Використання проектних технологій у процесі здійснення корекційно-реабілітаційного навчання дітей з особливими потребами (практикум)

Дослідження мотивів учіння вихованців допоміжної школи довели, що в молодших школярів домінують утилітарні та комунікативні мотиви; у дітей середнього шкільного віку пріоритетними стають мотиви соціального престижу; у старших учнів ваги набуває мотивація пізнавального та професійно-ціннісного характеру.

Мотивація активності на оволодіння знаннями, вміннями та навичками на початковому етапі навчання залежить від задоволення утилітарних потреб (гарні оцінки, похвала вчителя, певна винагорода). Однак при забезпеченні утилітарних потреб та зміни обставин відбувається переорієнтація на пізнавальні мотиви. Наприклад, виготовивши гарну серветку та користуючись нею, діти починають проявляти елементарний інтерес до виготовлення складніших робіт. Так відбувається переорієнтація на пізнавальні мотиви.

Затримку у формуванні мотивації діяльності та засвоєння нових знань спричиняє неусвідомлення власної діяльності, націленість на результат, а не на зміст та процес.

Отже, становлення мотивації до учіння та активізація пізнавальної активності у дітей з особливими освітніми потребами буде більш сприятливою за умов зміни виконання завдань та набуття усвідомленого характеру. Засвоєння певних знань вимагає від таких учнів тривалих зусиль, спрямованих на підтримку робочого настрою, на подолання імпульсивності у поведінці.

Довільне керування своєю поведінкою зумовлює можливість перетворення зовнішніх вимог, які суспільство висуває до своїх членів, у внутрішні, що виходять від самої особистості. Тобто вони повинні трансформуватися, інтеріоризуватися у внутрішні правила.

Як вважають С. Л. Рубінштейн, У. В. Ульєнкова, сформованість рівня саморегуляції є найбільш загальною характеристикою не тільки інтелекту, але й особистості, забезпечує успішність будь-якої діяльності, зокрема учіння [12; 13].

Процес формування довільної поведінки можна порівняти з актуальним особистісним розвитком, причому становлення вольової поведінки відбувається за допомогою і за безпосереднього керівництва дорослого та слугує показником зони найближчого розвитку.

На думку Л. О. Кожаріної [6], довільність поведінки як свідоме керування своїми діями зумовлено розвитком осмисленої ініціативи.

У дітей з труднощами в навчанні, які мають знижену працездатність, відсутність або слабкість емоційно-вольової напруги під час розв'язування навчальних завдань, недостатність ініціативи в комплексі «осмислена ініціатива», неадекватність самооцінки та переважання ігрової мотивації поведінки, недостатня самоорганізація та недоліки самоконтролю заважають виконанню навчального завдання.

З’ясуємо, що ж собою являє навчально-пізнавальна діяльність. За визначенням Ш. Амонашвілі, це - автономний акт поступового навчання, основними компонентами якого є:

‒усвідомлення навчально-пізнавальної задачі;

‒побудова плану її розв’язання;

‒практичне розв’язання;

‒контроль за процесом розв’язання;

‒оцінка результатів відповідно до еталона;

‒визначення задач подальшого вдосконалення здобутих знань, умінь, навичок.

Учіння здійснюється і формується у процесі розв'язання задач. Проте для дітей з труднощами в навчанні інтелектуально насичена діяльність, яка не має практичної реалізації, позбавлена сенсу. Обов'язковою умовою, вирішальною ланкою засвоєння при цьому є практична дія, в якій саме виконавча частина є джерелом відомостей та критерієм істинності [14].

Основні шляхи формування навчально-пізнавальних мотивів:

‒відпрацювання всіх компонентів навчальної діяльності, орієнтація учнів на спосіб здобування знань, а не лише на самі знання;

‒правильне використання різних форм оцінки роботи учнів, гнучке й тактовне застосування цих оцінок з урахуванням психологічних ситуацій оцінювання, ставлення учня не лише до своєї справи, а й до труднощів, упевненість у своїх силах;

‒навчання школярів ставити цілі, обґрунтовувати і досягати їх.

Отже, вчителю необхідно вміти створити таке навчальне середовище, яке сприяло б формуванню мотивації на пізнання, включенню учнів у самостійну навчально-пізнавальну діяльність. [5]

Педагоги протягом тривалого часу шукають згоди між формально функціональною складовою навчання, що будується на провідній ролі вчителя у наданні готових знань, які переважно закріплюються завдяки пам'яті, і школою, яка розвиває і націлює на свободу, сприяє самостійності, дає право вибору, допомагає самовиразитися та самореалізуватися.

Вирішити деякі з вищеназваних проблем допомагає популярний сьогодні метод проектів.

Останнім часом, у зв'язку зі становленням парадигми особистісно зорієнтованої освіти, метод проектів переживає друге народження як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій. Чи можна за допомогою проектування чогось навчити? Звичайно можна! Цей метод сприяє розв'язанню повсякденних педагогічних проблем та викликає інтерес до предмета.

Що ж таке проект? З латинської «projectus» дослівно означає «кинутий вперед», це сукупність певних дій, текстів, призначених для створення реального продукту.

Участь у проектній діяльності сприяє розвитку ключових компетенцій учня, життєвої компетентності в цілому, однак найважливішими напрямками застосування методу проектів для розвитку життєвої компетентності є розвиток соціальної, політичної та полікультурної компетенцій.

Пропонуємо орієнтовний план реалізації навчальних проектів у процесі розвитку життєвої компетентності учня [4]:

1. Творчі проекти пов’язані з проектуванням та втіленням інноваційних ідей (у галузі техніки та мистецтв, навчальних і соціальних процесах, пов’язаних із життєдіяльністю громади, школи, учнів).

2. Ігрові проекти – це навчальні проекти, пов’язані з організацією та розвитком ігрової діяльності (спортивні, рольові, інтелектуальні ігри).

3. Пізнавальні проекти – проекти, пов’язані з пізнанням певних природних та соціальних процесів і явищ в «польових умовах», що передбачено змістом освіти.

4. Дослідницькі проекти – спрямовані на формування в учнів умінь та навичок науково-дослідної діяльності, навчальну імітацію елементів дослідницької діяльності.

5. Культурологічні проекти пов’язані з вивченням та відродженням звичаїв та традицій української культури, дослідженням її історії, вивченням культур інших народів.

6.