Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Збалансована система управління поживним режимом ґрунту та екологічні принципи її проектування

Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 

азотних добрив. Особливо часто підвищений вміст нітратів зустрічається у овочах та баштанних культурах, хоча нітрати містяться також і у зерні та зеленій масі. Найбільша кількість нітратів звичайно накопичується у листках та черешках у порівнянні із плодами, тому із вегетативною масою деяких овочевих культур (салат) до організму людини може потрапити більше нітратів, аніж, наприклад, із томатів або огірків.

На здоров'я тварин негативно впливає також підвищений вміст калію у фуражній продукції. Надлишок калію перешкоджає засвоєнню рослинами магнію, що призводить до захворювання худоби. Велику небезпеку становить і нагромадження у рослинницькій продукції фтору та важких металів.

Інфільтрація добрив у грунтові води і водойми та поверхневий змив. Внаслідок змиву та інфільтрації сполук азоту й фосфору у водойми надходять стоки, що викликають їхню евтрофікацію. Всесвітньою організаціею охорони здоров'я (ВОЗ) встановлена межа допустимої концентрації (МДК) нітратного азоту у питній воді на рівні 22 мг/л для помірних широт та 10 мг/л для тропічних зон. Проте у районах інтенсивного застосування азотних добрив досить часто вміст азоту у питній воді значно перевищує МДК. Аналогічне становище спостерігається і зі вмістом фосфорних сполук. На 1 кг фосфору, що потрапив у водойми, утворюється близько 100 кг фітопланктону. Результати досліджень евтрофікації показують, що цвітіння води за рахунок водоростей починається вже тоді, коли вміст фосфору перевищує концентрацію 0,01 мг/л. Оптимальні умови для еврофікації спостерігаються при концентрації фосфору 0,09-1,8 мг/л і нітратного азоту – 0,9-3,5 мг/л.

Газоподібні втрати азоту в атмосферу виникають внаслідок процесів денітрифікації, що відбуваються у грунті. Відомо, що ці процеси призводять до утворення і втрат із грунту в атмосферу молекулярного азоту, аміаку, оксиду та двоокису азоту. Значної частини газоподібних втрат азоту в атмосферу можна уникнути за рахунок розподілу норми на невисокі дози, підживленням азотом в середині періоду вегетації, коли формується максимальна біомаса фотосинтетичного апарату і азот споживається високими темпами, забезпечення оптимального рівня зволоження та аерації грунту .

 

10.4. Роль гумусу в регулюванні родючості ґрунту та стабілізації агроекосистеми

 

У теорії та практиці землеробства питання формування родючості ґрунту розглядають у нерозривному зв'язку із кількістю та якістю гумусу в ньому. Роль гумусу багатогранна, але, за визначенням В.А.Ковди, найважливішим є те, що він акумулює сонячну енергію, яку щорічно трансформують автотрофні організми. При цьому гумус слугує постійним джерелом енергії для життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів і рослинності, визначає інтенсивність біохімічних процесів у ґрунті. За даними М.М. Кононової, в гумусі сконцентровано 95-98% ґрунтового азоту, 80% – сірки, до 60 % – фосфору, значна кількість калію, кальцію, магнію та інших елементів живлення рослин.

Гумус утворюється в грунті внаслідок процесів гуміфікації органічних решток – ланцюгу біохімічних перетворень відмерлих рослинних, тваринних, мікробних решток на гумус.

Кінцевою стадією розкладу органіки є її повна мінералізація.

Важливим найближчим резервом поповнення гумусу в грунті є детрит – передгумусова фракція органічної речовини грунту у вигляді напіврозкладених органічних рештків, що втратили свою анатомічну будову. Детрит є першочерговим резервом біогенів для мікроорганізмів.

До складу гумусу входять три групи специфічних органічних гумусових сполук: гумінові кислоти (ГК), фульвокислоти (ФК) та гумін (ГН), а також комплекс інших органічних сполук – неспецифічних: білки, амінокислоти, бітуми та ін.

Колоїдна природа гумусу, і, насамперед, його гумінової складової, великою мірою впливає на фізичні властивості ґрунту, посилює здатність до агрегації механічної частини і тим самим, разом із кальцієм, створює водостійку структуру верхніх горизонтів, визначає їхню щільність, водно-повітряний режим.

Вихідним матеріалом для утворення гумусу в орних землях, як уже зазначалося, є кореневі і післяжнивні рештки, мікроорганізми й органічні добрива.

За рахунок своєї динамічності та поліелементності, що характерна органічним сполукам, гумус виконує ряд наступних важливих функцій у ґрунті.

1. Визначає генезис грунту, формування його морфологічних ознак, хімічного складу та властивостей:

● забезпечує формування специфічного профілю;

● забезпечує утворення агрегатів за участю гумусових та глиногумусових сполук і, як наслідок –

водостійкої структури грунту;

● впливає на щільність складення (зменшує) та водно-фізичні властивості грунту;

● забезпечує утворення рухомих сполук, здатних до міграції, включення мінеральних компонентів грунту у

біогеохімічний кругообіг.

● забезпечує формування сорбційних, кислотно-основних та буферних властивостей грунту.

2. Гумус бере безпосередню участь у живленні рослин:

● виступає джерелом елементів мінерального живлення вищих рослин (N, Р, К, Са, мікроелементи);

● є джерелом органічного живлення для гетеротрофних організмів;

● є джерелом СО2 у приземному шарі атмосфери (впливає на продуктивність фотосинтезу);

● є джерелом біологічно активних речовин грунту.

3. Гумус виконує санітарно-захисні функції в грунті:

● забезпечує прискорення мікробіологічного розпаду пестицидів, каталіз швидкості цього розладу;

● сприяє закріпленню забруднювачів у ґрунті (сорбція, утворення комплексних сполук) та зниженню рівнів

їхнього надходження у рослини;

● зменшує міграційну здатності токсикантів.

Часто вчені називають гумус «інтегралом родючості» грунту, оскільки спостерігається дужетісний кореляційний зв'язок між вмістом гумусу в ґрунті та рівнем врожайності сільськогосподарських культур.

 

10.5. Методи регулювання балансу гумусу

 

Сьогодні існує два основних напрямки регулювання балансу гумусу:

1) збільшенням надходження у ґрунт органічної речовини:

- пожнивно-кореневі рештки

Фото Капча