+3 8(066) 185-39-18
fдіяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення;
‒ використання освіти як механізму запобігання соціально небажаних типів поведінки;
‒ зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на формування передумов реалізації цього майбутнього [3, с. 381].
Вища школа науково обслуговує всі сфери діяльності людини, поглиблює й удосконалює знання, забезпечує освітню і просвітницьку місії на всіх рівнях, інтелектуально „підживлює” всі інші навчальні заклади. Навчально-виховна система вищої школи має розглядатися як відкрита педагогічна система, що забезпечує сприятливі умови для розвитку кожної особистості при пізнанні навколишнього світу і самої себе, своїх здібностей, таланту тощо.
Розвиток вищої освіти залежить від уваги і впливу держави. Зазначимо, що вища школа позбавлена „академічної свободи” і самостійного вирішення поставлених перед нею завдань. Правила їй встановлюються державними структурами. Зрозуміло, що „академічна свобода” не припускає анархії і повного забезпечення підзвітності вузів відповідним державним органам, і тому проблема полягає в пошуку доцільного поєднання автономії і підзвітності ВНЗ державним структурам.
Зауважимо, що вища освіта в Україні стає інтернаціональною, що для загального підвищення рівня навчання та науково-дослідної діяльності, поглиблення взаєморозуміння і зміцнення дружніх й добросусідських відносин (для прикладу, інтенсивнішим стає обмін студентами, викладачами і вченими) є позитивним явищем.
Також вища освіта за своєю сутністю є міжнародною, однак реалізує свої цілі і завдання в конкретних геополітичних умовах. Співробітництво з провідними університетами Європи сприяє розвитку різносторонніх міжнародних відносин. Вища освіта у цьому зв’язку розглядається як фактор інтеграції народів і культур, механізм обміну і взаємозбагачення науковими, культурними, моральними цінностями, засобом поглиблення взаєморозуміння і широких можливостей щодо перспективного співробітництва [1, с. 23]. Тому реформування системи вищої освіти вимагає збереження надбань минулого і одночасно її модернізації у відповідності з європейським і світовим досвідом. Взаємодіючи один з одним й іншими установами та організаціями як у своїй країні чи регіоні, так і на міжнародному рівні, ВНЗ використовують схожі навчальні плани і програми, присвоюють близькі за назвою й змістом кваліфікації і ступені. Проте кожний з ВНЗ має свої особливості, характерні відмінні риси, що дає змогу залишатися самостійними і самобутніми, виділятися серед інших навчальних закладів як у своїй країні, так і за кордоном.
Результатом експоненціального росту науково-технічних знань, плідного співробітництва вчених і дослідників з виробничниками та практиками є проникнення новітніх технологій (комунікаційних, інформаційних, комп'ютерних, біологічних тощо) у всі сфери діяльності людини. У процесі такої технологічної перебудови вищої освіти змінюється статус студента, який з учня перетворюється на „конструктора” своїх знань, відпрацьовується прогресивна технологія діяльності студента для отримання і використання визначеної системи знань, умінь і навиків, виробляється певний стиль мислення, що дозволить кожній особистості орієнтуватися в новій для неї ситуації та знаходити ефективні варіанти діяльності.
Зазначимо, що вища освіта в Україні стає масовішою попри невизначеність працевлаштування випускників та скорочення ресурсів на фінансування освітніх завдань і програм, при цьому відповідальність за підготовку фахівців переноситься з держави на самих здобувачів робочих місць (тобто на потенційних працівників). Становлення і розвиток України як незалежної держави, орієнтація її на передові країни світу вимагає вирішення ряду освітніх питань, у тому числі впровадження різних освітніх послуг для отримання вищої освіти. Збільшується кількість вищих освітніх закладів недержавної форми власності (з недержавним фінансуванням), а державні навчальні заклади поступово переходять на контрактну (недержавну) форму фінансування. Уряд України намагається оптимально розв’язати проблему співіснування державних і недержавних ВНЗ.
ХХ ст. характеризується інтенсивним розвитком галузі освіти, що значно вплинуло на економіку, культуру та благополуччя цивілізації. Сьогодення потребує оновлення змісту освіти для запровадження ефективних технологій, створення нової системи методичного та інформаційного забезпечення освіти, входження України в трансконтинентальну систему комп’ютерної інформації.
З цією метою необхідно тісно співпрацювати з провідними вузами Європи, щоб вивчати й застосовувати на практиці їхній досвід, удосконалювати систему освіти та розширювати гаму освітніх кваліфікацій, що сприятиме інтеграції України в єдиний освітній простір.
Освітня політика – найважливіша складова політики держави, інструмент забезпечення фундаментальних прав і свобод особи, підвищення темпів соціально-економічного й науково-технічного розвитку, гуманізації суспільства, утвердження культури. Вона визначає на основі громадської згоди основні цілі й завдання розвитку цієї сфери суспільного буття, гарантує їх запровадження в життя шляхом реалізації погоджених дій держави й суспільства [6, с. 5].
Безперечно, що процес навчання у ВНЗ повинен опиратися на наступні принципи: універсалізація; глобалізація; відповідність запитам суспільства і часу; взаємодія освіти, науки і культури; демократизація і відкритість тощо. Розкриємо деякі із них.
Можливість навчатися всім, хто має бажання, здібності, мотивацію і відповідний рівень знань. Вища освіта повинна бути доступною людині протягом усього життя, особливо у період підготовки й здійснення творчої і виробничої діяльності. Універсальність доступу до вищої освіти означає рівні можливості кожного навчатися, однакову доступність освіти для всіх на основі повної рівності й залежності від здібностей кожного (ст. 26 Загальної декларації прав людини; ст. 4, підпункт «а» Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти), прийняття всіх необхідних заходів і, зокрема поступового запровадження безплатної освіти (ст. 13, підпункт «с» Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права). При цьому зберігається двосторонній характер процесу навчання і сам принцип здібностей кожного має поширюватися на всіх учасників навчально-виховного процесу [2, с.