Закон про 5 колосків: історико-правовий аналіз

 

Вступ

1. Передісторія та застосування

2. Результати впровадження «Закону про 5 колосків»

3. Витяги з «Закону про 5 колосків»

Висновки

Література

Додатки

 

 

Одним з проявів сталінської репресивної політики на селі вважається прийняття 7 серпня 1932 постанови ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», часто іменоване в публіцистичній літературі «Законом про п'ять колосків».

Тодішнє радянське законодавство відрізнялося крайньою м’якістю по відношенню до кримінальних злочинців. Навіть за умисне вбивство з обтяжливими обставинами належало не більше 10 років позбавлення волі [11, с. 70]. Покарання ж за крадіжки були майже символічними. Таємне викрадення чужого майна, вчинене без застосування будь-яких технічних засобів, в перший раз і без змови з іншими особами, тягло за собою позбавлення волі або примусові роботи на строк до трьох місяців.

Вчинене повторно, або щодо майна, завідомо є необхідним для існування потерпілого, – позбавлення волі на строк до шести місяців.

Вчинене із застосуванням технічних засобів або неодноразово, або за попередньою змовою з іншими особами, а одно, хоч і без зазначених умов, вчинене на вокзалах, пристанях, пароплавах, у вагонах і готелях, – позбавлення волі на строк до одного року.

Крадіжка приватною особою з державних та громадських складів, вагонів, судів та інших сховищ або у вказаних у попередньому пункті місцях громадського користування, шляхом застосування технічних засобів або за змовою з іншими особами або неодноразово, а так само вчинене хоча б і без зазначених умов особою, яка мала спеціальний доступ в ці склади або їх охороняв, або під час пожежі, повені чи іншого суспільного лиха, – позбавлення волі на строк до двох років або примусові роботи на строк до одного року.

Крадіжка з державних та громадських складів і сховищ особою, яка мала особливий доступ в такі або охороняв їх, шляхом застосування технічних засобів або неодноразово, або за змовою з іншими особами, а одно всяка крадіжка з тих же складів і сховищ, при особливо великих розмірах викраденого, – позбавлення волі на строк до п'яти років. [11, с. 76-77].

Зрозуміло, настільки м'які вироки не лякали любителів чужого добра: «Самі злодії зухвало заявляли: « Ви знову зустрінетеся зі мною через рік. Більше ви мені дати не можете «. Один суддя розповів, що якийсь закоренілий злодій, затриманий за скоєння однієї крадіжки, зізнався у скоєнні за останні місяці ще чотирьох крадіжок. Коли його запитали про причину зробленого ним визнання, він заявив, що в будь-якому випадку йому присудять тільки один рік!» [10, с. 396]

Втім, до пори до часу зазначена гуманність радянських законів компенсувалася неформальними способами. Складали більшість населення селяни споконвіку звикли захищати своє майно, не вдаючись до допомоги офіційного правосуддя.

 

 

В результаті колективізації утворився великий масив суспільної власності. Загальне – значить нічиє. Новоспечені колгоспники, ревно захищали своє майно, як правило, не горіли бажанням настільки ж завзято піклуватися про колгоспне добро. Мало того, багато хто з них і самі норовили вкрасти те, що погано лежить.

У листі Л. М. Кагановичу від 20 липня 1932 Сталін так аргументував необхідність прийняття нового закону: «За останній час почастішали, по-перше, розкрадання вантажів на залізничному транспорті (розкрадають на десятки млн руб.), По-друге, розкрадання кооперативного і колгоспного майна. Розкрадання організовуються головним чином кулаками (розкуркуленими) та іншими антирадянськими елементами, які прагнуть розхитати наш новий лад. За законом ці панове розглядаються як звичайні злодії, отримують два-три роки в'язниці (формальної), а на ділі через 6-8 місяців амністують. Подібний режим для цих панів, який не можна назвати соціалістичним, тільки заохочує їх по суті справи справжню контрреволюційну «роботу». Терпіти таке положення немислимо «[6, с. 115].

Зрозуміло, злодійство має каратися. Проте заходи покарання, передбачені Постановою від 7 серпня 1932 р., виглядають надмірно суворими (сам Сталін у цитованому вище листі назвав їх «драконівськими»). Якщо виходити з букви Постанови, основною мірою покарання за розкрадання вантажів на транспорті, так само як і за розкрадання (крадіжка) колгоспного і кооперативного майна повинен був стати розстріл із конфіскацією майна, і лише за наявності пом'якшувальних обставин – 10 років ув'язнення [7].

Як же було на практиці? Підсумки застосування закону з моменту його видання до 1 січня 1933 р. за РРФСР виглядають наступним чином: до вищої міри було засуджено 3, 5% засуджених, до 10 років позбавлення волі – 60, 3%, і нижче 36, 2% [1, с. 2]. З числа останніх 80% засуджених отримали вироки, не пов'язані з позбавленням волі [10, с. 111].

Слід зазначити, що далеко не всі вироки до вищої міри приводилися у виконання: до 1 січня 1933 загальні суди в РРФСР винесли 2686 смертних вироків за Постановою від 7 серпня. Крім того, на РРФСР доводиться неабияка частина вироків, винесених лінійними транспортними судами (812 смертних вироків в цілому по СРСР) і військовими трибуналами (208 вироків по СРСР) [10, с. 139]. Однак Верховний суд РРФСР переглянув майже половину цих вироків. Ще більше