Засоби захисту людини від небезпечних факторів у надзвичайних ситуація мирного та воєнного часів

Наша держава є членом різноманітних конвенцій, таких як конвенція про захист Чорного моря від забруднень (1992 р.), конвенції з трансграничного визначення дії промислових аварій і Кіотської угоди (1997 р.) про обмеження викидів речовин, що викликають парниковий ефект та ін.

6. 2. Витрати на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації

Стихійні лиха, аварії та катастрофи, що часто супроводжуються руйнуваннями промислових об’єктів і погіршенням екологічної обстановки, завдають суспільству величезних матеріальних збитків і людських втрат.

Конкретно статистичні показники для кожного виду надзвичайних ситуацій розглядають у зв’язку з їх загальною та медико-тактичною характеристикою.

Людські й економічні втрати оцінюють ретроспективно. Уявлення про них дають, наприклад, деякі дані, отримані під час оцінювання землетрусу у Вірменії 7 грудня 1988 р. Епіцентр землетрусу (за шкалою Ріхтера 8-9 балів, за 12-бальною шкалою – 11-12 балів) був у Спитаку. Зона його впливу з магнитудою, що оцінювалась як руйнівна, захопила ряд міст і селищ Вірменії. Промислові, культурні й житлові будівлі Ленінакана, Кіровокана, Спитака були зруйновані відповідно на 66, 29 і 69%.

До землетрусу населення міст і селищ постраждалої зони становило приблизно 500 тисяч людей (20% усього населення республіки) ; кількість загиблих – 24 542, поранених – 72 000-94 000 осіб, усі вони отримали як механічні, так і психічні травми. Кількість тих, хто залишився без даху, становила кілька сотень тисяч осіб, до того ж життя багатьох із них ще й досі не облаштоване.

Витрати на медичну допомогу можуть бути оцінені за такими показниками: під час ліквідації наслідків землетрусу було сформовано воєнно-польовий госпіталь на 200 ліжок, 3 військові поліклініки на 150-200 відвідувань кожна, санітарно-епідеміологічний загін, 2 санітарно-епідеміологічні лабораторії, 2 пересувних стоматологічних кабінети, пересувне відділення медичного сховища із запасом медичного майна на 12 000 людей. Було видано перев’язочних засобів на 12 000 тисяч поранених, 110 млрд одиниць антибіотиків, 160 літрів штучної крові, 10 000 упаковок психостимуляторів, 8100 санітарних носилок, 84 одиниці медичної техніки, 120 тонн дезинфікуючих засобів. Було проведено бактеріологічне обстеження 350 працівників харчування й водопостачання, 35 510 жителям зроблено запобіжні щеплення проти кишкових інфекцій, дезинфекційні заходи здійснено на 13 000 м2 площі, дератизовано – 56 га площ.

У Спитаку до 15 грудня на поверхні землі було прокладено кілька кілометрів водогону, що функціонував за плюсових температур повітря. Усього в район землетрусу за 26 днів надійшло 3036 одиниць спеціальної техніки (кранів, бульдозерів, екскаваторів тощо). Для проведення рятувальних та інших робіт у зону землетрусу прибуло 50 000 людей.

У епіцентрі землетрусу загинуло 24 тисячі голів великої рогатої худоби, 45 тисяч овець, понад 8 тисяч свиней, сотні тисяч домашньої птиці.

Аналізуючи наведені цифри, можна зробити висновок про величезні економічні збитки, які завдають землетруси. Це і руйнування, й загибель людей, і травматизм, і витрати на відбудову населених пунктів.

Одним з найчастіших стихійних лих є повені. Повені останніх років обласного й республіканського масштабу вимагають напруженої роботи гарнізонних та окружних формувань з ліквідації їх наслідків. Показовою щодо цього є повінь у Закарпатті.

За даними штабу ЦО України, повені ускладнюються слабкою пропускною здатністю рік, інтенсивною господарською діяльністю людини, пов’язаною з вирубкою лісів, нераціональним будівництвом дорожніх насипів, захисних дамб тощо.

Ретроспективно (на прикладі повені в Закарпатті) роботи з боротьби з таким стихійним лихом, як повені, й ліквідації її наслідків можна поділити на три етапи.

Перший етап – прогноз стихійного лиха після попередження про нього й організація робіт зі зменшення можливих наслідків надзвичайної ситуації; було створено постійні надзвичайні комісії (ПНК), приведено в готовність органи ЦО.

Другий етап – проведення рятувальних та інших невідкладних робіт під час повені; було введено надзвичайний стан і почалась евакуація дітей і дорослих з місць, що були під загрозою затоплення; у рятувальних роботах брали участь тисячі людей і сотні одиниць техніки, плаваючі транспортери з передислокацією від 100 до 400 км. Було перевезено тисячі тонн різних вантажів, вивезено й врятовано тисячі людей.

Третій етап – організація й проведення ремонтно-відновлюваних робіт; завдання третього етапу – забезпечення постраждалого населення житлом, розгортання об’єктів соціальної сфери, мереж тепло-, енерго- і водопостачання до зимових холодів, збирання та збереження врожаю сільськогосподарських культур, забезпечення кормами тварин; було визначено конкретні завдання міністерствам і відомствам, джерела фінансування заходів щодо відновлення й будівництва об’єктів народного господарства.

Наведені приклади двох типів надзвичайних ситуацій – землетрусу й повені – свідчать про те, що ліквідація їх наслідків завжди вимагає величезної напруженості сил і засобів, значних матеріальних витрат, спрямованих на рятування життя й забезпечення життєдіяльності потерпілих, а також відновлення зруйнованих під час НС об’єктів, будівництво житла, комунікацій та інших об’єктів.

Більшість сучасних технологій висувають дуже високі вимоги до якості праці. Із зростанням складності технологічних процесів збільшується ціна помилки, тому навіть незначні відхилення від норм у самопочутті працівника можуть призвести до значних економічних і соціальних збитків. Загальні розміри витрат збільшуються через зростання вартості устаткування, підвищення кваліфікації й відповідно значну цінність робочого часу. При цьому зростання захворюваності та скорочення періоду повноцінної трудової активності, викликані негативним впливом на людину факторів природного та антропогенного походження, зумовлюють істотне збільшення прямого й опосередкованого збитку.

Величезні економічні втрати суспільства пов’язані із захворюваністю, травматизмом на виробництві й у побуті, з тимчасовою втратою працездатності й інвалідністю. Ці економічні збитки складаються з низки компонентів, основними з яких є:

 втрати трудових людино-днів і, отже, вартості невиготовленої на виробництві продукції;

 витрати на виплату субсидій з тимчасової непрацездатності й пенсій з інвалідності;

 витрати на стаціонарну й амбулаторну лікувально-профілактичну допомогу.

Упродовж року країна через захворюваність втрачає десятки мільйонів людино-днів, а це рівноцінно тому, що мільйони умовних робітників не працюють весь рік, при цьому завдаються збитки, які теоретично можна порівняти з економічними втратами під час зупинки всієї промисловості більше як на 10 днів.

Соціальна ефективність охорони здоров’я пов’язана із соціальними процесами в суспільстві, демографічними явищами. При цьому медична ефективність вимірюється результативністю лікувально-профілактичної роботи, а економічна – визначається впливом зниження захворюваності та інвалідності на продуктивність праці.

Зниження захворюваності з тимчасовою втратою працездатності й інвалідністю має велике економічне значення. Підраховано, що зниження середньої тимчасової втрати працездатності тільки на 1 день зберігає народному господарству понад 16 млн людина-днів на виробництві й до сотні тисяч умовно-річних робітників.

Створення безпечних умов праці й побуту, профілактика захворювань сприяє продовженню періоду трудової активності людей, збереженню трудового резерву й зниженню витрат на соціальне страхування.

Фінансування охорони праці здійснюється за рахунок асигнувань, що виділяються державним бюджетом України, а також обласними, міськими, районними бюджетами за рахунок доходів підприємств, а також фондів охорони праці. Працівники підприємств не несуть жодних додаткових витрат на ці заходи.

Фонди охорони праці формуються на трьох рівнях:

• державний фонд охорони праці – за рахунок цільових асигнувань уряду, суми штрафів, що стягуються з посадових осіб за порушення законодавства про охорону праці, відрахувань з фонду державного (обов’язкового) соціального страхування, добровільних відрахувань і надходжень;

• територіальні фонди охорони праці формуються за рахунок асигнувань з бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, частини засобів фондів охорони праці підприємств, розташованих на певній території, добровільних відрахувань підприємств;

• фонди охорони праці підприємств формуються за рахунок щорічного виділення на охорону праці необхідних засобів в обсягах, визначених колективною чи договірною угодами.

Підприємства, що використовують засоби фондів охорони праці не за призначенням, цілком відшкодовують витрачені засоби в зазначений фонд підприємства й сплачують штраф у фонд охорони праці в розмірі 100% засобів, витрачених не за призначенням.

 

 

1. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України. – К., 2000.

2. Бабенко О. І., Задорожна О. М., Черевко Р. І. Безпека життєдіяльності людини в надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник. – К. : ІЗМН, 1996. – 224 с.

3. Миценко І. М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі: Навч. посібник. – Кіровоград, 1998. – 292 с.

4. Чирва Ю. О., Баб’як О. С. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. – К. : АТІКА, 2001. – 304 с.

5. Джигирей В. А. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. – Львов: Афіша, 1999. – 254 с.

6. Литвак С. М., Михайлик В. О. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. – Миколаїв: ТОВ «Компанія ВІД», 2001. – 230 с.

7. Методичні вказівки і завдання для самостійної роботи студентів з курсу «Безпека життєдіяльності людини». – КНЕУ, 1998. – 44 с.

8. Каммерер Ю. Ю., Кутырев А. К., Харкевич А. Е. Защитные сооружения гражданской обороны: Учеб. пособие. – М. : Энергоатомиздат, 1985. – 232 с.

9. Шубин Е. П. Гражданская оборона: Учеб. пособие. – М. : Просвещение, 1991. – 223 с.

10. Жалібо Е. П. Безпека життєдіяльності. – Львів: Новий світ, 2000. – 320 с.

11. Стеблюк М. І. Цивільна оборона. – К. : Знання-прес, 2003. – 430 с.

12. Алексеенко В. А. Биосфера и жизнедеятельность: Учеб. пособие. – К. : Логос, 2002. – 212 с.

13. Бедрій Я. І. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. для студентів. – Львів: АРІ, 2000. – 271 с.

14. Лапин В. М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. – Львів: ЛБК; К. : Знання, 1999. – 184 с.

15. Хван Т. А. Безопасность жизнедеятельности: Учеб. пособие. – Р. н/Д: Феникс, 2000. – 352 с.

16. Гринин А. С., Новиков В. Н. Безопасность жизнедеятельности: Учеб. пособие. – М. : Высшая школа, 2002. – 285 с.