Агропромисловий комплекс України

Потреби населення в продукції АПК визначаються науково обгрунтованими нормами споживання на душу населення і реальними можливостями їх задоволення. Певною мірою на обсяг і асортимент необхідних продуктів харчування впливають природно-географічні умови, місцеві на- ціональні особливості і традиції.

 

 

Агропромисловий комплекс України в цілому і сільське господарство зокрема пройшли довгий і складний шлях історичного розвитку. В дореволюційний час воно (сільське господарство) було основним джерелом життя більшості населення. Але рівень розвитку продуктивних сил в цій галузі матеріального виробництва був низьким. Машини використовувались лише частково в поміщицьких господарствах та в господарствах у багатих селян. Переважало дрібне виробництво з примітивною технікою і низькою ефективністю. Бідні селяни розорювалися, а кулаки зміцнювали свої господарства. Загострювались класові протиріччя.

В 1913 р. з 36 млн. га сільськогосподарських угідь в Україні 15 млн. га належало поміщикам, царській родині і монастирям, 8 млн. га – кулакам і 13 млн. га (трохи більше третини) – бідним селянам, які складали понад 90% всього сільського населення. При цьому землі бідняків були найгірші. За неповними даними, в Україні було 2, 3 млн. бідняцьких господарств, в тому числі 1, 8 млн. – безкінних. Через загальну технічну відсталість (за агротехнічним рівнем сільськогосподарського виробництва українське село відносилося до найбільш відсталих у Європі) втрачолися можливості раціонального господарювання. Основними знаряддями були соха, коса, дерев’яна борона і плуг, а тягловою силою – кінь та віл.

Основою спеціалізації сільського господарства більшої частини території було виробництво зерна. В структурі посівних площ 1913 р. на зернові культури припадало 88, 4% (причому озима пшениця, як найбільш раціональна для умов України культура складала лише 11% посівних площ) і на технічні – лише 3, 2%. Це свідчить про низький рівень інтенсифікації дореволюційного сільськогосподарського виробництва.

Однобока зернова спрямованість розвитку сільського господарства, низька агротехніка призводили до виснаження землі, її нераціонального використання.

Нові соціально-економічні основи сільського господарства створені після Великої Жовтневої соціалістичної революції, зумовили величезні, корінні зміни в цій галузі виробництва. Найбільш важливі етапи цих змін в сільському господарстві такі: ліквідація приватної власності на землю, націоналізація землі, послідовне здійснення ленінського кооперативного плану, створення на основі успіхів соціа- лістичної промисловості колгоспного ладу (хоча, як відо- мо, перехід до колективної власності на селі був дуже складним і важким процесом).

Соціалістична перебудова сільського господарства вже через декілька років дозволила досягнути значних виробничих успіхів. В 1940 р. валовий збір зернових в Україні складав 26, 4 млн. т (в 1913 – 23, 2 млн. т), картоплі -20, 7 млн. т (в 1913 – 8, 5 млн. т). Поголів’я великої рогатої худоби в республіці на 1 січня 1941 р. складало 11 млн. голів (на 1913 – 9 млн. голів)  (3, с. 127).

Після Великої Вітчизняної війни в розвитку сільського господарства були великі складності, проте на кінець 1955 року по деяких показниках вже був перевершений довоєнний рівень сільського господарства УРСР. Необхідно зазначити, що за останні 30 – 35 років сільське господарство України розвивалось стрибкоподібно – періоди високих темпів приросту по окремих видах продукції змінювалися періодами абсолютного скорочення їх виробництва.

Найвищі темпи зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції були характерними для 60-х і другої половини 70-х років. Пожвавлення настало також у 1986 – 1989 рр., після дуже помітого зниження його обсягів (і насамперед – по рослинництву) у 1981 -1985 рр. З 1990 (а по окремих показниках – вже з 1989 р.) відбувається обвальне падіння виробництва всіх найважливіших видів сільськогосподарської продукції.

Аналіз свідчить, що періоди зростання обсягів виробництва у галузі збігаються з посиленням уваги держави до аграрних проблем, створенням, хоча й тимчасово, але сприятливіших умов як для екстенсивного, так і для інтенсивного варіантів її розвитку. Так, при деякому скороченні загальної площі сільськогосподарських угідь і практично незмінних розмірах орних земель за 1950 – 1960 рр., у 1960 р. посівні площі були на 2, 9 млн. га (або на 11%) більшими, ніж у 1950 р. Таке нарощування посівів здійснювалося за рахунок чистих парів, площа яких за ці роки зменшилася з 4, 2 млн. до 0, 8 млн. га (або в 5. 25 раза). Було проведено певну структурну переорієнтацію посівних площ шляхом скорочення (на 6, 3 млн. га, або на 32%) посівів зернових, збільшення площ під картоплею, овочами і технічними культурами, а головним чином – під кормовими. В 1960 р. їх площа перевищувала 13, 4 млн. га (проти 5, 2 млн. га – в 1950 р.). Одночасно вживалися заходи по нарощуванню обсягів виробництва і поставок сільському господарству мінеральних добрив, машин, комбайнів, тракторів і обладнання, засобів захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників. За 10 аналізованих років випуск мінеральних добрив збільшився в республіці в 2, 5, а тракторів – у 3, 9 раза. Кількість тракторів зросла з 98, 4 тис. до 182, 4 тис. (або майже в 2 рази), зернозбиральних комбайнів – з 31, 9 тис. до 64, 8 тис. (або