Засоби захисту людини від небезпечних факторів у надзвичайних ситуація мирного та воєнного часів

Розрізняють переломи без зсуву і зі зсувом кісткових фрагментів.

Переломи, за яких утворюються тільки два уламки, називають одиничними, переломи з кількома уламками – множинними. Під час аварій, катастроф, землетрусів та ядерного ураження у людей можуть бути множинні переломи кількох кісток. Найважчими є переломи, які поєднуються з опіками й радіаційним ураженням. Переломи, що виникають внаслідок влучення кулі чи осколка снаряда, називають вогнепальними. Для них характерні роздроблення кісток на великі та дрібні осколки, роздушення м’яких тканин у місці перелому, відрив частини кінцівки.

Основні ознаки переломів: біль, припухлість, синець, ненормальна рухливість у місці перелому, порушення функції кінцівки. Якщо перелом відкритий, у рані можна побачити уламки кісток. Переломи кісток кінцівок супроводжуються їх укороченням і скривленням у місці перелому. Ушкодження ребер може утруднювати дихання, під час обмацування в місці перелому чутний хрускіт (крепітація) уламків ребра. Переломи кісток таза й хребта часто супроводжуються розладами сечовипускання й порушенням рухів у нижніх кінцівках. У разі переломів кісток черепа незрідка буває кровотеча з вух.

 

Рис. 5. 16. Закритий перелом кісток передпліччя (а) та відкритий перелом гомілки (б)

 

У важких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто розвивається шок у разі відкритих переломів з артеріальною кровотечею.

Травматичний шок – небезпечне для життя ускладнення, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій.

Причиною шоку можуть бути одноразові чи повторні важкі травми. Особливо часто шок виникає під час великих кровотеч, узимку – під час охолодження пораненого. Залежно від часу появи ознак шоку він може бути первинним і вторинним.

Первинний шок виникає в мить отримання травми або незабаром після неї. Вторинний шок може настати після надання допомоги потерпілому й недбалого його транспортування, а також поганої іммобілізації у разі переломів.

Розрізняють дві фази травматичного шоку- порушення й гальмування. Фаза порушення розвивається відразу після травми як певна реакція організму на сильний больовий подразник. При цьому постраждалий виявляє занепокоєння, борсається від болю, кричить, благає про допомогу. Ця фаза короткочасна (10-20 хв), її не завжди можна виявити під час надання першої медичної допомоги. Далі настає фаза гальмування, коли за повної свідомості постраждалий не просить про допомогу, він загальмований, байдужий до того, що відбувається, усі життєво важливі функції пригнічені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне.

Залежно від важкості розрізняють чотири ступені травматичного шоку: легкий, середньої тяжкості, важкий шоковий стан, украй важкий шоковий стан.

Основними засобами профілактики шоку є: зменшення болю після отриманої травми, зупинка кровотечі, недопущення переохолодження, правильне виконання прийомів першої медичної допомоги й дбайливе транспортування. Надаючи першу медичну допомогу потерпілому, який перебуває в стані шоку, необхідно передусім зупинити небезпечну для життя кровотечу, ввести шприц-тюбиком знеболюючий засіб, укрити чимось теплим, а за наявності переломів провести іммобілізацію.

Якщо шприц-тюбика із знеболюючим засобом немає, потерпілому, який перебуває в стані шоку, можна дати алкоголь (вино, горілку, розведений спирт), гарячий чай, каву (якщо у нього немає проникаючого поранення живота). Потім його слід накрити ковдрою й щонайшвидше дуже обережно на носилках транспортувати до медичного закладу.

Основне правило надання першої медичної допомоги у разі переломів – виконання насамперед тих прийомів, від яких залежить збереження життя потерпілого: зупинка кровотечі, попередження травматичного шоку, а потім накладення стерильної пов’язки на рану й проведення іммобілізації табельними чи підручними засобами.

Головна мета іммобілізації – досягти нерухомості кісток у місці перелому, це зменшує біль і сприяє попередженню травматичного шоку. Прийоми проведення іммобілізації повинні бути доволі обережними. Нерухомість у місці перелому забезпечують шляхом накладення спеціальних шин підручними засобами, фіксації двох прилеглих суглобів (вище й нижче місця перелому). Таку іммобілізацію називають транспортною.

Є такі види транспортних шин: металеві сходові, сітчасті, фанерні, спеціальні дерев’яні.

Використовуючи сходові та сітчасті шини, підбирають одну з них потрібної довжини, моделюють до підлягаючої частини тіла (неушкодженої!) й накладають поверх одягу; закріплюють, прибинтовуючи до ушкодженої кінцівки. Фанерні шини легкі бувають різних розмірів, але їх не можна моделювати. Використовуючи такі шини, під них підкладають вату й прибинтовують до кінцівки.

Транспортну шину для нижньої кінцівки зроблено з деревини (рис. 5. 17). Вона складається з двох розсувних планок різної довжини, фанерної підошви й палички-скрутки. Зовнішня планка довша за внутрішню. Використовуючи шину, планки розсовують до необхідної довжини, щоб внутрішня упиралась у промежину, а зовнішня – у пахову западину й обидві були на 3 см довшими за кінцівку. До стопи прибинтовують фанерну підошву. Нижні кінці обох планок вставляють у дротові скоби підошви, потім нижній кінець зовнішньої планки вставляють у паз поперечної планки, з’єднаної з внутрішньою. Планки шини прибинтовують до кінцівки й тулуба. Кінцівку витягують закриткою.

У разі переломів щелепи використовують стандартні транспортні пов’язки.

Підручними засобами іммобілізації можуть бути фанера, тонкі дошки, різні побутові предмети, використовуючи які можна забезпечити нерухомість у місці перелому.

Способи й черговість виконання прийомів першої медичної допомоги у разі переломів визначають тяжкістю та локалізацією (місцем) перелому, наявністю кровотечі або шоку, а також супутніми ушкодженнями.

Накладаючи