Журналістика Великобританії

У 1990 році у Великобританії було прийнято новий закон про радіотелемовлення, який вніс серйозні зміни до системи комерційного телебачення. Закон передбачає видачу ліцензій на право мовлення (претендент повинен пройти жорсткий відбір і, в разі отримання ліцензії, неухильно виконувати зафіксовані в ній умови). Прийняття нового закону фактично поширює на Великобританію спільні для країн Об’єднаної Європи правила регулювання діяльності радіо- і телемовлення.

Початок 90-х років для Великобританії був пов’язаний з активізацією супутникового телебачення. У цей час у кризовій ситуації опинилося кабельне ТБ, у якого нараховувалося лише 300 тис. передплатників. Утім, це не завадило до 2000 року кабельному телебаченню увійти в 90% домівок британців.

Цей період у житті британського телебачення характеризується сталими тенденціями конкуренції та монополізації. Із Бі-Бі-Сі конкурують комерційне супутникове, кабельне та ефірне ТБ (щоправда, лише 12% британських родин придбали обладнання супутникового телебачення). Злилися кілька телевізійних компаній. Найбільшого гро-мадського розголосу набуло об’єднання «Скай Телевіжн» (власник – Руперт Мер-док) і «Бритіш Сателліт Бродкастінг». Оскільки обидві служби були нерентабельними, антимонопольне законодавство у цьому випадку не застосовувалось. Внаслідок злиття їхнє фінансове становище зміцнилося, і утворилася нова організація супутникового ТБ, яка набула характеру небританської служби, – Бі-Скай-Бі. Було проведено її «міні-приватизацію», для чого її власники застосували флотацію, частину акцій продали. Приклад Бі-Скай-Бі наслідували її конкуренти. Бі-Скай-Бі запропонувала сенсаційний рекламний проект: запустити на геостаціонарну орбіту спеціальний супутник «Скай» з рекламою, що світиться.

Серед європейців найбільші любителі телебачення – саме британці. Вони проводять перед телевізором у середньому 216 хвилин на день.

Порівняно з аналоговою системою телебачення, що існує зараз у Великобританії, цифрова система дає можливість збільшити принаймні в 10 разів кількість каналів, які проходять через кожну точку ефірного простору.

Це призводить до різкого підвищення кількості телеглядачів і радіослухачів, оскільки дає змогу вибирати улюблені канали та передачі.

У Великобританії це розглядається як революція у ЗМІ. Англійці не без гордості кажуть, що колись їхня країна “пасла задніх” порівняно з розвитком телебачення та радіо США, а тепер стала першою в світі країною, що офіційно оголосила про прийом заявок від комерційних компаній на ліцензії цифрового телебачення.

Процес переходу до цифрового телебачення контролюється та розробляється у Великобританії парламентом. У 1996 році парламент прийняв акт про перехід до цифрової системи мовлення, за якої з’явилася б можливість програмувати 6 мультиплексів (пучків каналів) по 9 каналів у кожному.

Реальна ж ситуація складається так: існує 4 мультикомплекси по 35 каналів у кожному. Отже, кількість спланованих до запуску каналів виростає з 54 до 140.

ВВС сподівається мати найближчим часом не менше 12 цифрових ефірних каналів, з яких 6 будуть відкритими для всіх абонентів, а решта, створені за участю комерційних компаній, будуть передплатними. Корпорація планує виділити на перехід до цифрового телебачення до 1 млрд фунтів стерлінгів. Щоправда, зроблено це буде за рахунок скорочення видатків на програми до 30%.

До початку двадцять першого століття ВВС планує мати близько 200 каналів цифрового телебачення.

Цікаво що, крім звичайних телеканалів тут будуть канали двостороннього зв’язку: так звані телемагазини, довідкові служби та канали, за допомогою яких можна буде здійснювати банківські операції.

Окремі канали спеціалізуватимуться на сучасній продукції. Приміром, канал “Кетч ап” планує пропонувати передплатникам нову продукцію телебачення ВВС, інші ж, навпаки, показуватимуть архівні матеріали та кінофільми з багатющих фондів ВВС.

Для довідки: ВВС володіє одним з найбільших у світі набором ексклюзивних прав на показ популярних кінофільмів та спортивних змагань.

Визнаний хіт ВВС – комедія “Тільки дурні та коні” – збирає рекордну аудиторію: в 24, 35 млн. телеглядачів.

Успіхом ВВС у 1997 році була трансляція похорону принцеси Діани, що зібрала значно більшу порівняно з іншими каналами Великобританії аудиторію, – 19, 5 млн глядачів. ВВС вела репортажі про похорон принцеси в більш ніж 180 країнах. Оскільки 45 світових телевізійних компаній купили в неї право на показ цього репортажу.

Щодо комерційного телебачення Великобританії, то державна контролююча комісія ITC видала в 1997 році перші три ліцензії на цифрове мовлення терміном на 24 роки. Кожна ліцензія видаавалася на пучок каналів.

Сьогодні вже створено нову споживацьку систему “пей-пер-вю” (плата за перегляд), за якої телеглядачі мають можливість замовляти телефільми чи спортивні програми із наданих списків для показу в зручний для них час.

Компанія BDB володіє ексклюзивними правами на велику кількість популярних фільмів та спортивних телепрограм, а тому має доволі сильні позиції при переході до цифрового мовлення. В подальшому вона твердо наміряється довести кількість цифрових супутникових телеканалів до 200.

У 1997 році акції компаній, що готувались до переходу на цифрове телерадіомовлення впали. Проте цифрове телебачення вже сьогодні приносить значні прибутки компаніям, які не тільки випускають власну продукцію для ефіру, а й продають декодери за допомогою яких можна переглядати програми цифрового телебачення із звичайних телевізорів.

Від самого початку цифрове телерадіомовлення стало предметом конкурентної боротьби серед монстрів технологічної індустрії за майбутні прибутки.

Комерціалізація англійських телекомпаній чудово прослідковується на прикладі ВВС.

Комерційна ланка ВВС – “ВВС Worldwide” підписала контракт з компанією “Флекстек”, де 36% акцій належить американській “Телеком’юнікейшенз інтернешнл”, про створення трьох супутникових каналів: “Ю-Кей арена” (програми широкого інтересу), “Ю-Кей стайл” (кулінарія, туризм), “Ю-Кей хоризонс” (Документальні фільми про природу та подорожі, дитячі програми).

Три нових канали транслюються лише кабельним телебаченням. “Флекстек” вклала 200 млн фунтів стерлінгів і отримала ексклюзивні права на показ усіх минулих та майбутніх програм ВВС та доступ до її управлінських талантів.

“Флекстек” відповідає також за розміщення реклами на нових каналах та маркетинг. Ще одним комерційним рішенням виявилась угода між ВВС та “Діскавері ком’юнікейшнз”, що спеціалізується на показі якісних документальних програм. “Діскавері” теж належить на 49% компанії “Телеком’юнікейшенз інтернешнл”. Згідно з цією угодою ВВС запустила в 1997 році два супутниково-кабельних канали в Латинській Америці та з 1998 року – в США.

До цього спроби ВВС поборотися за насичений американський ринок були немарними. Ще два міжнародні супутникові телеканали ВВС запустила спільно з англійською компанією “Пірсон телевіжн”.

Їхнє фінансування відбувається за рахунок “Пірсон”, а програми постачає ВВС. Перехід на нову систему збору абонентської плати має принести компанії ще 150 млн фунтів стерлінгів. Тепер абонентська плата здійснюватиметься шляхом продажу спеціальних марок погашення, що їх випускає поштова служба. Більшість коштів піде на розвиток цифрового мовлення, на яке в 1997 році було витрачено 250 млн фунтів стерлінгів.

Надалі, відштовхуючись од вищезгаданих угод та використовуючи свої багаті архівні запаси чи блискучі ексклюзивні права, ВВС розраховує потіснити на світових ринках американського монстра СNN, продукцію якого, за даними на 1997 рік, дивилися в 200 країнах світу.

За дослідженнями, проведеними в 1997 році кабельно-телефонною компанією “Кейбл енд уайерлес”, більшість британців хотіли б мати не стільки велику кількість каналів, скільки поліпшення якості програм.Дослідження аудиторії, проведені в тому ж році, виявили й інші не менш цікаві факти:

1. Насиченість країни телебаченням досить висока: приблизно 60% британських сімей мають по два телевізори, а 40% сімей – по три й більше.
2. Водночас загальна кількість годин перегляду телепрограм падає. Ще десять років тому показники часу перегляду телевізора були помітно вищі від сьогоднішніх – 28, 6 годин на тиждень. 24 години на тиждень – показник 1997 року і 22, 3 години – 1999.

Дослідники пояснюють такі зміни надмірною бюрократизацією на ВВС та реформами Джона Бірта зі скороченням асигнувань на всі програми, окрім програм новин, а з іншого боку надмірною ставкою Асоціації комерційного телебачення на розваги за рахунок якості в гонитві за прибутками.

Отож, дослідники вважають цифрове мовлення лише блискучою технічною можливістю при сумнівній соціальній потребі в ній.

Проте пересічний глядач надає перевагу “старому доброму ефірному телебаченню”. Такий глядач ще не придбав ні супутникової антени, ні обладнання для кабельного телебачення.