Здійснення цивільних прав

3. Економічні – покликані забезпечити ефективний економічний розвиток українського суспільства (статті 41-44).

4. Соціальні – що забезпечують мінімальну можливість нормального фізичного існування людини у суспільстві (статті 46-50).

5. Культурні – покликані задовольнити людиною свої духовні потреби (ст. 53-54).

6. Крім того, у Конституції закріплено групу прав і свобод, призначення яких – запобігати можливості вседозволеності щодо особи з боку державних органів, а також надати людині низку засобів боротьби з його проявами.

Треба зазначити, що термін “свобода” вживається у двох значеннях, хоча і тісно пов’язаних між собою. В загальному значенні він відображає стан народу і окремої людини, який характеризується можливістю діяти на свій розсуд.

Інша справа – свобода, як суб’єктивна можливість здійснювати або нездійснювати будь-які дії. У цьому значені термін “свобода” фактично тотожний терміну “суб’єктивне право”, а відмінність пояснюється тим, що така юридична лексика склалась історично [8, 42].

Стан свободи реалізується через суб’єктивні права, які вказують направлення і форми використання свободи. Ці права невід’ємні і невідчуженні. Вони зберігаються за людиною навіть тоді, коли вона сама від них відмовляється. Але на шляху свободи завжди стоїть держава, створена людьми для підтримки умов реалізації свободи. Держава через закони закріплює права і свободи людини, і тоді вони окреслюються межами дозволеності. Закріплення, охорона, підтримка прав і свобод, створення умов для їх здійснення складають довгий ланцюг правових актів і дій, початок яким покладає Конституція [11, 43].

 

 

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є юридичні факти.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини з якими акти цивільного законодавства України пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, тобто цивільного правовідношення.

В залежності від волі суб’єктів юридичні факти поділяють на дії та події. В свою чергу юридичні дії поділяють на правомірні та

неправомірні. Правомірні дії поділяються на юридичні акти (дії з метою створити цивільні права та обов’язки), юридичні вчинки – (дії незалежно від такої мети) та акти цивільного стану (юридичні факти, які існують тривалий час, безперервно або періодично породжують правові наслідки)

Для настання юридичних наслідків може бути достатньо одного юридичного факту. Однак у реальній дійсності частіше маємо справу з комплексом фактів, поміж яких розрізнюють:

1) групу юридичних фактів

2) юридичну (фактичну) сукупність.

Група юридичних фактів – це кілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або може викликати один і той же наслідок. Наприклад, ст. 229-231 ЦК передбачає, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його здійснено під впливом омани, насильства, загрози і т. п. У цьому випадку маємо справу з групою юридичних фактів. Кожен з них окремо тягне визнання правочину недійсним [3].

Юридична (фактична) сукупність – це система юридичних фактів, пов'язаних між собою таким чином, що правові наслідки настають лише за умови наявності усіх елементів цієї сукупності. Юридична (фактична) сукупність містить взаємопов'язані елементи, які окремо можуть взагалі не мати правового значення або породжують не ті наслідки, яких прагнули суб'єкти права.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти [3].

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 177 Сімейного кодексу України: якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження) [2].

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ст. 61 та ст. 63 Цивільного кодексу України: рішенням органу опіки та піклування встановлюється опіка над малолітньою особою і піклування над неповнолітньою також призначається опікун або піклувальник) [3].

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду (ст. 35 Цивільного кодексу України – надання повної цивільної дієздатності особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором у разі відсутності згоди батьків (усиновлювачів) [3].

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події (ст. 212 Цивільного кодексу України – правочини щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини) [3].

 

 

 

Згідно з нормами чинного законодавства громадяни і юридичні особи на свій розсуд здійснюють належні їм цивільні права. Це означає, що всі питання, пов’язані з виконанням суб’єктивних прав, включаючи обсяг і засоби їх реалізації, а також відмовою від суб’єктивних прав, передавання їх іншим особам та інше, вирішується уповноваженою особою на свій розсуд. Іншими словами, зміст суб’єктивного цивільного права складають можливі дії уповноваженої особи. Наприклад, автор книги може вимагати від видавництва сплати