Агресія Російської Федерації проти України й основні принципи міжнародного права

 

О. Задорожній

 

Основні принципи міжнародного права являють собою фундаментальні загальновизнані міжнародно-правові норми, які регулюють відносини суб’єктів щодо найбільш важливих аспектів міжнародної взаємодії. Вони є критерієм правомірності міжнародних правотворчого і правозастосовного процесів, чинності інших міжнародно-правових норм і загалом у концентрованому вигляді визначають зміст і спрямованість міжнародного права. Принципи є базисом і системоутворю- вальним фактором міжнародної нормативної системи, забезпечують належне функціонування міжнародних відносин загалом, становлять фундамент світового порядку.

Більшість із основних принципів міжнародного права є юридично обов’язковими на рівні норм jus cogens у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. [22]. У Декларації про принципи міжнародного права, затвердженій Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1970 р., указано, що добросовісне дотримання цих принципів має найважливіше значення для підтримання міжнародного миру й безпеки [18]. У Декларації тисячоліття ООН 2000 р. міститься теза про те, що основні принципи довели свій позачасовий і універсальний характер: «Їхня актуальність і здатність бути джерелом натхнення зростають по мірі того, як країни й народи стають усе більш взаємопов’язаними та взаємозалежними» [20].

Зазначене підтверджується й положеннями інших актів універсального й регіонального характеру. Так, у Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Про підтримку територіальної цілісності України» від 27. 03. 2014 р. № 68/262 вказана наявність у всіх держав зобов’язань дотримуватися в міжнародних відносинах принципів незастосування сили або загрози силою; розв’язання міжнародних спорів мирними засобами; заборони дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності держави або країни [16], ідеться і про базові елементи принципів територіальної цілісності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи.

Значення основних принципів визнається доктриною міжнародного права. А. Кассезе вказував на їхню «універсальну важливість» для світової спільноти [1, с. 54-55]. І. Лукашук уважав основні принципи міжнародного права його найбільш загальними нормами, що визначають головний зміст і характерні риси міжнародного права, мають найвищий політичний, моральний і юридичний авторитет [27, с. 276]. Зауважимо, що для представників радянської та російської доктрини характерне підкреслення імперативного характеру основних принципів міжнародного права [28, с. 56; 29, с. 25; 30, с. 101; 34, с. 181].

Нормативними джерелами основних принципів міжнародного права є Статут ООН, Декларація про принципи міжнародного права 1970 р., Гельсінський заключний акт НБСЄ 1975 р., їхній нормативний зміст розкрито й у низці інших міжнародно-правових актів. Положення, що містять юридичні зобов’язання держав дотримуватись цих принципів, наявні в сотнях багатосторонніх і двосторонніх договорах. До основних принципів міжнародного права належать десять принципів, а саме: незастосування сили та погрози силою; територіальної цілісності; непорушності кордонів; рівноправності й самовизначення народів; мирного розв’язання спорів; поваги прав і основних свобод людини; добросовісного виконання міжнародних зобов’язань; суверенної рівності держав; невтручання у внутрішні справи; співробітництва.

Комплекс основних принципів нині розвивається шляхом розширення їхнього змісту, що характеризується як стабільністю, так і динамізмом. При цьому зміст кожного принципу розвивається зі зміною інших принципів [27, с. 277], оскільки всі вони є взаємопов’язаними; кожен принцип повинен розглядатися в контексті інших; це прямо вказано, наприклад, у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. [18].

Агресія, розв’язана Російською Федерацією проти України, зумовлює необхідність консолідованих зусиль міжнародного співтовариства для її припинення, притягнення агресора до відповідальності, здійснення реституції порушених прав, міжнародно-правової компенсації нашій державі завданої шкоди. Водночас сучасні події актуалізують потребу всебічного та обґрунтованого оцінювання дій РФ із міжнародно-правового погляду, яке обов’язково має передбачати ретельний, повний, об’єктивний, неупереджений аналіз природи, сутності, нормативного змісту, сучасних підходів до тлумачення основних принципів міжнародного права за акцентування уваги саме на зіставленні відповідних приписів із поведінкою Росії.

Зобов’язання РФ дотримуватись основних принципів міжнародного права у відносинах з Україною закріплені в багатьох багатосторонніх і двосторонніх договорах, з-поміж яких виокремимо Угоду про створення СНД 1991 р., міждержавні договори про подальший розвиток двосторонніх відносин 1992 р., про дружбу, співробітництво та партнерство 1997 р.

Проведене дослідження дало змогу дійти висновків щодо кожного із принципів.

Центральне місце з-поміж них посідає принцип незастосування сили чи погрози силою; саме від його дотримання безпосередньо залежить ефективність усіх основних принципів міжнародного права. Стосовно держави, яка порушила принцип незастосування сили, може бути припинено дію інших принципів, включаючи добросовісне виконання міжнародних зобов’язань.

Норма п. 4 ст. 2 Статуту ООН, що закріплює цей принцип, є імперативною нормою jus cogens. Статут передбачає можливість застосування сили або погрози силою лише у двох випадках: за рішенням Ради Безпеки ООН у разі загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії (розділ VII) чи в порядку здійснення права на самооборону (ст. 51) [17, с. 55].

Утім застосування сили часом відбувається без рішення Ради Безпеки. Ідеться про реалізацію концепції «гуманітарної інтервенції», права на превентивну самооборону й застосування сили для захисту власних громадян за кордоном у порядку самооборони. Кожна з цих концепцій зазнає критики (особливо активної – «гуманітарна інтервенція»), однак навіть їхні прихильники вважають застосування сили крайнім заходом, правомірність якого обумовлюється низкою жорстких вимог [7, с. 174].

Аналіз цих вимог свідчить про певну схожість, що дає змогу зробити узагальнення. По-перше, застосування сили може бути визнане правомірним лише в разі вичерпання