Агропромисловий комплекс України

 

Вступ

РОЗДІЛ І. ПРИРОДНІ УМОВИ І ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІ-ЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ АПК

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ АПК

РОЗДІЛ ІІІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ХАРАКТЕР РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗІ

3.1 Рослинництво

3.2 Тваринництво

РОЗДІЛ IV. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГОКОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність ланок народного господарства (галузей, підгалузей, виробничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом продукції. АПК формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення виробництва.

Актуальність теми роботи визначається. насамперед, постійним зниженням ролі сільського господарства в економіці країни, що не може не трбувати економістів та науковців, оскільки такі тенденції ведуть до занепаду соціальних гарантій життя і здоров’я населення, які гарантовані конституцією.

Мета роботи – проведення всебічного вивчення та аналізу сфери АПК України, тенденцій його розвитку на тривалому історичному періоді тощо.

Предметом дослідження у роботі виступає власне агропромисловий комплекс України, а об’єктом – його вузькі складові, такі, як галузі тваринництва та рослинництва, економічні механізми забезпечення функціонування галузей.

Джерельною базою виконання роботи стали, насамперед, праці О. М. Шпичака, Є. К. Марчука та ін.

В галузевій структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство; промисловість по переробці сільськогосподарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисловості) ; виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських та несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо) ; заготівля, транспортування та збут продукції; виробниче обслуговування комплексу (ремонт тракторів та сільськогосподарських машин, будівництво тощо) ; наука, управління, підготовка кадрів.

Складовою частиною АПК є також продовольчий комплекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочевоконсервний, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний та олійно-жировий.

Функціональна структура АПК відображає його внутрішні комплексоутворюючі зв’язки, які найінтенсивніше розвиваються у сфері виробництва і переробки конкретних видів сільськогосподарської продукції. Основними ланками функціональної структури агропромислового інтегрального комплексу є агропромислові спеціалізовані комплекси, що розвиваються на базі певних агропромислових циклів. Їх територіальна структура складається з регіональних і зональних елементів.

АПК як складна система має три головні аспекти: компонентний, територіальний і організаційний. Компонентний аспект структури АПК полягає у наявності і зв’язаності окремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і агропромислових циклів (ланцюгів).

Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм компонентної структури АПК – це поєднання взаємопов’язаних стадій одного виробничого процесу, що охоплює виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК (м’ясопромислового, молочно-промислового, плодоовочевоконсервного тощо).

 

 

Формування АПК і особливості його територіальної організації залежать від сукупної дії природно- і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі. Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами. Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси. Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.

Агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються середнім рівнем теплозабезпеченості та доброю вологозабезпеченістю. Суми температур понад 10 становлять від 2300 до 2600. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває відповідно 190-215 днів. Річна сума опадів становить 550 – 750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід [5, 288].

У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10C становлять від 2600 до 2800, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період року [5, 288].

Степова зона характеризується високим ступенем теплозабезпеченості. Суми температур понад 10 коливаються від 2900 на півночі до 3600 на півдні. Середньорічна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від 500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість степової зони є одним з факторів, що стримують розвиток сільського господарства [5, 288].

Сільськогосподарська зона південного Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморського типу. Середньорічні температури становлять 11-130, а кількість опадів від 400 до 500 мм за рік. Опади переважають в осінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жарке [5, 288].

У гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10 не перевищують 1600-1800. Період вегетації триває в середньому 136 днів. За рік випадає від 800 до 1000 мм і більше опадів [5, 288].

Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її території виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з властивими для кожної з них грунтами.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні грунти, серед