Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Жіноча історія і «антропологічний поворот» у гуманітаристиці: міркування щодо завдань і методів

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Жіноча історія і «антропологічний поворот» у гуманітаристиці: міркування щодо завдань і методів
 
О. О. Драч
Проаналізовано становлення жіночої історії як наукового напряму історіописання. Основна увага звертається на завдання і методи жіночої історії у контексті «антропологічного повороту» в гуманітаристиці і поширення постмодерністських підходів. Ключові слова: жіноча історія, теоретичний фемінізм, джерела з історії жінок, гендерна історія.
Прикметною тенденцією сучасної світової історіографії є так званий «антропологічний поворот», в якому закономірно і яскраво втілено зростання інтересу до виявів людської суб’єктивності в минулому і сьогоденні. Жіноча історія може бути представлена як величезне міждисциплінарне поле, що охоплює соціально-економічний, демографічний, культурно-антропологічний, психологічний, інтелектуальний виміри сучасної цивілізації, слугує цілям розвитку міжкуль- турного діалогу та забезпечує принцип єдності в різноманітті. Вона без сумніву має всі об’єктивні підстави стати вельми важливим стратегічним плацдармом для реалізації проекту «іншої історії», оскільки ретроспек- тиви осягнення жінки в суспільстві виводять учених на більш глобальні теми антропологічної історії.
Впродовж останніх десятиліть намітилася тенденція зростання інтересу до жіночої проблематики у вітчизняній історичній науці. Свідченням цього є не лише численні наукові розвідки у провідних часописах, а й поява антологій жіночих текстів, навчальних посібників, хрестоматій та ґрунтовних монографічних досліджень [1-5]. На пострадянському просторі, під рубрикою «жіноча історія», видано чимало наукових досліджень, присвячених ретроспективі жіночого соціального досвіду різних історичних періодів і регіонів Європи [6-9]. Публікації з цієї тематики мають постійну рубрику в десятках авторитетних наукових часописів, у тому числі й вітчизняних, не рахуючи спеціальні періодичні видання з жіночих студій. Тому з’ясування завдань і методів жіночої історії як напряму наукових досліджень видається нам досить важливим.
Дискурс про жінок утілено в різноманітні форми: міфічні, містичні, наукові, нормативні, схоластичні і популярні. Міркування щодо предмету сягають коріннями загальної episteme або концептуальної матриці, визначеної чоловіками, які називали себе «ми», а жінок – «вони». Жіночий соціальний досвід, жіноче бачення світу і систему цінностей сприймали інваріантами загальнолюдських (по суті чоловічих), а тому спеціальному вивченню цих питань не приділяли уваги. Де- персоніфікований чоловічий досвід узагальнено поняттям «загальний» досвід людства і покладено в основу формування (непоодиноко і сьогодні) теоретичних постулатів традиційної історичної науки. Тільки теоретичний фемінізм XX ст. поставив під сумнів можливість і надалі не помічати жінок та їхні соціальні ролі. Феміністські орієнтовані історики переглянули усталені – «чоловічі» – інтерпретації минулого, розкритикували право «патріархів» традиційної науки позначати, класифікувати, пояснювати емпіричні дані з позицій вибіркової важливості і репрезентативності їх для всесвітньої історії.
Історія жінок як новітній напрям історичних студій концентрує увагу дослідника на новому об’єкті – жінці – та окреслює предметне поле вивчення – жіночі досвід, соціальні практики, буття, сфери і канали впливу. На думку І. Юкіної, предмет студіювання нової наукової дисципліни становлять не лише всі аспекти життєдіяльності жінок, але й інститути соціального контролю, влади, що регулюють нерівномірний розподіл матеріальних і духовних благ, а також форми, методи, механізми гноблення й відтворення нерівності [10].
Проблема визначення об’єкта й предмета нової галузі наукового знання виявляється й у термінологічних розбіжностях із приводу її назви: «жіноча історія», «історія жінок», «історична фемінологія» чи «гендерна історія» – таким є спектр уживаних науковцями назв. На пострадянському просторі більшість дослідників поділяють погляд, що об’єкт історії жінок/жіночої історії (вживаються як синоніми) становить «жінка» (окремі автори «жінку» визначають як предмет вивчення), а об’єкт тендерної історії – обидві статі. У вітчизняній дослідницькій практиці терміни «жіноча історія» та «історія жінок» застосовуються як синоніми [3; 11], хоча англомовне поняття «women’s history» припускає різне розуміння, залежно від контексту вживання.
У зарубіжній історичній науці «історія жінок» як окремий науковий напрям починалася з визнання концептуального положення, що вся попередня історіографія по суті є історією чоловіків. Термін «жіноча історія» віддзеркалює ідею, що вся світова історіографія не лише репрезентує «чоловічий погляд», позаяк ґрунтується на уявленнях чоловіків і баченні ними історичного процесу, а й писалася, принаймні до кінця ХІХ ст., винятково чоловіками. Тим самим «жіноча історія» дистанціювалася від традиційної історіографії – «чоловічої історії», де «жінка», «жіноче» звучить як тема, але не дослідницька позиція. Історія жінок презентує цей «жіночий погляд», тому вона ідеологічно й методологічно принципово відрізняється від «загальної», «універсальної» історії.
Відносно «молодий» дослідницький напрям історії жінок уже має й власну історію, позаяк її предмет, методи і завдання поступово змінювалися. Початкове завдання вчені окреслили – зробити жінок видимими. Задля цього необхідно було зрозуміти місце жінок, «умови», в яких вони перебували, їх роль і значущість у суспільстві; дослідити, як жінки діяли; вивчити їхні слова та мовчання; осмислити усталені жіночі образи: богиня, мадонна, відьма. Історія жінок є історією longue durue, історією тривалого часу за Ф. Броделем, оскільки включає фактологічну базу від античності до сьогодення.
Чимало істориків, які з кінця XIX ст. досліджували територію жіночого світу, звертали увагу насамперед на найпомітніші орієнтири. Жіноча історія подавалася, головним чином, у формі біографій. Подібні дослідження, звісно, принесли цінні плоди. Вони продемонстрували здібності жінок і таким чином реконструювали забуту частину минулого, сформувавши те, що Дж. Келлі окреслила як «компенсуюча» історіографія [12, 2]. Подальше становлення «жіночих студій», де жінок визнано діючими суб’єктами історії, відбувалося в контексті «виправлення»/коригування офіційної історіографії. Дослідники послуговувалися концепцією про «сепаратні
Фото Капча