Засоби захисту людини від небезпечних факторів у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Перев’язувальний матеріал і правила користування ним. Як перев’язувальний матеріал застосовують марлю, вату, білу й сіру, лігнін, косинки. Перев’язувальний матеріал має бути гігроскопічним, добре усмоктувати з рани кров і гній, швидко висихати після прання, легко стерилізуватися. З марлі виробляють табельні перев’язувальні засоби: пакети перев’язувальні медичні, бинти стерильні й нестерильні різних розмірів, серветки стерильні великі й малі, пов’язки стерильні великі й малі. В операційних і перев’язних з марлі та серветок роблять марлеві тампони, смужки, які використовують під час перев’язок та операцій.

Промисловість випускає чотири типи пакетів перев’язочних медичних: індивідуальні, звичайні, першої допомоги з однією та першої допомоги з двома подушечками.

Пакет перев’язувальний індивідуальний складається з двох ватно-марлевих подушечок розміром 32 х 17,5 см, бинта завширшки 10 см і завдовжки 7 м. Одна подушечка пришита на кінці бинта, а інша — вільно по ньому пересувається. Подушечки й бинт пакета стерильні, загорнуті в пергаментний папір. Зовнішній чохол пакета зроблений із прогумованої тканини. Таке подвійне упакування перев’язувального матеріалу надійно забезпечує його стерильність. У пакет вкладається шпилька. На чохлі вказані правила користування пакетом. 

Під час накладення пов’язки пакет беруть у ліву руку, правою рукою по надрізу розкривають зовнішній чохол й виймають внутрішнє упакування. Попередньо вийнявши шпильку, знімають паперову обгортку і розгортають перев’язувальний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок, тобто тієї, яка буде прикладатися до рани. Під час надання допомоги можна братися руками тільки за прошиту кольоровими нитками поверхню подушечок. Подушечку прибинтовують бинтом, а її кінець закріплюють шпилькою. У разі наскрізних поранень рухому подушечку переміщують уздовж бинта на потрібну відстань, що дає змогу закрити вхідний і вихідний отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовують для накладення герметичних пов’язок.

Пакет звичайний, на відміну від пакета перев’язочного індивідуального, упаковують у зовнішню пергаментну оболонку й обклеюються бандероллю з пергаменту.

Пакети першої допомоги з однією й двома подушечками упаковують у пергаментну внутрішню й зовнішню оболонки.

До кожного пакета додають рекомендацію щодо його розкриття й застосування.

Бинт — це смужка марлі в скачаному вигляді. Скачану частину бинта називають голівкою, вільний кінець — початком бинта. Бинти стерильні упаковані герметично в пергаментний папір або поліетиленовий пакет.

Серветки стерильні — це складені в кілька шарів чотирикутні шматки марлі, упаковані герметично в пергаментний папір (20 шт. в упаковці). Розміри великих серветок 70—68 см, маленьких — 68—35 см.

Пов’язка стерильна маленька складається з бинта завширшки 14 см і завдовжки 7 м та однієї ватно-марлевої подушечки розміром 56 х 29 см, що пришита до кінця бинта. Пов’язка стерильна велика має подушечку розміром 65 х 45 см, до якої пришиті шість фіксуючих тасьомок. Пов’язку використовують для великих ран та опіків.

Вату стерильну випускають в упаковках по 25 і 50 г, а вату нестерильну — в упаковках по 50 і 250 г; застосовують під час накладення на рану тугих пов’язок. Компресну (сіру) вату використовують для виготовлення м’яких прокладок у разі накладення шин або компресів. Бавовняну вату можна замінити лігніном; тобто ватою, що виробляється з деревини.

Косиночні пов’язки накладають на голову, груди, плечовий, ліктьовий, колінний, гомілковостопний суглоби, на кисть, стопу, промежину. Якщо косинки нестерильні, то спершу на раневу поверхню накладають стерильні бинти чи серветки, які потім фіксують косинкою.

У разі відсутності табельних перев’язних засобів використовують підручні засоби. Особливо зручні пов’язки за Маштафаровим. Їх накладають, використовуючи смужки тканини (з простирадла, сорочки тощо) різного розміру, кінці яких надрізають, щоб одержати тасьму. Спершу на рани накладають стерильний бинт й серветку (за необхідності й вату), а потім смужкою тканини із зав’язками закріплюють пов’язку (рис. 5.1).

Клеолові та клейкопластерні пов’язки накладають зазвичай на невеликі рани. Рани закривають стерильним матеріалом, закріплюючи смужками пластиру. Накладаючи клейову пов’язку, шкіру навколо рани змазують клеолом, дають йому підсохнути, а потім на рани кладуть стерильний матеріал і закривають розправленою марлевою серветкою, приклеюючи її краї до змазаної шкіри.

 

Рис. 5.1. Пов’язка за Маштафаровим з підручних засобів:

а — на спину; б — на стегно; в — на стопу

На травмовану голову можуть накладатися різні типи бинтових пов’язок, пов’язок з використанням косинок, стерильних серветок і липкого пластиру. Вибір типу пов’язки залежить від розташування й характеру рани.

На рани волосистої частини голови накладають «пов’язку-чепчик» (рис. 5.2), яку закріплюють смужкою бинта за нижню щелепу. Готують бинтами розміром до 1 м і накладають серединою зверху стерильної серветки, що закриває рану на тімені, кінці його спускають вертикально вниз перед вухами й натягують. Навколо голови роблять круговий закріплюючий хід (1), потім, дійшовши до зав’язки, бинт обертають навколо її та ведуть навкоси на потилицю (3). Чергуючи ходи бинта через потилицю й чоло (2—12), щоразу направляють його більш вертикально, закриваючи всю волосисту частину голови. Після цього двома-трьома круговими ходами зміцнюють пов’язку. Кінці зав’язки зав’язують бантом під підборіддям.

 

Рис. 5.2. Пов’язка-чепчик на голову

У разі поранення шиї, гортані чи потилиці накладають хрестоподібну пов’язку (рис. 5.3).