Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Жіноча історія і «антропологічний поворот» у гуманітаристиці: міркування щодо завдань і методів

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 

сфери» або домени – «сфери панування чоловіка» і «сфери панування жінки». Заслугою науковців є проблематизація «окремішності» жіночої сфери (приватного, домашнього життя) та доведення її рівноцінності чоловічій (політика, дипломатія, військова справа).

Ця установка мала практичний результат – критичне відношення до джерел – і передбачала при створенні «жіночої історії» інтенсивну роботу з пошуку нових джерел і перепрочитання старих, уже введених до наукового обігу. Варто зауважити, що збереження жіночих спогадів є однією з суттєвих проблем, що постає перед зацікавленим дослідником. У театрі пам’яті жінки постають простими фантомами. У документах на полицях публічних архівів вони займають мало місця, матеріали приватних зібрань суттєво постраждали від знищення. Чимало особистих щоденників і листів були спалені спадкоємцями, непоодиноко самими жінками, які після довгих років страждань воліли відправити у небуття фрагменти спогадів. Пам’ять про жінок краще збереглася у формі предметів: талісман, кільце, требник, парасолька від сонця, плаття та інші «скарби», заховані на горищі чи в коморі. Жінок пам’ятають також за зображеннями в музеях моди і сукні, які відтворюють спогади про їхню зовнішність. Археологію жіночого повсякдення можна виявити в музеях народних традицій, де турботливо плекають домашнє начиння. Загалом, джерела з жіночої історії домодерного часу досить фрагментарні, їхня якість помітно варіюється, а прогалини в записах заважають скласти повноцінну картину соціальних змін.
Дослідниця європейського середньовіччя К. Кла- піш-Зубер відзначає, що письмова мова контролювалася кліром, людьми, наділеними саном і відданими Церкві; вони і визначали, як ставитися до жінки [13, 17]. Значна частина доступних джерел, що розкривають життя середньовічних жінок, створювалася завдяки домислам, переконанням і сумнівам духовенства. Більше того висловлювання щодо жінок виходили з уст чоловіків, які уникали жіночого товариства, оскільки становище зобов’язувало дотримуватися безшлюбності й аскетизму. Позбавлені щоденного спілкування з жінками, знання про них клірики черпали головним чином з книг, відтак, створені ними жіночі портрети, на думку К. Клапіш-Зубер, швидше карикатурні, ніж реалістичні.
Потужний стимул розвитку історії жінок надала нова соціальна історія, що ввібрала досягнення французької школи «Анналів», англійської марксистської школи, а також методи і підходи історичної демографії. По-перше, вона забезпечила жіночу історію методиками кількісного аналізу повсякденного життя та міждисциплінарними запозиченнями із соціології, демографії й етнографії. По-друге, вона концептуалізу- вала родинні стосунки, плідність і сексуальність як історичні явища [14, 104]. По-третє, нова соціальна історія кинула виклик наративу політичної історії, окресливши предметним полем масштабні суспільні процеси та їхнє втілення у численних вимірах людського досвіду. По-четверте, дослідники зосередили увагу на тих групах, що зазвичай вилучалися з політичної історії, щонайперше жінки, діти й родина загалом.
Американські фахівці з історії жінок звертають особливу увагу на важливість використання методології англійських марксистів і французьких структуралістів, зокрема при вивченні розподілу праці за статевою ознакою в капіталістичному виробництві. Жінок розглядали як джерело дешевої робочої сили на ринку праці, підкреслюючи, що їхня праця в домашньому господарстві ніяк не оплачувалась. Згідно ідеології «різних сфер», при капіталізмі роль жінок як історичних суб’єктів знецінювалася. З методології структуралізму дослідники жіночої історії почерпнули підхід до мови і символів при побудові ідентичності тієї чи іншої статі. Оскільки символічні уявлення розвиваються і використовуються колективно, вони пропонують доступ до неусвідомлених процесів, завдяки яким, окремі індивідууми співвідносять себе з тією чи іншою соціальною групою і вибудовують соціальні відносини. Зокрема праці відомого французького структураліста М. Фуко використовували для пояснення відношення влади до жінок. Дослідники ставили питання: як жінки минулого сприймали себе і спілкувалися всередині сім’ї?
Важливими для жіночих студій стали і досягнення історичної антропології, що переорієнтувалась на вивчення індивідуальних практик. Трансформації інтимного і приватного стали досліджувати як чинники, що впливають на зміни соціальних інститутів і визначають специфіку тієї чи іншої культури. Замість «соціальної історії культури», науковці зацікавилися «культурною історією соціального», до якої безпосередньо належить історія емоцій, переживань тих чи інших соціальних подій, інтимного та суб’єктивного сприйняття. До речі, «інтимне» і «приватне», на відміну від «колективного» й «публічного», були власне жіночими доменами. Жіноча історія виявилась необхідною для «нової культурної історії», оскільки засвідчила можливість дослідження будь-яких владних конфліктів як історії боротьби репрезентацій.
Загалом у вивченні історії жінок і жіночого руху дослідниками сформовано два підходи. Перший розглядає жінок як особливу соціальну групу, що має власне призначення в історії. Його прихильники відтворюють особливу «жіночу культуру», наголошуючи, що в жінок є власне соціально-історичне «поле», до якого належать дім, сім’я, релігія, морально-етичні цінності. Інший підхід трактує жінок і чоловіків як два антагоністичні начала, стверджуючи, що чоловіки протягом всієї історії сповідували «статевий шовінізм», примусово витіснивши жінок у периферійну соціальну сферу. Його прихильники відкидають всі сформовані цінності як «патріархальні» включно із сім’єю і материнством. Так, американські історики-феміністки, зокрема Г Лернер, доклали чимало зусиль до подолання усталених історичних уявлень, зробивши висновок про необхідність написання особливої – жіночої історії («herstory», замість «history»).
Наступний етап вивчення історії жінок вийшов за межі усталених дослідницьких інтересів і традиційних цінностей в історії, позиціонувавши тендер засад- ничою категорією аналізу. У 1975 р. Г Рубін стверджувала, що пригнічене становище жіноцтва зумовлено не економічними умовами чи репродуктивною функцією жінок, а соціальними відносинами, що ґрунтуються на стереотипах поведінки, традиційно пов’язаних у суспільстві з конкретною статтю і варіативних у різних культурах. На її думку,
Фото Капча