Аналіз семантико-функціональної етномовної специфіки демінутивів латинськомовного тексту Апулея та способів їх художнього перекладу українською мовою

Насамперед варто зазначити, що українська та латинська мови як мови синтетичного ладу флективного типу, дво та три морфемної будови типового слова при вираженні значення малості використовують переважно суфіксальний словотвір, а саме демінутиви – похідні суфіксальні утворення зі значенням зменшеного розміру, ослабленого вияву ознаки чи дії, яке може супроводжуватися певними оцінно-емоційними або експресивними семами. [8, с. 81]

Переважна більшість демінутивів латинськомовного тексту на позначення об'єктів, тісно пов'язаних із життям та побутом людини, які виражають значення реальної зменшеності матеріальних об'єктів за усіма фізичними параметрами та вказують на недорослість живих істот знаходять в українському перекладі формально-семантичні еквіваленти: (напр. vasculum – посудинка, mensula – столик, urnula – скляночка, fenestrula – віконце, carbunculus – жаринка, surculus – гілочка, lapillus – камінчик, igniculus- вогник, hortulus – садок, rivulus – струмочок, grabattulum – та-пчанчик, gallinula – курочка, formicula – мурашка, vaccula – теличка, dammula – кі-зонька, catellus – щенятко, pullulus – курчатко, ranula – жабка). («Discede – inquit, – miselle, quam procul a meo foculo, discede»). («Забирайся, відійди геть, небораче, від мого вогнику. «) (ІІ, 37), («Tandem itaque asinali verecundia ductus, aegerrime tamen digrediens rivulo proximo sitim lenio»)  («Нарешті під впливом ослячої скромності, хоч і нерадо, я припинив жування й пішов заспокоїти спрагу в поблизькому струмочку») (ІІІ, 76). (Тут і далі переклад Й. Кобів та Ю. Цимбалюк)

Проте тут слід зауважити, що багато іменників подібної семантики в латинській мові дедемінутивізувалися внаслідок їх частого використання у

мовленні. Найрозповсюдженішими в латинській мові були зменшені форми іменників, які позначали предмети та явища, тісно пов'язані з побутом, виробничою діяльністю людини, які внаслідок своєї корисності, важливості викликали до себе особливе прихильне ставлення. Але завдяки частому використанню таких зменшувальних слів властивий їм відтінок емоційного характеру поступово стирався. [2, с. 3]. Тому подібні формальні демінутиви латинської мови можуть перекладатися українськими недемінутивними лексемами, все залежить від контексту та його інтерпретації перекладачем, наприклад: («Sic aiens crustallo dedolatum vasculum insuper ei graviora comminata tradidit»)  (« Із цими словами вона простягла Психеї посудину з гранованого кришталю, а на додачу ще й пригрозила. «) (ІV, 105).

Особливістю латинської мови є іменники-демінутиви, утворені від основ, що позначають різні абстрактні поняття і вказують на слабку інтенсивність дії, стану чи ознаки; вони не мають суфіксально утворених відповідників в українській мові, а тому перекладаються описово: (specula – слабка надія, incrementulum – невелике збільшення, punctulum – нешкідливе торкання, viaticulum – невелика сума грошей, viriculae – мізерні статки, summula – невелика сума). Наприклад:

(«Plane tenui specula solabarclades ultimas…»)  («В цій скруті я все ще втішав себе слабеньким промінчиком надії…»), («Namet viriculas patrimonii peregrinationis ad triverantim pensae…»)  («Нужденна частка моєї спадщини пішла на сплату коштів подорожі…») (II, 211).

Інші латинські демінутиви такої семантики перекладалися описово тому, що використання суфіксально утворених українських еквівалентів спричинило б нівеляцію значення об'єктивної зменшеності, висуваючи на перший план оцінно-емоційну семантику. При перекладі демінутивів із яскравою оцінно-емоційною семантикою, особливо на позначення людей, український перекладач використовував досить влучні суфіксально утворені похідні: palumbulus – голубчик, amicula – подруженька, homunculi – людці, centunculus – лахміттячко, uxorcula – дружинонька. [7, c. 278]

(«Erat ei tamen uxorcula etiam satis quidem tenuit et ipsa, verum tamen postrema lascivia famigerabilis»)  («Була в нього дружинонька, так само бідна, як і він, але недобру мала славу як крайня розпусниця»)  (III, 151).

Варто звернути увагу також на переклад українською мовою латинських демінутивізованих прикметників. Перш за все слід зауважити, що і в українській і в латинській мовах прикметники-демінутиви здатні до вираження градації ознаки відповідно до семантики мотивуючої основи (незважаючи на демінутивність, ця градація стосується як зменшення, так і збільшення ознаки) та вираження оцінно-емоційних сем. Особливістю української мови є те, що при вираженні реальної збільшеності чи зменшеності вияву ознаки в семантиці прикметників демінутивів незмінно присутні оцінно-емоційні або експресивні семи. Латинські ж прикметники нерідко виражають градації зменшення чи збільшення без оцінно-емоційних конотацій, їх поява, як правило, зумовлюється контекстом. Такі семантичні нюанси, як правило, враховувалися українським перекладачем, тому в одних випадках латинським прикметникам демінутивам відповідають прикметники демінутиви української мови, в інших для відтворення семантики об'єктивної малості використані недемінутивні еквіваленти (scitula – гарненька (ласкаво), breviculus – коротенький (зневажливо), glabellum – гладеньке (ласк.), tenella – ніжненька (ласк.), forticulum – міцненький (іронія), argutula досить- гостроязика, succinctula – акуратно підперезана, dicacula – дотепна, lautiuscula – досить розкішна, astutulus – досить хитрий). [7, c. 279]

(«Tunc illa lepida alioquin et dicacula puella inquit…») « (На це Фотіда, дів-чина лепська і дотепна, так відповіла…») (III, 37).

Те саме стосується перекладу латинських прислівників-демінутивів, у значенні яких визначальною, як правило, є сема реального послаблення чи посилення вияву ознаки, а поява оцінно-емоційних конотацій зумовлюється специфікою контексту: paululum – потрошки, трішечки і трохи; saepicule – частенько; altiuscule – височенько і досить високо; mundule – чепурно; clanculo – тихесенько, тишком-нишком і крадькома; timidule – дещо несміливо, bellule – досить гарно.

(«Ego sum Byrrhena illa, cuius forte saepicule nomen inter tuos educatores frequentatum retines»)