Агресія Російської Федерації проти України й основні принципи міжнародного права

Принцип суверенної рівності держав є невід’ємною складовою міжнародної правосуб’єктності, походячи з визнання суверенітету найбільш важливою рисою, притаманною всім державам.

Відповідно до нормативного змісту вказаного принципу, держави мають право на юридичну рівність з іншими державами; політичну незалежність; право користуватися правами, властивими повному суверенітету.

Російської Федерація, ведучи агресивну війну, здійснюючи анексію Кримського півострова, окупацію частини Східної України та вчиняючи низку інших дій, зокрема в межах «торговельної війни», «газової війни», протидіючи європейській і євроатлантичній інтеграції нашої держави, при висуненні Україні вимог щодо її внутрішнього устрою тощо грубо порушує передбачені принципом суверенної рівності обов’язки поважати ці права, правосуб’єктність інших держав, їхню територіальну цілісність і політичну незалежність.

Дотримання принципу невтручання у внутрішні справи держав необхідне не тільки для захисту прав держав як таких, а і для захисту народів і суспільств, підтримання й розвитку ними своїх соціальних, культурних, релігійних та інших особливостей. Міжнародно-правовими актами передбачено, що в контексті цього принципу держави зобов’язані не вчиняти дій, спрямованих на часткове або повне руйнування національної єдності й територіальної цілісності інших держав; будь-яких форм втручання чи погроз проти правосуб’єк- тності держави або її політичних, економічних і культурних елементів; утримуватися від спроб дестабілізувати або підірвати стабільність іншої держави.

Усі обов’язки держав, передбачені принципом невтручання, у тому чи іншому вигляді порушені Російською Федерацією її діями проти нашої держави: під час військової агресії, окупації та анексії Криму, окупації частини Донецької та Луганської областей; надання російським парламентом дозволу на застосування Збройних Сил РФ «на території України»; підтримки Росією сепаратистських ідей і дій на півострові, зокрема бойовиків «самооборони Криму»; виголошення заяв про «нелегіти- мність» української влади, «виникнення нової держави» та інших, спрямованих на провокування внутрішньої нестабільності в Україні; публічної підтримки бойовиків у Донецькій і Луганській областях, а також окремих політичних сил, на кшталт Партії регіонів або КПУ; застосування засобів економічного тиску на нашу державу, метою яких чітко проголошено недопущення її європейської інтеграції; виголошення вимог щодо «надання гарантій невступу України до НАТО»; порушення кримінальних справ проти представників української влади та ув’язнення громадян нашої держави з метою тиску на неї; ведення представниками РФ за кордоном, російськими державними й недержавними ЗМІ системної антиукраїнської пропагандистської кампанії; постійної діяльності органів влади Росії з офіційного поширення наклепницької інформації про «репресії» в нашій державі.

Принцип співробітництва держав є основою взаємодії суб’єктів міжнародного права, ключовим фактором розвитку світового співтовариства, адже лише належна реалізація його приписів може забезпечити підтримання міжнародного миру й безпеки, сприяння міжнародній стабільності та прогресу, добробуту народів, розв’язання важливих проблем сучасності, спільних більшою чи меншою мірою для всіх держав.

Аналіз дій Російської Федерації, так чи інше пов’язаних із агресією проти нашої держави, свідчить про постійні, систематичні, грубі, цілеспрямовані порушення основоположних засад принципу співробітництва. Указані порушення значною мірою стосуються ключової сфери – взаємодії держав у питаннях підтримання міжнародного миру та безпеки не лише в європейському регіоні, а й у світі загалом.

Очевидно й те, що Росією було зруйновано підвалини системи двостороннього україно-російського співробітництва, яка формувалась протягом усього пострадянського періоду передусім на основі міждержавних, міжурядових і міжвідомчих договорів.

Зазначене свідчить про наявність чіткої стратегії РФ із перетворення сучасного міжнародного права – «міжнародного права співробітництва», на «право сильного».

Важливо, що констатація порушення Росією діями проти нашої держави основних принципів міжнародного права в тому чи іншому вигляді міститься в усіх основних актах, що стосуються відповідних подій, Європейського Союзу, міжнародних організацій, окремих держав – рішеннях ЄС щодо введення обмежувальних заходів, зокрема, у зв’язку з діями, що підривають або створюють загрозу територіальній цілісності, суверенітету й незалежності України, від р. [4], Великої сімки (Гаазька декларація Великої сімки від24. 03. 2014 р.) [19], Ради Європи (Резолюції ПАРЄ: «Останні події в Україні: загрози функціонуванню демократичних інституцій» від р. № 1988 [13], «Гуманітарна ситуація щодо українських біженців та вимушених мігрантів» від 27. 01. 2015 р. [12]), ОБСЄ (Резолюція ПА ОБСЄ «Очевидне, грубе і невиправлене порушення принципів Гельсінкі Російською Федерацією» від 01. 07. 2014 р.) [14] тощо.

Наприклад, в останньому з перелічених актів, прийнятому, зауважимо, ще до багатьох дій російської сторони, які являють собою активне ведення агресивної війни проти України, держави-у- часниці ОБСЄ заявили, що з лютого 2014 р. РФ:

• порушила всі десять гельсінських принципів, причому деякі з них очевидним, грубим і досі невиправленим способом,
• порушує свої взяті за Будапештським меморандумом зобов’язання, як і інші міжнародні зобов’язання;
• здійснила насильницьку анексію Криму;
• чинить військову агресію та різні форми примусу, спрямовані на утиск властивих суверенітету України прав, на догоду власним інтересам;
• продовжує порушувати свої міжнародні зобов’язання, висувати незаконні домагання на східну частину України, як вона вже робила раніше, і загрожує й надалі чинити таке відносно інших держав-учасниць [14].

Проведене дослідження свідчить про порушення Росією всіх десяти основних принципів міжнародного