Взаємодія учасників вишеградської групи із зовнішньополітичним середовищем з етнополітичних питань

Менеджмент у Європейському Союзі проаналізовано у монографії службовця Європейської комісії С. Гоці «Урядування в об’єднаній Європі». Автор показав, як розподілені виконавчі і законодавчі функції у системі Євросоюзу, як взаємодіють між собою європейські інституції. На етапі підготовки країн Вишеградської групи до вступу в ЄС функції координатора етнополітики у цих країнах відігравала Генеральна дирекція Європейської комісії щодо розширення на Схід. Натомість, після набуття країнами Вишеградської групи членства в Євросоюзі, ці функції природно зосередилися у сфері повноважень Генеральної дирекції з правосуддя та внутрішніх справ.

Звичайно, зовнішнє середовище є об’єктивним системоутворюючим фактором міжнародних відносин15. У свою чергу міжнародні відносини «це система реальних зв’язків між державами, що виступають як результат їхніх дій і... як простір, в якому існує світова політика»16. Науковці Дипломатичної академії України при МЗС України у колективній монографії «Глобалізація і сучасний міжнародний процес» визначають регіональне співробітництво як форму «багатосторонньої співпраці в економічній, політичній, комунікаційній, культурній та інших сферах, яка розвивається на різних рівнях територіальної ієрархії». Розрізняють «міжрегіональне, субрегіональне та транскордонне співробітництво»17.

Вишеградська група відповідає усім критеріям спеціальної регіональної групи держав, об’єднаних спільними інтересами18. За понад два десятиліття існування Вишеградської групи її країни-учасниці забезпечили утвердження цінностей і принципів правової демократичної держави, ідеологічного і політичного плюралізму, поваги прав національних меншин, політичної свободи опозиції, толерантності. Не в останню чергу ці стратегічні завдання були досягнуті завдяки удосконаленню етнопо- літичного менеджменту «як складової єдиної системи правового й адміністративного регулювання міжетнічних відносин. У його структурі виокремлюють конкретні рівні впливу на етнополітичну сферу: стратегічний (ухвалення загальнодержавних етнополітичних рішень), тактичний (розроблення конкретних методів, заходів, підходів та засобів реалізації ухвалених рішень), оперативний (реалізація державної етнополітики в регіонах, відстеження результатів виконання прийнятих рішень) «19.

Перехід до етнополітичного менеджменту конструктивної взаємодії, а не конфронтації, є спільним знаменником для країн Євросоюзу. Одним із елементів такої етнополітики є захист інтересів національних меншин засобами наднаціональних структур влади і гуманітарного міжнародного права.

Британський суспільствознавець Ентоні Сміт, якого вважають класиком студій з теорії націй і націоналізму, у монографії «Нації і націоналізм у глобальну епоху» дослідив суперечливі проблеми етнонаціонального відродження в умовах певної кризи структур національних держав. «Націоналізм можна вважати, хоч як це не парадоксально, – зазначає Е. Сміт, – однією з головних сил, що стоїть за глобальною взаємозалежністю»21. Глобальна інформаційна система заохочує етнічні і мовні меншини більш ефективно підтримувати власні соціально-культурні мережі.

Інтеграційні процеси, вважає Е. Сміт, сприяють тому, що «нація, відповідна якійсь державі чи ні, більше не є ефективним гравцем на міжнародній арені, бо в сучасному світі вона екзистенційно пов’язана зсусідами чи регіональним військовим блоком і реально не може мати незалежної оборонної чи зовнішньої політики»22. Інтеграція доводить, що «нація може бути «нормалізована», а її націоналізм ритуалізовано... ікла націоналізму вирвані, а м’яка й здорова національна ідентичність або патріотизм зі стандартною символікою прапорів, гімнів і церемоніальних парадів стає найбільшою крайністю»23.

Загалом погоджуючись із цими міркуваннями, зазначимо, що у випадку суттєвої соціально-політичної дестабілізації, зокрема під впливом великих кризових економічних процесів 2008-2013 рр., цілком можливим є посилення ультра радикального вектору у національній політиці більшості країн-членів Євросоюзу. Зокрема, це стосується й країн Вишеградської групи, особливо, Угорщини. Однак, названі тенденції можуть нівелюватися механізмами консолідованої демократичної системи, яка «заточена» на витіснення таких політичних сил на маргінес політичних процесів. Консолідованої демократичної зрілості політичні системи країн Вишеградської групи досягли передусім завдяки членству в Європейському Союзі.

Американський політолог Параг Ханна аргументував гіпотезу про формування після завершення «холодної війни» «триполюсної системи». Автор відносить до нового першого світу США, Європейський Союз і Китай. Більшість інших великих і впливових держав, на його думку, належить до «другого світу». «Східна Європа, – пише П. Ханна, – вже не є «зоною розлому» між Німеччиною і Росією, позаяк Європейський Союз однаково підходить до німців і слов’ян, інтегруючи їх в рамках нової Європейської імперії»24. Звичайно, можна й потрібно сперечатися з приводу коректності використання щодо Євросоюзу терміну «імперія», але головне, що ця «імперія» не є «класичною» у сенсі проведення політики «поділяй і володарюй» або силового утримання окремих народів під своїм впливом. «Інтернаціоналізм» Євросоюзу спирається на дію ринкових механізмів Спільного ринку, спільної європейської грошової одиниці та в цілому забезпечує міжетнічний мир і спокій на засадах толерантності і політично коректного ставлення до різноманітних меншин.

Для периферійних щодо центру європейської інтеграції регіонів, яким досі може розглядатися простір країн Вишеградської групи, суттєвим залишається значення національних кордонів, зокрема у контексті перманентного розширення кордонів Євросоюзу на Схід. Адже східні кордони Польщі, Словаччини та Угорщини ще тривалий час залишатимуться передовими межами захисту Шенгенського простору. На рівні колективної свідомості й на рівні правлячих еліт існує розуміння, що Європейський Союз не може розширюватися безмежно. Але проголошення

кінцевих кордонів ЄС, тобто остаточних меж розширення, звело б нанівець усю зовнішньополітичну стратегію Європейського Союзу.

Етнополітичний менеджмент Європейського Союзу після розширення 2004 р. зосереджується на спільній регіональній політиці. Її метою є підтримка розвитку регіонів, де валовий внутрішній продукт на одну особу менший за