Абстрактна лексика у поетичних творах Василя Стуса

Розуміння абстрактного ускладнюється різним підходом до проблем мови і мислення. Мова поєднана з мисленням, що пізнається при вивченні навколишньої дійсності та зв’язаних з нею явищ та понять. 

Намагаючись з’ясувати корені понять конкретного та абстрактного, їх природу і взаємозв’язок філософія вникає в саму суть. Якщо, з погляду філософії, конкретне – це щось реальне, об’єкт, річ або сума речей, то абстрактне не є чимось існуючим поряд з конкретним. Воно не є наявним і поза цим конкретним. Категорії абстрактності / конкретності виявляються через пізнання, що виявляється в узагальненнях та осмисленнях. 

Узагальнення і творення абстрагованих понять, як і слів, - це засіб пізнавальної функції. Мова, здійснюючи за допомогою слів комунікативну і пізнавальну функції, на мовному матеріалі здійснює абстрактні процеси, які в’яжуться з науковою абстракцією. Наукова абстракція дає можливість осмислити і мовні закони, і мовні категорії, і мовні парадигми, і елементи самого слова, словосполучення, тексту. Усе це є виявом абстрактного у мовознавстві як науці про мову і відрізняється від того опису узагальненого, що виділяється в мові, в слові [7; 17].

Абстрактні слова, що називають неконкретне явище або предмет, виражені іменниками. Оскільки вони виявляються через протиставлення реальному, наявному, то на ряду з конкретними іменниками мають рівноправний статус. Іноді конкретний та абстрактний вважають антонімами. Проте не варто протиставляти їх, бо якщо конкретні іменники – це результат узагальнення, осмислення та називання частково відомого конкретного об’єкта, в якому виявляються стани, ознаки, процеси, якості, властивості, то абстрактні – це результат узагальнення, яке спостерігається при творенні конкретних, тобто називає самі ці стани, якості і т. д. притаманні вже пізнаному предмету. Абстрактність являє собою ніби вторинний ступінь узагальнення.

Системність абстрактних іменників, як і лексики в цілому, може визначатися по-різному. Наприклад, вона може виявлятися при розподілі слів у різних семантичних полях, в організаційній однотипності словотворчих моделей або в інших параметрах, властивих лише даному типові слів.

Як частина лексичної системи абстрактні іменники характеризуються низкою ознак, спільних для всієї лексичної системи; вони пов’язуються із позамовними факторами, називаючи об’єктивні дії, стани, ознаки об’єктів навколишньої дійсності, є чутливими до змін в навколишньому середовищі, споріднюються з іншими словами лексичної системи семантичною співвіднесеністю за словотвором, а в межах своєї мікросистеми утворюють лексичні відношення типу синонімічних та антонімічних.

Разом з тим слід вказати, що

1)семантична структура абстрактних іменників буває дуже широка і не окреслена;

2)вони мають властиві лише їм словотворчі засоби;

3)вони настільки різноманітні, що не всі можуть бути представлені в лексиконі однієї людини [7; 19].

В «Історії української мови: Лексика і фразеологія» 1983 р. схарактеризовано найважливіші семантичні групи абстрактної лексики – назви психічних відчуттів, риси характеру та їх зовнішній вияв, назви процесів мислення, мовлення, лексику, що характеризує духовний світ людини, терміни, пов’язані з ремеслами, торгівлею, суспільно-політичну та економічну лексику [13; 289].

Абстрактна лексика не достатньо вивчена на сьогодні, оскільки природа таких слів складна, а їхня семантична структура різноманітна і широка, а також вони мають лише їм властиві словотворчі засоби. Не до кінця з’ясовано й теоретичні засади вивчення цього розряду лексики.

В «Енциклопедії української мови» «абстрактну лексику» тлумачать як частину лексичної системи мови. До неї можуть належати слова різних частин мови, які виявляють і передають певну абстрактність. Найчастіше це іменники, які називають поняття, що не мають реального втілення (хоч виникнення та існування їх неможливе без такої реальності), тобто вказують на стан (сон, тиша), почуття (кохання, ненависть), процес (хід, біг), якість (чорнота, ясність), риси характеру (доброта, злоба, вихованість), різні вияви інтелектуального рівня людини (знання, розум), відносини між особами, народами (дружба, мир), поняття етикету (вітання), наукові та виробничі терміни. До абстрактної лексики належить і дієслово «бути», коли виконує функцію зв’язки [8; 8]. Як правило, до цієї категорії слів зараховують лише абстрактні іменники, які мають граматичне вираження категорії абстрактності (властиві лише їм словотворчі суфікси, відсутність, як правило, категорії множини, непоєднуваність із кількісними числівниками). У широкому розумінні, враховуючи лише семантичний принцип, до абстрактних слів можна зарахувати і слова інших частин мови, протиставляючи конкретне сприймання предмета органами чуття абстрактному осмисленню. Наприклад, дерев’яний – конкретне, розумний, добрий – абстрактне. Такі прикметники можна зараховувати до абстрактної лексики, без врахування граматичних показників. Так само з дієсловами. Конкретна дія – писати, ламати, протиставляється абстрактній – думати, сумувати. 

У книзі «Граматика української мови. Морфологія» абстрактним іменникам властиві такі словотворчі суфікси: -ання, -яння, -ення, -іння, -вання, -ування, -ття, -ння, -ня, -іт, -ок, -ка, -ба, -оба, -ина, -анина, -ини , -ота, -еча , –тва, -іж, -ість, -ощі, -ство, -цтво, -зтво, -ина, -інь, -ізм [13; 291].

Семантика дієслів та прикметників, на відміну від значення іменників, має відносний характер внаслідок того, що в основі їх словесного значення лежать поняття ознаки-процесу. О.О. Потебня вважав дієслово однією з найабстрактніших, найбільш конструктивніших і прогресуючих категорій [13; 291].

Отже, хоча більшість абстрактних слів – іменники, проте трапляються і відіменникові прикметники, дієслова, прислівники та числівники.

Категорія абстрактності слів позначає різні