Значення класичної економічної теорії і причини які спричинили її кризу

На етапі становлення першого класичного стану в Росії та Україні спостерігався особливо помітний розрив між викладанням і знанням положень класичної економічної теорії й відсутністю належних умов для практичного втілення їх у життя. В подальшому він долався завдяки інтенсивному розвитку підприємницької ринкової економіки.

Для першого класичного стану в Україні, що входила до складу Російської імперії, характерним було специфічне спрямування зусиль вчених 4070х років XIX ст. в галузь історії економічної думки. Вони виступили авторами оригінальних досліджень класичної економічної теорії. Насамперед це праці професорів Київського університету Г. Д. Сидоренка «Тюрго. Политикоэкономическое учение его в теории и в практическом применении» (К., 1858), Г. М. Цехановецького «Значение Адама Смита в истории политикозкономических систем» (К., 1859), А. Я. Антоновича «Теория ценности. Критикозкономическое исследование» (Варшава, 1877), М. У. Зібера «Теория ценности и капитала Д. Рикардо в связи с позднейшими разьяснениями» (К., 1871), «Развитие учения о налоге у экономистов А. Смита, Ж. Б. Сея, Д. Рикардо, Сисмонди і Д. С. Мілля» (X., 1870), Новоросійського (нині Одеського) університету І. І. Патлаєвського «Теория денежного обращения Рикардо й его последователей» (О., 1871).

До початку 70х років економічна теорія існувала і. розвивалась в умовах третього класичного стану. Він не виключав наявності інших, периферійних напрямів в науці, свободи творчості і критики пануючої ортодоксії. Пробним каменем для економістів стало їх відношення до кривої Філліпса (1958), яка показувала існування стійкого і передбачуваного оберненого зв'язку між рівнем безробіття і рівнем інфляції. Звідси виводився і альтернативний взаємозв'язок між цими показниками: високі темпи інфляції повинні супроводжуватися низьким рівнем безробіття і навпаки.

У 1968 р., коли кейнсіанськонеокласичний синтез був ще досить непохитним, відомі американські вчені М. Фрідмен та Е. Фелпс піддали сумнівам криву Філліпса. Вони стверджували, що емпіричний взаємозв'язок між безробіттям та інфляцією щезне, якщо на ньому намагатимуться будувати економічну політику. М. Фрідмен і Е. Фелпс доводили, що рівноваговий, або природний, рівень безробіття визначається пропозицією праці, попиту на неї, оптимальним часом пошуків роботи та іншими мікроекономічними факторами, а не середнім темпом зростання грошової маси.

Світова економічна криза 19741975 рр. супроводжувалась зростаючою високою інфляцією разом із зростаючим безробіттям та падінням виробництва. Такий хід подій спростував один із основних постулатів кейнсіанської економічної теорії, згідно з яким інфляція і безробіття – взаємовиключні явища.

Так, у США в 19701975 рр. інфляція і безробіття були приблизно на однаково високому рівні. Межі коливання середньорічних темпів зростання інфляції становили 5, 79, 1 відсотка, а безробіття – 4, 98, 5 відсотка. Подібне становище було типовим і для інших країн – членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Неокласики значно применшують або й заперечують сприятливий вплив кейнсіанського макроекономічного регулювання на стабілізацію сукупного попиту і підтримання зайнятості в повоєнний період. Разом з тим віра в ефективність механізму макроекономічного регулювання була значно підірвана в зв'язку з рядом невирішених проблем (структурне безробіття, взаємосуперечливість мети підтримання рівноваги платіжного балансу і повної зайнятості, дестабілізуючий вплив часових лагів, невизначеність регулюючого впливу окремих інструментів, стагфляція тощо). Уразливість кейнсіанської теорії була обумовлена також тим, що в ній принижувалась роль змін грошової маси, грошовокредитної політики як засобу регулювання кон'юнктури.

Отже, в кінцевому підсумку комплекс причин призвів до констатації кризи пануючої ортодоксії (кейнсіанства) і чергового переосмислення та переоцінки економічних теорій і програм державного макроекономічного регулювання в країнах розвиненої ринкової економіки. «Більше не існувало консенсусу, що кейнсіанська модель є надійним орієнтиром при формуванні політики, спрямованої на усунення розриву між потенційним і фактичним рівнем виробництва» (Дж. Стейн).

Особливо значних змін зазнала західна економічна теорія в 70 80ті роки XX ст., насамперед під вирішальним впливом змін умов соціальноекономічного розвитку ринкового господарства. Всі напрями економічної думки збагатилися новітніми теоріями: неокласика – монетаристськими, пропозиції, суспільного вибору, раціональних сподівань тощо; неокейнсіанство – фінансової нестабільності, ендогенності пропозиції грошей, імпліцитних (неявних, неписаних) контрактів, пошуку ефективної заробітної плати, інсайдерів – аутсайдерів та ін. ; неоінституціоналізм – індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства, трьох хвиль цивілізації тощо; неолібералізм – екологічно спрямованого соціального ринкового господарства тощо. Зросло розшарування, «розмивання» всередині кожного з напрямів. Ще більше посилилась взаємна опозиція між ними, відцентрові (дезінтеграційні) процеси. Проте разом з тим кожний із наведених вище напрямів продовжує зберігати свої докорінні напрямоутворюючі ознаки. Прибічники неокласики, як і раніше, твердять про тенденцію розвинутої ринкової економіки до рівноваги, стабільності, оптимального використання ресурсів завдяки конкуренції, гнучкості цін і заробітної плати, стимулам і доходам. Прихильники неокейнсіанства, навпаки, виходять з