Аналіз семантико-функціональної етномовної специфіки демінутивів латинськомовного тексту Апулея та способів їх художнього перекладу українською мовою

Отже, залежно від контексту демінутиви перекладаються маючи емоційне забарвлення, але можна перекладати і без конотації.

Іменники-демінутиви, які мають абстрактне значення, перекладати слід описово: aetātula – юний вік, оffula – маленький шматок, operula – невелика справа, plusculus – дещо більший, tenellus – дуже ніжний. Додавання суфікса, що позначає демінутивність в українській мові, при перекладі може змінити значення, тому варто вдаватися до описової передачі слова-відповідника українською мовою, щоб передати об’єктивну зменшеність [7, с. 279].

В Апулея зустрічаються також такі слова на позначення осіб, що мають відповідники в українській мові, які чітко передають значення латинських демінутивів: argūtulus – балакучий, adulēscentula – дівчинонька. Варто зазначити, що демінутивний суфікс у прикметниках в латинській мові не завжди має емоційне забарвлення і служить для експресивної оцінки, а має значення збільшення чи зменшення, тобто – градації. Демінутиви утворюються тільки від якісних прикметників, що можуть утворювати ступені порівняння [5, с. 24]: plusculus – дещо більший, tenellus – дуже ніжний. Залежно від контексту, прикметники потрібно перекладати українською або з демінутивним суфіксом, якщо потрібно виразити емоційну оцінку, або описово – для вираження градації [7, с. 280]. Потрібно врахувати, що слово «гарненький» – це не «трохи гарний», а навпаки – «дуже гарний», а до міноративних слів належить демінутивний прикметник paulus – зовсім трохи, plusculus – трохи більший. Інколи слова з предметним значенням використовуються як власні імена, які сприймались спершу як прізвиська, які мали експресивне значення [5, с. 19]: Lupula (маленька вовчиця, перен. – відьма).

 

 

За категоріальною приналежністю твірних основ, антропоніми можна поділити на:

а) десубстантивні;

б) деад’єктивні;

в) денумеральні. [5, с. 19]

В латинській мові демінутиви утворюються за допомогою додавання до кореня слова суфіксів -ulus\-culus (споконвічних демінутивних суфіксів, які включають індоєвропейський демінутивний формант lo (lu)) і їх варіантів та різновидностей: -olus, -iolus, -iculus, -ellus, -illus, -ullus і родових іменникових, прикметникових чи прислівникових закінчень. Підраховано, що «приблизно на 18 тис. лексичних одиниць, поданих в індексі імен CIL, з суфіксом -ulus (-olus) міститься 95 утворень, -iolus – 5, -culus (-iculus) – 20, -ellus – 70, -illus – 140, -ullus – 80» [5, с. 18].

Отже, існує багато похідних суфіксів та утворень з наголошеними суфіксами. Це говорить про те, що пізня народна латина надавала перевагу тим утворенням, які виражали експресію фонетично і не потребували значної деформації [5, с. 18].

Функціонування суфікса -inus може набувати демінутивності і яскраво вираженого експресивно-емоційного значення, з якого могло розвинутись значення зменшуваності: paupertina (Апулей, Тертуліан), pusinus, pusinna, miserina, pittinus (написи на дитячих гробницях). Але кількість цих та подібних утворень не дає підстав стверджувати, що цей суфікс був широковживаним і набув демінутивного значення. Він міг розвинутись тільки у пізній народній латині, але цьому немає підтверджень через малу кількість написів, де засвідчені подібні утворення [5, с. 23].

 

 

Найбільш загальне правило для дистрибуції суфіксів було сформульоване пізньолатинськими граматиками: суфікс -ulus приєднується до основ на -а, -о (іменники І і ІІ відміни), а -culus – до іменників інших відмін. Але це правило допускає доповнень і відхилень[3, с. 9].

Є чотири класи демінутивів, що утворені за допомогою суфікса -ulu з відхиленнями від загального правила дистрибуції [3, с. 10]:

1. Утворені від основ на дентальний приголосний: capit-ulum, exendent-ulus, gland-ula, infant-ula, paupertat-ula;

2. Утворення від основ, що мають закінчення на усі інші приголосні, окрім c, g: iuvent-ulus, oss-ulum;

3. Утворення від основ, що закінчуються на c, g: fac-ula, indic-ulum, nutric-ula, reg-ulus;

4. Особливі випадки.

Перші два правила дещо ненормативні, якщо порівнювати з загальним правилом. Але, ця ненормативність відносна. Ця відносність полягає у тому, що суфікс -culu складніше приєднати до основи, що закінчується на приголосний звук, аніж суфікс -ulu [3, с. 10]. Щодо третього правила утворення демінутивів питання складніше. Є різниця в утворенні між словами з односкладовим коренем та дво і більше складовими основами. У перших чітко виділяється основа на с: calc-ulus, pic-ula, fac-ula та інші. Суфікс у них -ulu. А в інших випадках, котрі утворені таким же суфіксом -ulu\-olu в долітературний період відбувся перерозклад таким чином, що кінцевий основи став частиною суфікса, так утворився суфікс -culu і відхилення від норми стало нормою: matric-is – matric-ula>matri-cula [3, с. 10]. На рівні з нормативними утвореннями є паралельні їм ненормативні – дублетні форми з суфіксом -i-culu: glandula – glandicula, ossulum – ossiculum, pisculus – pisciculus, facultatula – facultaticula. Більш ранніми слід вважати такі форми, як ossiculum, pisciculus і навпаки, форма grandula давніша, ніж glandicula, більш раннім вважається і слово facultatula [3, с. 10].

Найбільшою є кількість слів, утворених за допомогою суфікса -culu, які відносяться до І і ІІ відмін. Таких утворень більше, ніж тих, що мають суфікс -iculu. На 196 одиниць у словнику Саутера припадає 38 ненормативних, тобто 19, 39%, в тому числі із суфіксом -ulu,