Загальна характеристика Цивільного права України

 

Вступ

1. Поняття та предмет конституційного права України

2. Конституційно-правові норми: поняття, види і особливості

3. Конституційно-правові відносини: суб’єкти і об’єкти

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Конституційне право України – провідна галузь національної правової системи. Воно являє собою сукупність конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов’язані з взаємовідносинами особи з Українською державою, реалізацією народного волевиявлення, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владування, а також визначенням територіальної організації Української держави.

Конституція України 1996 р. створила основу для якісно нової системи права України, всіх її галузей, насамперед, конституційного права України. Вона є результатом погоджених інтересів особи і держави, результатом консенсусу, компромісу. Для неї характерні такі риси як нормативність, формальна визначеність, спрямованість на конкретний результат, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу.

Першою писаною Конституцією на території України була Конституція Пилипа Орлика 1710 р., прийнята на козацькій раді у м. Бендерах, – “Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького”.

Конституційне право належить до числа галузевих наук. Предметом дослідження науки конституційного права є вивчення цього права як галузі. Наука вивчає конкретний зміст галузі конституційного права, її окремих інститутів і норм, на підставі чого визначаються закономірності розвитку самої галузі. Важливим завданням науки конституційного права є дослідження питань ефективності конституційно-правового регулювання, аналіз зв’язків у сфері взаємодій правових норм і суспільних відносин. Потреби суспільного і державно-політичного життя спонукають до пошуку рішень у сфері конституційно-правового регулювання, стимулюють розвиток науки. Водночас наука не тільки коментує характер і зміст такого регулювання, а й визначає напрями його розвитку.

Наука конституційного права, як і кожна юридична наука, має свої специфічні методи дослідження. За умов необхідності вивчення відповідних галузей права великої кількості країн майже універсального значення набуває порівняльно-правовий (компаративний) метод. Використання цього методу створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузей конституційного права окремих країн, так і для визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму в цілому.

Важливу роль у вивченні конституційного права відіграють системний і структурно-функціональний методи. Конституційно-правові інститути утворюють певну систему, в рамках якої кожний з них займає своє місце, і всі вони взаємодіють. Системний метод допомагає визначити місце і роль кожного з державних інститутів у механізмі здійснення влади. Водночас на основі цього методу можна дослідити державний механізм як ціле, що, в свою чергу, розширює уявлення про його окремі ланки.

Структурно-функціональний метод також сприяє глибшому вивченню змісту галузі конституційного права та її конкретних інститутів. Відповідна характеристика державних органів розкриває не лише конституційні повноваження, а й зміст владної діяльності цих органів, їхні реальні функції. Тільки за допомогою структурно-функціонального методу можна з'ясувати фактичне співвідношення органів законодавчої і виконавчої влади у конкретній країні, справжню компетенцію уряду тощо. В цілому структурно-функціональний метод допомагає визначити, наскільки теорія тієї чи іншої конституційної системи відповідає її практиці.

Згадані методи становлять методологічну основу науки конституційного права, саме вони характеризують цю науку, хоча вона і не обмежується ними.

Отже, наука конституційного права являє собою систему ідей, теорій, концепцій про конституційне право як галузь національного права України.

Система науки конституційного права – це впорядкована сукупність відносно самостійних комплексів теоретичних положень, яку побудовано на підставі логічного зв’язку між ними. Кожному з елементів системи галузі відповідає певний розділ конституційно-правової теорії, яка має досліджувати загальні проблеми, що притаманні галузі в цілому, специфіку і характер її предмета, різновиди її норм; засоби їх реалізації; особливості суспільних відносин, які виникають на їх основі; її джерела; систему.

Основними функціями науки конституційного права є: політична, методологічна, ідеологічна, евристично-прогностична, комунікативна, інтегративна і прикладна.

Предмет конституційного права як галузевої юридичної науки – конституційний лад держави, метою якого є побудова громадянського суспільства.

Вивчення галузі права неможливе без з’ясування особливостей правових норм, які його складають. Конституційно-правові норми – це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет конституційного права. У результаті реалізації цих норм виникають конституційно-правові відносини.

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв’язок між його суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків, передбачених відповідною нормою конституційного права.

Мета курсової роботи: розглянути поняття та предмет конституційного права України; визначити конституційно-правові норми, поняття, їх види та особливості; конституційно правові відносини, їх суб’єкти і об’єкти.

Тому предметом написання курсової роботи є з’ясування поняття конституційного права України, його норм, відносин.

Структурно робота складається зі вступу, 3-х розділів і висновків.

 

 

Конституційне право України – провідна галузь національної правової системи. Воно розглядається в трьох аспектах: як галузь права в системі національного права, як наука і як навчальна дисципліна.

Конституційне право України як галузь права і законодавства являє собою систему правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов’язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави. Через них