Значення класичної економічної теорії і причини які спричинили її кризу

клас власників (землевласники і залежна від них челядь, король, привласнювачі десятини – духовенство), який живе на «чистий продукт» землеробства;

«безплідний», або непродуктивний, клас (промисловці, купці, ремісники, наймані робітники в промисловості та ін.) і витрати якого оплачують два попередні класи.

На початок господарського року, за схемою Ф. Кене, перелічені класи володіють такими запасами продуктів і готівки:

продуктивний клас має запас землеробських продуктів на 5 млрд ліврів;

клас власників має запас готівки на 2 млрд ліврів, отриманих ним від продуктивного класу як орендну плату;

«безплідний» клас має запас промислових виробів на 2 млрд ліврів.

«Економічна таблиця» охоплює три зазначені класи, щорічно отримуване ними багатство і описує процес обміну між ними у вигляді ряду послідовних актів купівліпродажу. При цьому продукти і гроші рухаються у протилежному напрямі.

1-й акт – клас власників купує у продуктивного класу сільськогосподарської продукції на 1 млрд ліврів для власного споживання;

2-й акт – клас власників на залишок готівки в сумі 1 млрд ліврів купує у непродуктивного класу промислову продукцію для власного споживання;

3-й акт – непродуктивний клас на отриману від власників за свої вироби готівку 1 млрд ліврів купує у класу власників продукти харчування;

4-й акт – продуктивний клас купує у непродуктивного класу на 1 млрд ліврів промислових виробів для відновлення основного капіталу;

5-й акт – непродуктивний клас на 1 млрд ліврів купує у продуктивного класу сировину для промислової переробки.

Отже, з 5 млрд ліврів сукупного продукту реалізовано 3 млрд, і гроші в сумі 2 млрд ліврів повернулися до продуктивного класу. Решта 2 млрд ліврів річного продукту витрачається в землеробстві. Оборот річного продукту в натуральній і грошовій формі забезпечує можливість безперервного, періодичного повторення виробничого процесу, тобто відтворення.

Відоме розмежування між фізіократією і англійською класичною школою пролягає по лінії неоднакового трактування сфери і конкретних джерел національного багатства, доходів, функцій грошей тощо. Представники англійської класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо та ін.) критично подолали обмежувальний галузевий підхід фізіократів у тлумаченні питань, які тут розглядаються. Тим самим було зроблено помітний крок у розвитку економічної теорії. Однак слід підкреслити, що певні відмінності між фізіократією і англійською класичною школою – це відмінності всередині теоретикометодологічної єдності, У зв'язку з цим звернемо увагу на ряд важливих спільних підходів. Серед них – єдність мікро і макроаналізу; спроби розмежування дослідження «природного порядку», «природних законів» цього порядку (позитивний аналіз) і економічної політики держави (нормативний аналіз) ; визнання економічної свободи як найважливішого чинника ефективності та шкоди від монополізму в економіці тощо.

Класичний стан має свої особливості в різних країнах. Вони пов'язані з різним рівнем розвитку як самих країн, так і економічної думки в них.

Досягнення класичного стану не означає існування повної єдності поглядів представників пануючого напряму і зникнення інших периферійних напрямів. А. Сміт наголошував на дослідженні зростання виробництва багатства народів та об'єктивних законів, що управляють ним, а Д. Рікардо і С. Сісмонді – на розподілі цього багатства і його законах. Були відмінності в теорії реалізації, з одного боку, Ж. Б. Сея і Д. Рікардо, які вважали неможливими загальні кризи надвиробництва, і, з іншого боку, Т. Р. Мальтуса і С. Сісмонді, які дотримувались протилежного погляду. Щодо теорії вартості, якій класики надавали виключно важливого значення, то і тут спостерігаються принципові відмінності. При всій непослідовності, суперечливості в різноманітних трактуваннях вартості А. Сміт тяжів до трудової теорії вартості. Д. Рікардо свідомо поклав її як вихідний методологічний пункт дослідження в основу свого економічного вчення і намагався дослідити, наскільки всі інші економічні категорії відповідають (або суперечать) основній, на його думку, категорії – трудовій вартості. Ж. Б. Сей дотримувався теорії продуктивності трьох факторів виробництва, але поряд з цим висував також теорії витрат виробництва і попиту та пропозиції.

Представники марксистської економічної теорії традиційно вважають англійську класичну політекономію одним із своїх джерел. Проте при цьому вони розрізняють в теорії А. Сміта «наукові» елементи – трудову теорію вартості, «експлуатаційні» концепції розподілу доходів тощо – і «вульгарні» елементи, протилежні зазначеним вище. Вони вважають, що від «наукових» елементів А. Сміта стовповий шлях вів до Д. Рікардо і К. Маркса, а безвихідний – до Ж. Б. Сея і А. Маршалла.

Крім економічного вчення марксизму, яке почало формуватися в 40і роки XIX ст. і перебувало під надзвичайно сильним впливом англійської класичної школи, в той же час бере початок історична школа в Англії та Німеччині (В. Рошер, Б. Гільдебрандт та ін.). Вона виступає альтернативним напрямом, протиставляє космополітичній класичній економічній теорії так звану національну, дослідженню об'єктивних законів зростання багатства і його розподілу – з'ясування етапів розвитку людського суспільства та їхній історичний аналіз, абстрактнодедуктивному методу дослідження – емпіричний, описовий. Перший класичний стан відзначався також певною специфікою в різних країнах, яку зумовлювали насамперед особливості їхнього соціальноекономічного розвитку. Для країн так званого другого ешелону підприємницького розвитку, включаючи Росію і Україну, вирішальним гальмівним фактором на шляху поширення класичної теорії було панування кріпосництва, що надто затяглось.

Боротьба представників різних концепцій навколо питання про шляхи соціальноекономічного розвитку набувала особливої гостроти.