Агропромисловий комплекс України

Саме до цього періоду належить початок широкомасштабного будівництва осушувальних систем у Поліссі та зрошувальних у Степу. На кінець 1960 р. площа зрошувальних земель становила в республіці 290, 7 тис., а осушених – 1056, 2 тис. га. Ці та ряд інших заходів сприяли істотному приросту врожайності вирощуваних культур, що також забезпечило нарощування валових зборів сільськогосподарської продукції.

Наприклад, за 1951 -1960 рр. урожайність зернових підвищилася з 10, 2 до 15, 8 ц з га (або в 1, 5 раза), цукрових буряків – з 177 до 218 ц з га (або на 23%), соняшнику-з 8, 1 до 11 ц з га (або на 36%), льону-довгунця – з 0, 9 до 3, 3 ц з га (або в 3, 7 раза), овочів – з 62 до 103 ц з га (або в 1, 7 раза), кормових коренеплодів – з 88 до 181 ц з га (або в 2, 1 рази) тощо. Водночас по більшості вирощуваних культур урожайність залишалася нижчою від довоєнного рівня [7, 48].

Швидкими темпами нарощувалось поголів’я худоби і птиці. Так, великої рогатої худоби стало більше майже на 6 млн. голів (або на 54, 8%), свиней – на 9, 5 млн. (або в 2, 4 рази), овець і кіз – на 5, 8 млн. (або в 2 рази) і т. д.

У наступні 10 років високі темпи приросту обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в основному збереглися. Скорочення торкнулися тільки картоплі і вовни (див. Додаток 1).

До 1970 р. (проти 1960 р.) посівні площі в Україні було скорочено на 765 тис. га (або на 2, 3%). При цьому посіви зернових зросли на 1, 8 млн. га (або на 13%), а технічних культур – на 365 тис. га (або на 10%), тоді як посіви картоплі та овочевобаштанних зменшилися на 240 тис. га (або на 8, 5%). Тепер структурні зміни здійснили за рахунок кормового клину, площу якого скоротили майже на 2, 7 млн. га (або на 20%). Вдвічі (з 751 тис. до 1421 тис. га) розширили площі чистих парів, проте цього було явно недостатньо для раціоналізації землекористування [7, 48].

Саме на ці роки припадають найбільші вилучення сільськогосподарських угіль і орних земель під промислове і гідротехнічне будівництво, під зведення тваринницьких ферм і комплексів, об’єктів виробничої інфраструктури, інженерних і комунікаційних споруд. Їх вибуття компенсувалося залученням до сільськогосподарського обороту нових, як правило, менш якісних земель, розорюванням прируслових зон, рекультивацією порушених ділянок. Широкомасштабні перетворення природних ландшафтів виправдовувалися необхідністю інтенсифікувати сільськогос-подарське виробництво на основі розвитку зрошення (за 1961 – 1970 рр. на 722, 6 тис. га), осушення (на 1091, 3 тис. га) [7, с. 48], випрямлення русел річок, розорювання значної частини лукопасовищних земель, освоєння яруг та інших непридатних земель, розкорчовування чагарників, вирубки лісових масивів тощо.

Інакше кажучи, йшов широкомасштабний наступ на природні агроландшафти з метою їх використання для поточних потреб.

Наступні дві п’ятирічки характеризуються вже меншою стабільністю виробництва: в цей період по більшості найважливіших видів рослинницької і тваринницької продукції спостерігається падіння його обсягів (у середньорічному обчисленні по п’ятирічках) ; по деяких з них навіть не досягалися колишні показники (треба сказати, що, наприклад, по соняшнику і винограду обсяги виробництва 1966 – 1970 рр. (у середньорічному обчисленні) не досягнуті й досі).

Тривав активний наступ на природу. За 1971 – 1980 рр. в експлуатацію введено 1222, 8 тис. га зрошуваних і 1348, 5 тис. га осушених земель. При цьому під орні землі, замість площ, які вибувають у зв’язку з промисловою і бу- дівельною діяльністю, освоювалися нові. Різко посилився процес хімізації сільськогосподарського виробництва: якщо в 1970 р. на кожний гектар посівних площ вносилося 55 кг діючої речовини мінеральних добрив, то в 1980 р. – вже 109 кг, а загальне їх споживання зросло за ці роки з 16498, 1 тис. до 34005, 7 тис. ц (або у 2, 1 раза). Істотно розширилися також масштаби застосування хімічних засобів захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників (7, с. 49).

Слід зазначити, що і в ті роки збалансованість у розвитку сільського господарства не забезпечувалася. Відставала кормова база галузі, внаслідок чого продуктив-ність тварин практично не підвищувалася і була значно нижчою від їх біологічних можливостей. Так, у 1980 році середньорічний надій молока від 1 корови становив 2272 кг, що є всього на 82 кг (або на 3, 7%) більшим, ніж у 1970 році, і на 75 кг меншим, ніж було вже в 1975 році. На рівні 1970 р. – у розмірі 3 кг – залишився середньорічний на- стриг вовни з 1 вівці (в 1975 р. він був на 0, 1 кг більшим). Обсяги виробництва нарощувалися, головним чином, екстенсивним шляхом. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося з 21, 4 млн. голів на початок 1971 р. до 25, 4 млн. – на початок 1981 р., овець і кіз – відповідно, з 8971 тис.