+3 8(066) 185-39-18
fорганічних добрив або в умовах їхньої нестачі –
сидерацією (див. табл. 10.9).
Таблиця 10.9. Надходження в грунт загального та симбіотичного азоту залежно від урожайності бобових культур
Культура
Урожай ц/гаНадходження в грунт,
кг/га
N
загальногоN
симбіотичного
Конюшинапершогороку використання(чистий посів)20
40
60
80115,2
180,0
200,0
374,474,9
126,0
224,3
280,8
Конюшиназадвароки використання(чистий посів)33
66
99
132130,7
200,2
323,8
401,884,9
140,1
242,9
301,3
Травосуміш конюшини (50%) і тимофіївки першого року використанння20
40
60
8069,1
108,0
179,4
224,644,9
75,6
134,6
168,5
Кормовий люпин50
200
350
50028,5
51,6
63,2
58,919,9
38,6
50,6
69,0
Віко-вівсяна суміш10
30
50
7021,9
28,2
34,5
40,811,0
14,1
20,7
24,5
Зернобобові(горох)12
17
22
2725,3
31,1
36,7
42,311,4
14,0
20,2
23,2
У обгрунтуванні норм добрив важливо підбирати найбільш точні методи – розрахункові або експериментальні. (див. табл. 11.6).
Таблиця 10.10. Методи визначення норм мінеральних добрив для одержання 50 ц/га зерна озимої пшениці на
Умовні позначення у формулах:
Н – норма мінеральних добрив, кг/а; Уп – запланований врожай, ц/га; У – приріст урожаю, ц/га; Н1 і Н2 – норматив витрат мінеральних добрив на одержання одиниці врожаю і його приросту, кг/ц; К – поправочний коефіцієнт на агрохімічні властивості грунту; П – вміст рухомих форм поживних речовин у грунті, кг/га; В – винос ЕЖ урожаєм, кг/ц; Кг – коефіцієнт використання ЕЖ з грунту, %; Кд – коефіцієнт використання ЕЖ з добрив, %; Кв – коефіцієнт заміщення виносу, %.
Експериментальні методи є більш точними, але трудомісткі і затратні. Тому ця проблема вирішується введенням поправкових коефіцієнтів на рівень забезпеченості грунтів доступними формами елементів живлення до рекомендованих науково-дослідними установами експериментально встановлених зональних норм добрив.
10.8. Хімічні меліорації ґрунту: види та значення
Хімічна меліорація грунту – це система заходів із застосування хімічних речовин для поліпшення фізико-хімічних та фізичних властивостей ґрунтів, їхнього хімічного складу та підвищення врожайності сільськогосподарських культур.
Основними видами хімічної меліорації є: вапнування кислих ґрунтів, гіпсування солонцюватих ґрунтів,
кислування лужних ґрунтів.
Вапнування ґрунтів передбачає внесення вапнякових матеріалів у кислі ґрунти з метою нейтралізації їхньої надмірної кислотності, шкідливої для багатьох сільськогосподарських культур.
Ріст і розвиток рослин великою мірою визначається реакцією ґрунтового середовища, швидкістю і спрямованістю хімічних та біохімічних процесів, що відбуваються у ґрунті. Більшість культурних рослин формує високі врожаї лише за нейтральної або близької до нейтральної реакції ґрунтового середовища (рН=5,5-6,5).
У природних умовах кислотність ґрунту формується за перебігу підзолистого процесу ґрунтотворення, внаслідок чого ґрунтовий вбирний комплекс насичується іонами водню й алюмінію, а ґрунтові колоїди теж мають виражені кислотні властивості. Підкислення ґрунту можливе також за тривалого застосування фізіологічно кислих мінеральних добрив та у результаті засвоєння елементів живлення рослинами у вигляді іонів, що супроводжується виділенням еквівалентної кількості іонів водню.
Концентрацію іонів водню у ґрунтовому розчині, а звідси і кислотність ґрунту, умовно виражають показником рН:
, (10.1)
Непрямим результатом високої кислотності ґрунту є недостатній вміст у ньому засвоюваних іонів кальцію і фосфору, надлишок розчинних сполук алюмінію, мангану – досить шкідливих для рослин. Алюміній, накопичуючись у кореневій системі рослин, понижує її здатність проводити фосфор у надземні частини, тому рослини потерпають від фосфорного голодування навіть за внесення фосфорних добрив.
Вапнування ґрунтів
Більшість культурних рослин для нормального розвитку потребує слабкокислої (рН=5,5-6,5) або нейтральної (рН~7) реакції ґрунтового розчину. Шкідливу дію підвищеної кислотності ґрунту можна усунути внесенням необхідної дози карбонату кальцію (вапна), який не лише підвищує рН ґрунтового розчину, а й зв'язує алюміній та манган у малорозчинні сполуки.
Умовою успішного проведення вапнування є щонайповніше знання реального стану реакції ґрунту кожного поля не тільки за значенням рН, а й за природою ґрунтової кислотності.
Вапнування кислих ґрунтів – це захід тривалої дії, тому низькоякісне його проведення негативно позначається на родючості ґрунтів протягом багатьох років. У зв'язку з цим слід суворо дотримуватися рекомендованих норм, строків, способів, глибини заробляння, рівномірності внесення та періодичності використання вапна на полях сівозміни. Відхилення фактичної норми внесення вапна від розрахованої за гідролітичною кислотністю не повинно перевищувати 10 %, нерівномірність внесення по ширині поля – 25-30 %.
Потребу у вапнуванні кислих ґрунтів визначають за рН сольової витяжки грунту з урахуванням гранулометричного складу та вмісту гумусу та показником ступеня насичення ґрунту основами з урахуванням набору сільськогосподарських культур у сівозміні.
Норми вапна встановлюють такими способами:
● за гідролітичною кислотністю, цей метод найточніший;
● за значенням рН сольової витяжки з урахуванням гранулометричного складу ґрунту;
●за нормативами витрат вапна для зміщення значення рН на 0,1.
За даними Г.А. Мазура, 1 т вапна (СаСОз) збільшує рН піщаних ґрунтів на 0,66, супіщаних – на 0,27,
легкосуглинкових –