові, інтелектуальні ігри).
3. Пізнавальні проекти – проекти, пов’язані з пізнанням певних природних та соціальних процесів і явищ в «польових умовах», що передбачено змістом освіти.
4. Дослідницькі проекти – спрямовані на формування в учнів умінь та навичок науково-дослідної діяльності, навчальну імітацію елементів дослідницької діяльності.
5. Культурологічні проекти пов’язані з вивченням та відродженням звичаїв та традицій української культури, дослідженням її історії, вивченням культур інших народів.
6. Інформаційні проекти покликані сформувати інформаційну культуру учнів, сприяти практичному застосуванню та перевірці навичок роботи з інформаційною технікою, мережею Інтернет, пов’язані з вивченням архівних джерел тощо.
7. Екологічні проекти спрямовані на вивчення стану довкілля, усунення чинників забруднення навколишнього середовища, формування в учнів дбайливого ставлення до природи.
8. Економічні проекти покликані підвищити економічну культуру учнів, розширити їх уявлення про структуру функціонування економіки, основні ринкові механізми.
9. Проекти милосердя пов’язані з практичними діями щодо надання допомоги соціально незахищеним верствам населення.
10. Практично зорієнтовані проекти – проекти, які передбачають вироблення конкретних проектних продуктів або матеріальних об’єктів, які характеризують ступінь сформованості функціональної грамотності учня.
11. Проекти самоосвіти, самовиховання зорієнтовані на самостійне оволодіння учнями певними темами, самостійне формування певних навичок.
12. Соціальні проекти пов’язані із соціальною практикою формуванням та конструктивним проявом соціальної активності учнів.
13. Профільні проекти – проекти старшої школи, які спрямовані на вивчення та осмислення специфіки майбутньої професії, її моделюванням, виконанням її елементів у проектній діяльності.
14. Інтегровані проекти пов’язані з реалізацією проектних цілей в кількох вищеназваних сферах проектної діяльності учнів.
15. Життєвий проект, який характеризує ступінь оволодіння учнем мистецтвом визначення та свідомого і творчого здійснення власного життя, є інтегрованим показником розвитку життєтворчої компетенції.
Найголовнішим умінням, яким оволодіває учень у проектній діяльності, є вміння постійно вчитися, вчитися в процесі реалізації відповідної діяльності.
Використовуючи технологію, вчитель допомагає учням зрозуміти, навіщо їм потрібні знання, де і як їх застосовувати, аяк наслідок – у майбутньому діти розвинуть здатність долати життєві труднощі, самостійно приймати рішення, тобто накопичать певний життєвий досвід.
Метод проектів застосовують у роботі з дітьми від дошкільного до старшого шкільного віку [9].
Першим кроком має стати включення дітей у дану систему діяльності. Це може бути розповідь учителя, відвідування заходів, де захищають свої проекти старші учні. Діти повинні зрозуміти, що мета проекту – пошук проблеми, створення якісно нового продукту, отримання певного результату.
Допоки школярі не зіткнулися з проектною діяльністю, все, про що говорить учитель, – знайома, але абстрактна для них інформація, котра досі не перетворилася в знання. Тому для учнів з особливими освітніми потребами необхідно створити опору для планування своєї діяльності.
Стосовно вибору проблеми – це найбільш складний і важливий момент, адже не варто подавати проблему в готовому вигляді. Почувши із вуст дитини цікаве запитання, зупиніться, зробіть паузу, порадійте за неї, зверніть увагу інших, покажіть його особливість, уточніть, похваліть творця запитання. У старших класах «народження» проблеми вчитель може стимулювати через обговорення на «круглому столі», «мозковому штурмі» тощо. Надзвичайно важливим є момент розробки та формулювання гіпотези. Формулюючи гіпотезу, ми допомагаємо учням вибудовувати припущення досягнення поставленої мети.
Збір та аналіз інформації – особливий етап, що передбачає зустрічі, інтерв'ю з компетентними спеціалістами, а також аналіз матеріалів з літератури, мережі Інтернет, які вимагають класифікації. Ця робота, безперечно, повинна супроводжуватися допомогою дорослих, але у дуже делікатній формі.
Розробка власного варіанту вирішення проблеми на основі систематизації матеріалів також повинна відбуватися під керівництвом учителя.
Завершення роботи над проектом – складання портфоліо, захист- обговорення.
Рефлексія – емоційний момент, підведення підсумків проведеної роботи.
За рахунок якого часу слід проводити дану роботу? Позитивною рисою технології проектування є її універсальність: ця діяльність може бути реалізована як у рамках уроку, так і в позаурочній діяльності.
Особливості проектної діяльності в навчанні дітей з особливими освітніми потребами:
‒постійний супровід дорослим;
‒практична спрямованість;
‒співпраця педагогів та дітей.
І. Приклади проектів для дошкільників та учнів початкових класів. При вивченні теми «Тварини» діти під керівництвом учителя можуть розробити індивідуальні, групові або колективні проекти «Тварини нашої Землі».
Основні питання:
Ключове питання: Тварини – помічники чи вороги?
Тематичні питання: Що об’єднує різні групи тварин? ; Які характерні ознаки тварин? ; Що потрібно врахувати, щоб відрізнити одну тварину від іншої?
Змістові запитання: Де живуть тварини? Що їдять тварини і як захищаються? Які характерні ознаки свійських та диких тварин?
Пошук відповідей: Що їсть ведмідь (білка, їжак, вовк, кінь)? ; Чому бджоли можуть вжалити ведмедя? ; Для чого їжаку голки? ; Як себе захищає заєць?
Результат: складання розповідей «Хто як себе захищає?»; «Для чого тваринам хвости?».
Пошук відповідей: Чому в різних тварин різні хвости? ; Для чого тваринам хвости? ; Яке призначення хвоста? (хвіст-опора → у кенгуру; хвіст-рушій → у риби; хвіст-ковдра → у кота; хвіст-зброя → у змії, хвіст-рука → у мавпи; хвіст-парашут → у білок; хвіст-легені → у водяного скорпіона).
Результат: складання розповідей, казок, пригодницьких історій тощо.
Міжпредметні зв’язки: рідна мова, довкілля, біологія, географія, математика.
ІІ. Приклади проектів для учнів середньої ланки
«Світ моїх захоплень» – співи, танці.
Результат: складання історій свого життя, організація концерту (самопрезентації).
Технологія роботи через спілкування з природою.
Розробка програми реабілітації дітей через різні форми спілкування з природою:
Перший блок - міжпредметні зв'язки (міні-проекти, виготовлення саморобок з природного матеріалу, створення книжечки «Практична екологія для малят»).
Другий блок - зльоти, акції, туристичні походи (для учнів старших класів).
В основі компетентнісно зорієнтованої освіти лежить людина як проект світу. Основне завдання – навчити людину підходити до знань як до інструменту розв'язання практичних проблем.
Сенсом виховання є: створення умов для саморозвитку і самопрезентації; рання професійна орієнтація; створення мотивації для ведення професійної діяльності і побудова її на основі індивідуального розвитку.
Отже, основна ідея проектної технології – «все, що я пізнаю, я знаю, для чого це мені треба, де і як я зможу ці знання застосувати». Застосування різноманітних форм і методів роботи, а також апробація на практиці з учнями дають можливість стверджувати, що проектна технологія може ефективно застосовуватися в навчальному процесі з «особливими дітьми». Що дає право так стверджувати?
По-перше, завдяки методу проектів для учнів створюються умови, що сприяють активізації освітньої діяльності.
По-друге, вивчення та пошук шляхів вирішення певних завдань чи проблем шляхом об'єднання інформації з різних галузей знань розширюють кругозір дитини.
По-третє, проектна діяльність допомагає учневі вчитися, знаходити особистісний смисл, ставити цілі, планувати й організовувати свої дії, здобувати нові знання та життєво важливі компетенції.
По-четверте, за допомогою проектів учні вчаться формувати в собі комунікативні та адаптивні якості, вміння працювати в групі, протистояти труднощам, самоорганізовуватися.
По-п'яте, під час проектної діяльності учні роблять для себе певні відкриття, чого б вони ніколи не зробили на традиційних уроках, тобто перебувають у ситуації успіху.
По-шосте, освітній процес перестає бути постійним сидінням за партами, сприяє руховій активності, самовираженню та формуванню характеру.
Висновок. Якщо застосування методу проектів стане спланованою, цілеспрямованою і постійною складовою освітнього процесу, то будуть створені умови для розвитку в учнів широкого кола компетенцій щодо засвоєння різних видів пізнавальної діяльності, комунікативних, організаційних та діяльнісних умінь і навичок, посиливши, таким чином, особистісно зорієнтовану спрямованість освітнього процесу.
Критеріями оцінки результатів учнів слугують рівні розвитку тих чи інших компетенцій: оволодіння способами пізнавальної діяльності; вміння використовувати різні джерела інформації, методи дослідження та обробки інформації, комунікативні та адаптивні якості; вміння співпрацювати і протистояти труднощам; самоорганізація, вміння ставити мету, складати план, проводити рефлексію, співставляти мету і дію.
 
Список використаної літератури
 
  1. Амонашвілі Ш. Школа життя / Ш. Амонашвілі; пер. з рос. – Хмельницький: Подільський культурно-просвітительський центр ім. М. Реріха, 2002. – С. 128 – 130.
  2. Єременко І. Проблеми формування концепції уроку у спеціальній школі / І. Єременко // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботиу спеціальній школі: наук. -метод. зб. – К. : Інститут дефектології НАПН України, 2000. – №1. – С. 51.
  3. Єрещенко В. Дослідження мотиваційного компоненту учіння розумово відсталих школярів /В. Єрещенко// Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботиу спеціальній школі: наук. -метод. зб. – К. : Інститут дефектології НАПН України, 2000. – №1. – С. 54.
  4. Єрмаков І. Г, Пузіков Д. О. Проектне бачення компетентнісно спрямованої 12-річної середньої школи / І. Г. Єрмаков, Д. О. Пузіков. – Запоріжжя, 2005. -С. 59-60.
  5. Єрмаков І. Г. Феномен компетентнісно спрямованої освіти / І. Г. Єрмаков // Крок за кроком до компетентності та інтеграції в суспільство. – К. : Контекст, 2000. – С. 37-40.
  6. Кожарина Л. О. Становление произвольного поведения в дошкольном возрасте: автореф. диссертации на соискание уч. степени канд. психолог. наук: спец. 13. 00. 07 «Педагогика и возрастная психология». – К., 1992. – 18с.
  7. Компанець Н. Формування довільної поведінки у дітей із ЗПР / Н. Компанець // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: наук. -метод. зб. – К. : Інститут дефектології НАПН України, 2000. – №1. – С. 62.
  8. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педагогічна газета. – 2002. – №1 – С. 4-6.
  9. Наволокова Н. П., Андрєєва В. М. Практична педагогіка для вчителя /Н. П. Наволокова, В. М. Андрєєва. – Харків, 2008. – С. 83.
  10. Проектна педагогіка в інноваційному колі освіти: практично зорієнтований посібник / гол. редактор, кер. авт. кол. В. І. Сафіулін; наук. ред. В. Паламарчук. – К. : Освіта України, 2008. – 254с.
  11. Романовська М. Б. Метод проектів у навчальному процесі: методичний посібник / М. Б. Романовська. – Х. : Ранок, 2007. – 160с.
  12. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание / С. Л. Рубинштейн. – М. : АН СССР, 1957. – 289с.
  13. Ульенкова У. В. Об особенностях саморегуляции в интеллектуальной деятельности шестилетних детей с задержанием психического развития / У. В. Ульенкова // Дефектология. – 1982 – №4. – С. 46-50.
  14. Хохліна О. До проблеми формування учбової діяльності в учнів з вадами інтелектуального розвитку /О. Хохліна // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: наук. -метод. зб. – К. : Інститут дефектології НАПН України, 2000. – №1. – С. 86.
  15. Шишов С. Е., Кальней В. А. Мониторинг качества образования в школе / С. Е. Шишов, В. А. Кальней. – М., 1998.
Фото Капча