Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Агресія Російської Федерації проти України й основні принципи міжнародного права

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 

або відсутності можливості розв’язання конфлікту мирними засобами. По-друге, метою таких дій має бути відвернення неминучої загрози державі чи її громадянам за кордоном або припинення масових порушень прав людини. По-третє, застосування сили повинно бути обмежене тими діями, що є розумними й необхідними для досягнення означених цілей. По-четверте, застосування сили має відбуватись лише протягом строку, необхідного для відвернення неминучої загрози або припинення масових порушень прав людини. По-п’яте, загрози повинні бути актуальними на момент застосування сили. Для визнання правомірності застосування сили необхідне доведення наявності (дотримання) усіх указаних умов.

Застосування РФ сили проти України, що відбувається впродовж 2014- 2015 рр. (окупація та анексія Кримського півострова, керівництво бойовиками, постачання зброї й «добровольців» у Східну Україну, нарешті, бойові дії підрозділів російської армії проти Збройних Сил України), не відповідає жодній з указаних вимог. Дії РФ у порушення норм міжнародного права щодо застосування сили можна розцінювати лише як військову агресію в розумінні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» 1974 р. [15]. У 2014-2015 рр. РФ чинить проти нашої держави практично всі види агресії, передбачені цією резолюцією.
Принцип територіальної цілісності є найважливішим засобом забезпечення державного суверенітету, адже саме територія є обов’язковим атрибутом будь-якої держави, сферою дії її суверенітету. Цей принцип покладає на держави обов’язки утримуватись від дій, які являють собою застосування сили або загрози силою для порушення територіальної цілісності іншої держави; не перетворювати територію жодної іншої держави на об’єкт окупації чи привласнення прямо або опосередковано, застосовуючи силу в порушення міжнародного права.
В офіційних документах РФ обґрунтовує «приєднання» Кримського півострова реалізацією «народом Криму» права на самовизначення [24; 32]. Однак ці твердження не відповідають фактичним обставинам: усі дії «влади» півострова були із самого початку спрямовані на керований російською армією та спецслужбами «вихід» зі складу України і «приєднання» до Росії, що не має нічого спільного із самовизначенням народу. Про це свідчить і зміст «Декларації про незалежність Криму» від 11. 03. 2014 р. [31], і неодноразові зізнання В. Путіна про роль Збройних Сил РФ у цих процесах [33], й інші численні факти [23]. Отже, відбулось протиправне, не основане на жодній із міжнародно-правових підстав насильницьке приєднання до Росії частини України, яке, відповідно до міжнародного права, визначається як анексія. Ця анексія, як і дії РФ на сході України, однозначно становлять грубе порушення принципу територіальної цілісності.
Принцип непорушності кордонів, закріплений Гельсінським заключним актом 1975 р., передбачає обов’язки держав визнавати наявні кордони держав-учасниць НБСЄ як юридично встановлені згідно із міжнародним правом; визнавати непорушність кордонів усіх держав Європи; відмовитися від будь-яких територіальних домагань або дій, спрямованих на окупацію частини або всієї території будь-якої держави; відмовитися від будь-яких зазіхань на наявні кордони (утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення не тільки кордонів, а й демаркаційних ліній) ; змінювати свої кордони тільки за взаємної згоди.
Дослідження становлення непорушності кордонів як регіонального принципу, що має імперативний характер для держав Європи, свідчить про високий потенціал конфліктів саме в європейському регіоні, пов’язаних із історичними передумовами, незбігом міждержавних кордонів із межами розселення етносів тощо. Нівелюючи величезні зусилля, докладені для встановлення та зміцнення принципу непорушності кордонів, і повертаючи Європу до часів силового захоплення територій на основі реваншистських ідей, Російська Федерація, без перебільшення, ставить під загрозу майбутнє всього регіону.
Ключовий характер принципу рівноправності й самовизначення народів пов’язаний насамперед із тим, що саме нація, народ є першоосновою, з якою пов’язується суверенітет держав і сам факт їхнього існування. Способами здійснення права народу на самовизначення, відповідно до міжнародного права, є створення суверенної та незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави, або об’єднання з нею, або встановлення іншого політичного статусу, вільно визначеного народом. Разом із тим важливим елементом нормативного змісту вказаного принципу є заборона його застосування проти територіальної цілісності держави, закріплена в усіх основних міжнародно-правових актах.
Аналіз питання визначення відповідності міжнародному праву «самовизначення народу Криму» (як це тлумачиться Російською Федерацією) у березні 2014 р. дає змогу дійти таких висновків:
  • по-перше, щодо відсутності суб’єкта самовизначення, тобто народу, який, згідно із міжнародно-правовими нормами, має право на вихід зі складу України;
  • по-друге, невичерпаність можливостей «внутрішнього самовизначення;
  • по-третє, відсутність будь-яких обставин, із якими сучасне міжнародне право пов’язує визнання сецесії правомірною, навіть за використання найбільш широкого переліку таких підстав (систематична дискримінація або експлуатація стосовно цієї групи; відмова центрального уряду від компромісних рішень; перспектива життєздатності майбутньої окремої держави; позитивний вплив надання або відмови від надання незалежності на регіональний і міжнародний мир; проведення демократичних процедур із відділення при повазі прав людини) ;
  • по-четверте, виключення можливості визнання «самовизначення» у Криму правомірним у зв’язку з участю в ньому іноземних військ та іншими обставинами, які свідчать про керування РФ відповідними діями;
  • по-п’яте, здійснення «референдуму» й інших дій у Криму як частини операції Росії з анексії частини території України;
  • по-шосте, зумовлену різними причинами міжнародно-правового характеру безпідставність посилань РФ на історичні приклади реалізації принципу самовизначення народів як такі, якими можна обґрунтувати правомірність подій у Криму;
  • по-сьоме, застосування Росією та російською доктриною міжнародного права протилежних підходів щодо принципу рівноправності й самовизначення народів у зв’язку з подіями в Чечні, Косово, з одного боку, та Криму – з іншого.
Фото Капча