Журналістика Великобританії

 

 

Традиційно основним принципом теле- і радіомовлення Великобританії є його визнання як підзвітної народу громадської служби. У наш час до цього суттєво важливого елементу додалися також принципи конкуренції та вибору. Радіо- і телевізійне мовлення Великобританії перебуває у віданні Бі-Бі-Сі (яка має громадсько-корпоративний статус) та Організації незалежного радіомовлення Ай-Бі-Ей. Телемовлення здійснюється Бі-Бі-Сі і 16 приватними телекомпаніями, що контролюються Ай-Бі-Ей. Перший канал Бі-Бі-Сі транслює передачі для 99% населення Великобританії, другий канал – для 94%.

До 1954 року, коли влада дозволила у Великобританії комерційне ТБ, що фінансувалося приватними компаніями, Бі-Бі-Сі була монополістом і в сфері телебачення, яке набирало обертів. Прагнення забезпечити високий рейтинг комерційного мовлення змушувало і досі змушує телекомпанії відмовлятись від якісних, але низькорейтингових передач на користь програм, що гарантовано збирають біля телеекранів масову аудиторію, – вікторин і конкурсів, шоу, «мильних опер» та інших популярних серіалів, кінофільмів, розрахованих на глядача з невибагливим смаком. У результаті «диктату рейтингу» реальний вибір телеаудиторії істотно звужується. Багаторічний перегляд розважальних, примітивних за змістом передач формує тип інтелектуально пасивного глядача з нівельованими усередненими смаками та перевагами.

Прагнення забезпечити високий рейтинг спонукає мовників використовувати в передачах ефект персоніфікації, запрошуючи до участі в них «анкерів» (від англійського «the anchor», що означає «гачок», «якір») – популярних телекоментаторів і ведучих, «зірок» телебачення, котрі залучають масову аудиторію. У програмах новин прагнення до високого рейтингу перетворюється на тенденцію драматизувати відображувані події. Для телепоказу відбираються найбільш видовищні та драматичні кадри, що пояснює часте звернення ТБ до демонстрації сцен насильства та жорстокості, катастроф, воєн та громадських заворушень. Перевага надається сенсаційним телесюжетам, тоді як «невидовищні» соціально значущі події ігноруються або відтісняються у програмах новин на другий план.

У Великобританії чітку збалансованість між передачами розважально-рекламного та культурно-освітнього характеру неухильно підтримує ВВС, яка регулярно виробляє власні високофахові освітні та просвітні програми. Загалом громадське телебачення ВВС практикує повну відмову від рекламних прибутків як головного джерела фінансування.

Британська мовна корпорація зобов’язана звітувати перед парламентом і громадянами про результати своєї діяльності. Скажімо, британський парламент проводить регулярні слухання за результатами діяльності ВВС. Ця корпорація щорічно публікує детальний звіт про свою діяльність у пресі та в мережі Інтернет для ознайомлення та формування висновків, у структурі ВВС діє відділ для розгляду скарг і звернень телеглядачів з приводу мовної діяльності корпорації.

Розвиток супутникового ТБ привернув до нього увагу великих корпорацій, які зробили ставку на комерційне використання його можливостей. В Англії саме комерційні структури першими почали реалізовувати масштабні проекти космічного телебачення. У 1993 році 15% британських телеглядачів уже мали доступ до програм супутникового ТБ – або через кабельні мережі, або через власний приймальний пристрій. А через п’ять років до «небесного» телебачення були залучені близько 30% британських родин.

Найпопулярнішою у телеглядачів Англії є створена в 1989 році найбільша платна британська супутникова служба – Бі-Скай-Бі, основним власником якої стала корпорація Р. Мердока «Ньюз корпорейшн». Бі-Скай-Бі, яка залучила в 1994 році 4 млн британських абонентів, стала другою за кількістю передплатників в Європі. До кінця 1995 року Бі-Скай-Бі пропонувала передплатникам 28 різноманітних супутникових каналів, переважно – розважальних. З-поміж популярних у Великобританії супутникових каналів слід назвати Eurosport, MTV Europa, CNN, Children’s Channel та ін.

З початку 90-х років можливості супутникового мовлення почала активно освоювати Британська мовна корпорація. Постійний дефіцит коштів на розвиток мовної діяльності змусив цю громадську корпорацію шукати комерційних партнерів для розвитку своїх супутникових служб, адресованих зарубіжній телеаудиторії. У 1991 році була створена філія, яка самофінансувалась, – Всесвітня служба телебачення ВВС, покликана забезпечити телемовлення в глобальному масштабі. Залежно від специфіки регіону, на який здійснювалось мовлення, формувалася формула мовлення та набір трансльованих програм. До 1993 року служба забезпечувала мовлення на три континенти – Європу, Азію та Африку.

У листопаді 1992 року ВВС Enterprises (комерційна філія ВВС, що здійснює продаж програм корпорації у всьому світі та інвестування отриманих коштів у виробництво програм і технічний розвиток) у співробітництві з британською комерційною телекомпанією Thames Television створили супутниковий канал безпосереднього мовлення – UK Gold, який спеціалізується на передачі через супутник «Айстра» розважальних, драматичних, комедійних, дитячих програм і серіалів, що зберігаються у величезних «архівах» цих двох телекомпаній.

До кінця 90-х років Британська мовна корпорація мала у своєму розпорядженні набір супутникових служб телемовлення, адресованих закордонній аудиторії, у тому числі підрозділ, що здійснює мовлення на Азію (у співробітництві з комерційною компанією Star-TV Р. Мердока), ВВС America (мовлення на США, яке здійснюється у співробітництві з компанією «Диска-вері ком’юнікейшн»), два канали документальних і науково-популярних