Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Жіночий одяг Волинського Полісся

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Порівняно зі степовими, поліські села мають суворий і похмурий вигляд. Немає тут веселих побілених'хат, пишних вишневих садів і низеньких плетених огорож - переважають сірі рублені будівлі з масивними дерев'яними тинами в оточенні таємничого темного лісу. У хатах також не побачимо мальованих печей і стін, рідко де зустрінемо витончену художню різьбу чи інші прикраси на меблях і предметах побутового вжитку, на відміну, наприклад, від Прикарпаття. На всьому тут є відбиток суворої первозданної простоти й монументальності.
Щодо жіночого традиційного одягу, то йому теж властиві відносна простота і невибагливість. З усієї небагатої гами кольорів, які використовують для оздоблення білого полотняного одягу, найчастіше вживаним є червоний, рідше - чорний і синій.
Типовий жіночий костюм по-ліщучки складався з сорочки, вовняної або лляної спідниці (місцеві назви - "літник", "бурка", "рандюх", "ленка", "окружник"). Поверх "літника" вдягали лляний фартушок. Голову вив'язували наміткою або хусткою, заміжні жінки очіпком ("чепець", "каптур").
У холодну пору носили свиту (інші місцеві назви - "латуха", "латишка", "сернига", "серміга", "сер-мяга", "гунька").
Доповнював костюм мальовничий смугастий вовняний пояс, тканий або плетений - так звана "крайка" або "тасьонка".
Дівчата, як і скрізь на Вкраїні, прикрашали голову живими квітами, стрічками, вплетеними в коси. На весілля вдягали вінки, які у різних місцевостях мали свою форму.
Основна і невід'ємна складова частина народного одягу всіх слов'ян - сорочка, яка слугувала як спіднім одягом, так і верхнім. Кожна дівчина, ще задовго до одруження, готувала собі, згідно звичаю, якомога більше сорочок. їх шили і вишивали протягом довгих осінніх і зимових вечорів, а також улітку, випасаючи худобу. У цю роботу кожна дівчина вкладала все своє вміння й душу. Пізніше, потрапивши в дім до свекрухи, вона, завантажена роботою, вже не мала часу на вишивання, тому весільну сорочку часто зберігали як дорогоцінну реліквію, показуючи дітям, онукам, лишали собі на смерть.
  
Свято Полісся в Музеї народної архітектури та побуту України.
Жінки з Рівненщини демонструють процес виготовлення полотна з конопель.
1970-і роки.
 
Дівчата нерідко вишивали сорочки коханим:
Я Семена люблю -
сорочку вишию.
Дерево, клен-дерево,
сорочку вишию,
- співається в пісні.
 
На Волинському Поліссі, на відміну від інших областей України, сорочки шили переважно короткі, довжиною трохи нижче пояса. Робили їх так. Якщо ширина полотна була 45-50 см, брали три полотнища, якщо 75 см - два. В "станку", зшитому домашніми нитками, робили розріз пазухи, порівняно невеликий. Пазуху зарублювали швом або обшивали "прутиком". Потім брали невеликий шматок полотна (20-25 см) і розрізали вздовж. Одержані прямокутники - "вустав-ки" пришивали до станка і приготованих окремо рукавів подвійним швом.
Сорочки з прямокутними вус-тавками, відзначають дослідники, є у всіх слов'янських народів - росіян, білорусів, поляків, чехів, сербів, хорватів.
Рукави кроїли на всю ширину полотна потрібної довжини і зшивали через край. Станок з пришитими до нього вуставками збирали зверху на нитку і до нього пришивали комір, щоб не було брижів. Шов накладали у два-три ряди. У давніших сорочках комірці відкладні, у більш пізніх переважають стоячі. Сорочки з відкладними комірами застібаються спереду, а із стоячими, буває, збоку.
Стоячі комірці висотою 1,5-2 см з'явилися на Волині у 30-х роках XX ст. Разом з ними дещо змінився і крій сорочки: розріз пазухи прикривали манишкою, як і в чоловічих сорочках.
Сорочки із стоячими комірцями носять також у деяких районах Білорусі, у Литві, Латвії. Відкладні комірці також є у сорочках білорусів, поляків, литовців, росіян. На кінцях такого комірця робили петлі, в які затягували кольорову стрічку для зав'язування, яка слугувала водночас і прикрасою, або ж вставляли металеву запонку.
Для того, щоб рукав не перешкоджав рухові, під пахвами вставляли "ластки" квадратної форми. Внизу рукав закінчувався вузькою "чохлою", яка пришивалась до нього так само, як і комір до станка.
Хоча крій сорочок спільний для всього Волинського Полісся, у багатьох районах є й свої місцеві особливості, переважно в оздобленні. Так, наприклад, у святкових сорочках Старовижівського району низ рукавів прикрашений широкими чохлами (місцева назва "банкети"), які розходяться від рукавів, як дзвони. Як і скрізь на Вкраїні, сорочки на Волинському Поліссі прикрашали орнаментом, найчастіше рукави і комір, причому вишитий візерунок часто комбінували з тканим.
У візерунках і способах оздоблення проявилася невичерпна творча фантазія народних майстринь: типові для тієї чи іншої місцевості орнаменти кожна майстриня збагачує й урізноманітнює на свій смак, внаслідок чого двох однакових сорочок знайти майже неможливо.
У Любомльському районі тканий візерунок заповнює "уставку" поперечними смугами, а зовнішню частину рукава - поздовжніми. Такі заготовки для рукавів тут називають "барабанами". В основі композиції візерунків лежить ритмічне повторення суцільних і орнаментованих смуг.
А в сусідньому, Ратнівському районі комір, уставки, рукави, чохли і груди сорочки переткані вузькими й широкими суцільними смугами. У всіх північних районах Волинської та Рівненської областей, за винятком Любашівського, Воло-, димирецького і Сарненського районів, сорочки прикрашалися переважно тканими візерунками за допомогою простої та перебірної техніки ткання.
Старовинні сорочки Волинського Полісся оздоблені скромно і неяскраво, причому візерунок на рукавах співпадає із візерунком на
Фото Капча