Абстрактна лексика у поетичних творах Василя Стуса

Отже, абстрактність займає значне місце у нашому мисленні, формуючи поняття, ми передаємо її за допомогою звуків. Ця категорія визначається через протиставлення конкретному, але поряд з цим має рівноправну позицію. Виділення абстрактних слів ще не повною мірою досліджено в мовознавчій літературі, найбільшу групу складають іменники.

 

 

Розподіл абстрактних слів за різними критеріями необхідний для встановлення зв’язків між цими словами, вияву в них схожого та відмінного. Серед українських мовознавців першим, хто висвітлив це питання був Л. Полюга. Він згрупував абстрактну лексику відповідно за семантичним критерієм на слова, що вказують на:

1)стан (сон, тиша);

2)почуття (кохання, ненависть);

3)процес (хід, біг);

4)якість (чорнота, ясність);

5)риси характеру (доброта, злоба, вихованість);

6)різні вияви інтелектуального рівня людини (знання, розум);

7)відносини між особами, народами (дружба, мир);

8)поняття етикету (вітання);

9)наукові та виробничі терміни (індустріалізація, властивість, сутність).

Як правило, до категорії абстрактної лексики зараховують лише абстрактні іменники. Так вважає більшість мовознавців (наприклад, Л. Полюга, О. Безпояско).

Найточнішу класифікацію іменників на абстрактні-конкретні, що базується на аналізі слів за співідношенням їх денотативного та сигніфікативного значення, подала Г. А. Уфімцева [16; 12], [17; 13]. Іменники з денотативним і денотативно-сигніфікативним значенням належать до розряду конкретної лексики, іменники із сигніфікативно-денотативним і суто сигніфікативним значенням належать до абстрактної лексики. З точки зору міри абстракції, віддалення від предметного світу, денотат стоїть значно ближче до зовнішнього світу порівняно із сигніфікатом, позначаючи дещо видиме, чуттєве, те, що можна сприйняти на дотик, чи уявне [13; 292]. 

Врахування підходів, запропонованих Г.А. Уфімцевою, а також використання більш традиційних способів опису абстрактних іменників дозволило виділити такі групи абстрактних слів:

1) іменники, які позначають розумові, психічні, фізіологічні, морально-етичні поняття (добро, зло, свідомість, справедливість); 

2) іменники на позначення наукових термінів (лексема, морфема);

3) відіменникові лексеми зі значенням стану, властивості (бадьорість, веселість, геніальність);

4) відприкметникові іменники зі значенням ознаки та якості (білизна, величина);

5) віддієслівні іменники зі значенням дії, стану (мовлення, загартування) [13; 292].

Вихованець І. зазначає, що серед абстрактної лексики, що виконує локативну функцію, є:

1)іменники на позначення стихійного лиха («око бурі»);

2)іменники із значенням «перебування у полоні» (нужденність, баговиння, пекло);

3)іменники на позначення ірреального простору (тенета, прозорість, невідомість, безкінечність, високость) [2; 160].

Ще не вирішені питання про віднесеність до абстрактної лексики слів інших частин мов. Їх у своїй статті виділяє Тома Н.: «У широкому розумінні, враховуючи лише семантичний принцип, до абстрактних слів можемо зарахувати і слова інших частин мови. Так, порівнюючи, з одного боку, прикметники кам’яний, круглий, синій, голосний, солодкий, духмяний, які позначають зовнішні матеріалізовані ознаки, які сприймаються одним із органів чуття, а з другого боку, прикметники добрий, щирий, досвідчений, моральний, розумний, сумний, лінивий, слід зауважити, що слова із другої групи є більшою мірою абстрактні, утворені вони від абстрактних іменників. Їх можна зараховувати до абстрактної лексики, без врахування граматичних показників. Аналогічне розрізнення можна провести між дієсловами конкретної дії (писати, читати, рубати, ходити, кидати) і дієсловами, які виражають почуття, внутрішній стан (любити, ненавидіти, веселитись, сумувати, надіятись). Дієслова другої групи мають більш виражену абстрактність, враховуючи їхню співвіднесеність із абстрактними іменниками (любов, ненависть, веселість, сум, надія). Питання щодо більш широкого застосування терміна «абстрактна лексика» потребує подальшого вивчення лінгвістами [13; 291].

Отже, найпоширенішою є класифікація абстрактних слів Л. Полюги. Вона стала фундаментом в працях багатьох інших мовознавців в пошуках різних підходів до класифікації абстрактної лексики.

 

 

Для того, щоб знати конкретне визначення будь-якого слова, потрібно заглибитися у історію його виникнення, його семантику, походження, те, як воно сформувалося у свідомості людини і вилилося у систему звуків, а потім знаків на письмі. Вивченням і дослідженням цих проблем займається лексикологія.

Абстрактні слова виражають весь спектр духовного світу, а конкретні – матеріального. У час від первісного до сучасного цивілізованого суспільства з розвитком мислення розвивався естетичний, моральний, духовний стан людини на засадах гуманізму. Це знайшло відображення у мовленні людини. Саме ці поняття вивчає лексикологія, окреслюючи їх за семантичним критерієм в одну велику групу – абстрактна лексика.

Заглиблення у різні сфери людського життя, осмислення їх, дозволило виділити таку групу слів. Так, наприклад, абстрактна лексика стала невід’ємною частиною як відношення до самого життя, існування, так і елементом різних наук, літератури (особливо поезії, бо вона відбиває авторський емоційний стан і почуття), філософії і таке інше. Тим часом, як конкретна лексика відображає все, що можливо сприйняти органами чуття, себто реальні, матеріальні, видимі, явні предмети навколишньої дійсності.

 

 

 

Використовуючи абстрактні слова у мовленні людина сприймає їх як належне, вже на