Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. історія кримінального злочину, здійсненого під львовом у 1645 р.

Злочин і покарання. Якубу було інкриміновано відразу чотири злочини, у кожному з них він зізнався (і не намагався виправдатися), і за кожний йому загрожував смертний вирок. У тогочасній правовій свідомості і, відповідно, судовій практиці вбивство, зґвалтування, перелюб та пограбування трактувались як тяжкі злочини і за відповідних обтяжувальних обставин могли й мали каратися смертною карою. Власне для Якуба такими обставинами стали поєднання злочинів, які у висновку суддів вибудовувались у певний логічний ланцюг: злі пристрасті підштовхнули його до викрадення чужої дружини і зневаження шлюбу, а піврічне перелюбництво призвело до зростання злого й нелюдського в ньому, відтак до зґвалтування, жорстокого вбивства та пограбування. Щоправда така реконструкція мотивів і подій – хоч і не позбавлена певної логіки – не виглядає особливо переконливою, оскільки тогочасні ґвалтівники, боячись жорсткого покарання, прагнули приховати свій вчинок і саме тому нерідко вбивали свої жертви .

У будь-якому випадку Якуб не зміг би уникнути смерті, але саме сукупність злочинів обумовила покарання суворіше порівняно з карами за аналогічні злочини у той час. Як свідчать підрахунки М. Камлера стосовно злочинів, здійснених у ряді коронних міст у XVI – першій половині XVII ст., за перелюбництво зазвичай присуджували до відрубання голови, шмагання або вигнання, за зґвалтування – до відрубання голови, за вбивство – до відрубання голови, за крадіжки – до шмагання й вигнання або повішення. Натомість четвертування належало до спеціальних кар і загалом застосовувалось рідко: подекуди за крадіжки чи надання притулку злодіям, частіше за вбивство або розбійництво, але загалом на цей вид кари припадало менше 10% смертних вироків. Власне до страти через четвертування, якому передувало шарпання засудженого розпеченими кліщами, міські суди вдавалися, коли йшлося про вбивства, здійснені з особливою жорстокістю (зокрема, жінок і дітей та з метою грабунку)  . За статистикою А. Карпінського (на підставі кримінальних книг), з-поміж 120 злочинців, засуджених у Львові до смертної кари в кінці XVI і XVII ст., лавничий суд присудив до четвертування лише 13 чоловіків (у тому числі і Якуба Зємбку). Загалом цей вид покарання львівські судді застосовували виключно до розбійників і вбивць та не частіше, аніж раз на кілька років чи десятиліття – зокрема, в 1603, 1626, 1631, 1634, 1645, 1654 рр. (виняток становив лише 1631 р., коли було таким чином страчено вісьмох членів банди Ґєсмана)  . Також під Львовом, очевидно за вироком гетьманського суду, в 1615 р. четвертували двох з ватажків військових банд: за свідченням присутнього Юзефа Бартоломея Зиморовича, їх жорстока смерть і розвішані після екзекуції частини тіл викликали співчуття у спостерігачів .

Виокремлення у судовому декреті щодо Якуба чотирьох злочинів обумовило не лише жорстокість покарання, але і його кількаскладовий та знаковий характер. Екзекуція мала розпочатися перед ганебним стовпом , інакше пранґером (старопол. рг^с, рг^&вгь; німецька pranger) – кам’яною (іноді мурованою) колоною, яка в містах на німецькому праві розміщувалась на ринковій площі поблизу ратуші та використовувалась для покарань публічною ганьбою (також і тілесних кар)  . Далі засуджений остаточно покидав межі міста, причому вочевидь тією ж дорогою, якою в день злочину простував разом із вбитою ним Катажиною. Четвертування Якуба мусило відбутися на тому ж місці, де він вчинив злочин, і таким же знаряддям, яким позбавив життя жертву. Завершитись страта мала виставленням частин тіла четвертованого злочинця на спеціальних палях – загострених з одного кінця жердинах, що в різний спосіб використовувались під час тогочасних екзекуцій (поміж іншим на них настромлювали голови страчених чи прибивали частини тіл)    . Очевидно, що судді прагнули не лише показати зловісний приклад усім потенційним кримінальникам, але й такою процедурою надавали покаранню багатовимірного символізму, покликаного – поряд із жорстокістю страти – «компенсувати» вчинене Якубом злодіяння, «очистити» місто та відвернути Божу кару від міської громади.

На тлі четвертування Якуба рішення суду щодо його коханки виявилось лагідним. Формально під покарання за вже доведений перелюб Ядвіґа не потрапила через брак позивача, хоч не виключено, що судді в цьому випадку керувалися й якимись іншими мотивами. Це видається ймовірним, оскільки у подібних справах про перелюб суди зазвичай покладали більшу провину саме на жінку, що проявлялось у жорсткішому її покаранні, порівняно з її партнером.

* * *

Підсумовуючи аналіз зґвалтування, вбивства і пограбування Катажини під Львовом у 1645 р., повторимося, що на підставі одного кримінального ексцесу не можна робити якісь узагальнюючі висновки. Однак представлені обставини злочину та їх інтерпретація в судових декретах вказують на характерне трактування зґвалтування, яке, з одного боку, розглядалося як безпосередній наслідок перелюбництва (нехай і з іншою жінкою). Позбавлення дівчини життя судді вважали найтяжчим злочином зі здійснених, тому саме, без сумніву, вбивство зайняло у судовому вироку центральне місце, але «тілесний гріх» (і перелюб, і зґвалтування) був потрактований ними як свідоцтво злочинної природи оскарженого. З іншого боку,