Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ перша чверть ХХ ст.)

Об’єкт дослідження – підготовка вчительських кадрів у закладах вищої освіти України ХІХ – першої чверті ХХ ст. 

Предмет дослідження – становлення і розвиток загальнопедагогічної підготовки вчителя в історії вищої школи України ХІХ – першої чверті ХХ ст. 

Мета дослідження – здійснити цілісний науковий аналіз процесу становлення і розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищих закладах освіти України ХІХ – першої чверті ХХ ст., виявити її провідні тенденції; розробити теоретичні основи варіативної авторської концепції загальнопедагогічної підготовки вчителя в сучасних соціально-економічних реаліях. 

Головною концептуальною ідеєю дослідження є розуміння процесу становлення й розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя як об’єктивної, соціокультурно зумовленої закономірної та послідовної її зміни, в суті своїй прогресивної, хоч і не позбавленої соціально-політичних суперечностей, що позитивно впливала на трансформацію всіх ціннісних засад українського соціуму. Це виявляється на основі формаційного і цивілізаційного підходів до розвитку педагогічної освіти в Україні, в результаті здійснення ретроспективного логіко-системного аналізу конкретно-історичної сутності, змісту, структури, основних етапів процесу загальнопедагогічної підготовки, спрямованої на засвоєння майбутніми педагогами професійних знань, вироблення загальнопедагогічних умінь та навичок, формування у них позитивних соціальних і пізнавальних потреб професійно орієнтованого самотворення, що вимагає постійного вдосконалення педагогічної освіти, розвитку теорії й практики загальнопедагогічної підготовки, а отже, дослідження, актуалізації і використання її історико-педагогічних досягнень, ідей та досвіду в сучасних умовах розбудови національної вищої педагогічної школи. 

Відповідно до предмета і мети визначено такі завдання дослідження: 

-виявити і проаналізувати соціально-економічні, суспільно-політичні та організаційно-педагогічні передумови становлення й розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій школі України ХІХ – першої чверті ХХ ст. ; 

-здійснити ретроспективний логіко-системний аналіз процесу становлення і розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя визначеного періоду в єдності його основних етапів; 

-науково обгрунтувати конкретно-історичну сутність, основні напрями змісту та складові структури загальнопедагогічної підготовки у вищих закладах освіти досліджуваного періоду; 

-виявити етапи, розробити й охарактеризувати періодизацію процесу загальнопедагогічної підготовки вчителя у співвідношенні з розвитком системи педагогічної освіти в Україні; 

-розкрити і класифікувати провідні тенденції, основні суперечності й закономірності загальнопедагогічної підготовки обгрунтованих етапів; 

-дослідити специфічні особливості еволюції загальнопедагогічної підготовки в педвузах України ХІХ – першої чверті ХХ ст., узагальнити набутий досвід, визначити продуктивні наукові ідеї; 

-обгрунтувати й оцінити реальний доробок закладів вищої педагогічної освіти та творчий внесок окремих педагогів у розвиток загальнопедагогічної підготовки вчителя досліджуваного періоду; 

-розробити базові теоретичні положення варіативної авторської концепції загальнопедагогічної підготовки вчителя. 

Методологічною основою дослідження є наукова теорія пізнання, загальнофілософські висновки та положення історичної науки про взаємозумовленість формаційного, цивілізаційного й соціокультурного розвитку людства з урахуванням етнонаціональних форм як етносоціального чинника історії в її хроноструктурі; про соціальну детермінованість розвитку матеріальної та духовної культури, діалектичний взаємозв’язок явищ і процесів, історично залежне обгрунтування сучасності й прогнозування майбутнього; ідеї нової філософії освіти, сучасної парадигми виховання, планетарної історії, що розкриває провідне місце людини у Всесвіті як репрезентанта вищих творчих можливостей. 

Дослідження грунтується на особистісно-діяльнісному, об’єктивно-діалогічному та етико-гуманістичному підходах, на принципах науковості, історизму, цілісності, соціальної зумовленості, об’єктивності, культуровідповідності, єдності національного і загальнолюдського, теорії і практики, навчання і виховання, освіти і самоосвіти. 

Теоретичну базу дослідження становлять: 

-загальні історичні концепції формаційного та цивілізаційного підходів, вітчизняна філософсько-історична традиція ХІХ – першої половини ХХ ст., історико-теоретичні засади розвитку сучасної макроцивілізації; 

-положення й висновки наукових теорій, концепцій і праць з проблем соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку України: особливості громадського руху до реформи 1861 р. (В.Б. Антонович, В. Білозерський) ; історія України ХІХ – першої чверті ХХ ст. (М.С. Грушевський, О. Субтельний, Д.І. Яворницький) ; національно-визвольні змагання українського народу 1917-1920 рр. (Д.І. Дорошенко, О.К. Дорошкевич) ; 

-національно-філософські течії: духовно-психологічно-культурна ідентичність народів (М.О. Бердяєв) ; планетарний розвиток націй (В.І. Вернадський) ; конкордизм (В.К. Винниченко) ; громадівський соціалізм (М.П. Драгоманов) ; самостійність історичного розвитку Київської Русі (М.І. Костомаров) ; кордоцентризм, “сродна” праця, самопізнання і самоствердження (Г.С. Сковорода) ; поліваріантність розвитку людства (В.С. Соловйов) ; 

-матеріали з історії національної культури: І.П. Крип’якевич, М. Семчишин, І.Я. Франко, О.С. Чернецький, П.П. Чубинський, Т.Г. Шевченко й інші; 

-праці з питань соціології, психології, філософії освіти та оновленої парадигми виховання: М. Богданович, А.М. Бойко, В.С. Горський, М.Я. Грот, В.В. Зеньківський, І.А. Зязюн, О.Я. Кониський, Г.С. Костюк, В.В. Лесевич, В.С. Лутай, О.Я. Савченко, Д.І. Чижевський, П.Д. Юркевич та інші; 

- теоретичні положення і висновки про народність у навчанні й вихованні: О.В. Духнович, М.Г. Стельмахович, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський; 

-дослідження з проблем національної освіти: становлення системи професійної освіти (Н.П. Калениченко, Б.Н. Мітюров, М.І. Мухін, Н.Г. Ничкало, В.З. Смаль) ; історія вищої педагогічної освіти в Україні (Л.П. Вовк, В.К. Майборода, С. Сірополко, М.Д. Ярмаченко) ; розвиток національної освіти і педагогічної думки в західноєвропейському контексті (В.П. Кемінь, М.Б. Євтух) ; історія українського шкільництва (Б. М. Ступарик, О.В. Сухомлинська). 

Застосовувались також хронологічний, ретро-праксиметричний, прогностичний, проблемно-пошукові та проблемно-цільові методи, що забезпечили синтез, узагальнення, актуалізацію й систематизацію отриманих даних. З метою забезпечення історичної достовірності одержаних результатів запроваджувались методи наукової ідентифікації та зіставно-порівняльного аналізу літературних і архівних джерел. 

Оскільки в основі дослідження – науковий діалог минулого з сучасністю,