Заходи щодо покращення використання активів підприємства

Нетрадиційним для національних підприємств, хоча і достатньо перспективним є такий інструмент повернення дебіторської заборгованості як факторинг-продаж дебіторської заборгованості. Це пояснюється високим ризиком неповернення дебіторської заборгованості в наших умовах, досить високими цінами на факторингові послуги, хоча і за кордоном ціни на подібні послуги вище.

Наслідком впровадження ефективної політики управління оборотними активами мають стати:

- забезпечення безперебійної роботи підприємства;

- зниження обсягів вільних поточних активів, і, як наслідок, зниження витрат на їх фінансування;

- прискорення обороту оборотних активів;

- максимізація прибутку підприємства при збереженні ліквідності.

Завданнями, вирішення яких сприятиме фінансовому оздоровленню підприємств є:

- розроблення методів управління запасами та грошовими коштами з урахуванням сучасних економічних умов;

- вдосконалення роботи з клієнтами зі стягнення дебіторської заборгованості з урахуванням світового досвіду;

- здійснення обґрунтованих розрахунків щодо доцільності та обсягів знижок за передоплату; ретельне планування можливості використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування поточної діяльності.

 

 

Забезпечення конкурентоспроможності та реалізації конкурентних переваг суб’єктів господарювання в умовах розвитку ринкової економіки в Україні тісно пов'язане з процесами раціонального формування й ефективного використання підприємствами власного потенціалу.

Потенціал підприємства – комплексна характеристика, яка включає в себе ряд елементів, ключовими з яких є фінансова, виробнича, соціальна, трудова, інноваційна, а також маркетингова компонента. При цьому підвищення рівня конкуренції, ускладнення взаємовідносин із ринковими контрагентами, необхідність комплексної орієнтації на споживача, на його запити і вимагає надання маркетинговому потенціалу ключової ролі у системі загального потенціалу підприємства.

Сучасний розвиток економічних відносин в Україні та світі свідчить про зростання ролі в системі маркетингового потенціалу таких специфічних складових як маркетингові нематеріальні активи.

Проте українські підприємства і досі стикаються з проблемами комплексного використання власного маркетингового потенціалу внаслідок відсутності комплексної системи маркетингових нематеріальних активів, що пояснюється як відсутністю необхідного теоретичного підґрунтя, так і слабкою адаптованістю практичних методик до вітчизняних умов ведення бізнесу.

Можливості маркетингу як функції управління для кожного конкретного суб’єкта ринку є різними. Одним із показників, який дає уявлення про стан маркетингової системи є її потенціал. Маркетинговий потенціал як комплексна величина характеризує сукупну спроможність маркетингової системи підприємства адаптації до економічної і соціальної кон’юнктури, забезпечення його постійної конкурентоспроможності на основі якісного управління та організації маркетингу підприємства при ефективному використанні наявних ресурсів [3, 185].

Маркетинговий потенціал не є статичною величиною. Йому притаманна постійна зміна під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх ринкових сил. При цьому, на ступінь динамічності потенціалу системи маркетингу виключно велике значення має його структура, ступінь та характер взаємозв’язків між його підсистемами та елементами.

На сьогодні наукою розроблено кілька підходів до розуміння сутності та складових елементів маркетингового потенціалу. Проте практично всі сучасні моделі ґрунтуються на ресурсній концепції. Тобто, фундаментом всієї системи потенціалу як ієрархічної структури є ресурс. В даному випадку, порівнюючи маркетинговий потенціал з іншими складовими загального потенціалу підприємства простежується кілька ключових відмінностей. Так, ресурсна підсистема маркетингового потенціалу містить у собі як загальнокорпоративні ресурси, так і суто маркетингові. Другою особливістю є виділення специфічної характеристики – «потенціал часу», тобто можливість та здатність приймати та втілювати маркетингові рішення в найбільш оптимальний період. Тобто, несвоєчасність реалізації можливостей призводить до втраченої цінності і, навпаки, випереджальна реалізація будь-якого елемента потенціалу є джерелом конкурентної переваги і доданої цінності.

Однак домінування в маркетингу принципу створення максимальної цінності для споживача передбачає активне використання нематеріальних активів, що в умовах висококонкурентного ринкового середовища стають основою всієї ресурсної підсистеми маркетингового потенціалу.

Аналіз літературних джерел з питань ідентифікації нематеріальних активів виявив високий інтерес науковців до визначення її критеріїв. Узагальнюючи підходи провідних вчених в сфері нематеріальних активів, було виявлено, що виділяють шість ключових ознак, за якими актив може бути визнаний нематеріальним:

- бути конкретно ідентифікованим та мати впізнаваний опис;

- мати юридичний статус та підлягати правовому захисту;

- бути об’єктом права приватної власності, яке може бути передано у відповідності до законодавства;

- мати деякі речові докази чи прояв свого існування (контракт, ліцензія, список клієнтів, комплект фінансових звітів тощо) ;

- бути створеним або повинен виникнути в ідентифікований момент часу, або в результаті ідентифікованої події;

- підлягати знищенню або закінчити своє існування в ідентифікований момент часу, або в результаті ідентифікованої події.

Співвідносячи наведені ознаки із маркетинговими нематеріальними активами, цілком очевидним постає той факт, що дані ознаки не можуть повною мірою застосовуватися до МНА та характеризувати їх сутність. МНА є специфічною категорією, яка формується на основі синергічного поєднання людського капіталу, матеріальних та фінансових ресурсів підприємства, а також ресурсів ринкового середовища, що представляється сукупністю можливостей індивідуальних споживачів [5, 83].

Маркетингові нематеріальні активи – це активи підприємства, які під час їх використання збільшують споживчу цінність товару, що його пропонує ринку підприємство,