Аналіз специфіки стосунків підлітків з агресивною поведінкою з однолітками

– жертва повинна мати мотивацію запобігання подібних дій над собою;

З вітчизняних психологів цю точку зору розділяють Т. Г. Румянцева та І. Б. Бойко. Вони розглядають агресію як форму соціальної поведінка, яка реалізується в контексті соціальної взаємодії, але поведінка буде агресивною за двох умов: коли мають місце згубні для жертви наслідку, і коли порушуються норми поведінки.

Потрібно розділяти агресію й агресивність. Агресія – це поведінка (індивідуальна або колективна), спрямована на нанесення фізичної або психологічної шкоди, певних збитків. Агресивність – відносно стійка риса особистості, яка виражається в готовності до агресії, і так само у схильності сприймати й інтерпретувати поведінку інших як ворожу. У силу своєї стійкості й входження в структуру особистості, агресивність здатна визначати загальну тенденцію поведінки.

У курсовій роботі під агресією мається на увазі особистісна риса, яка формується під впливом соціально-психологічних факторів.

 

 

Дослідженню агресивності й агресивної поведінки приділяється значна увага у всіх основних психологічних напрямках.

У вітчизняній психології агресивний підліток розглядається, насамперед, як звичайна дитина. Риси і якості агресивності він здобуває під впливом помилок, недоробок, недоглядів у виховній роботі, складностей у навколишньому середовищі.

Одним зі складних періодів в онтогенезі людини є підлітковий вік. У цей період не тільки відбувається корінна перебудова сформованих психологічних структур, але виникають нові утворення, складаються основи свідомої поведінки. Підлітковий період онтогенезу – це гостро протікаючий перехід до дорослості, у якому різко переплітаються суперечливі тенденції розвитку.

У вітчизняній психології показано, що людина не народжується егоїстом або альтруїстом, скромною або хвалькуватою. Вона стає такою. Лише в процесі розвитку людини як особистості виникають як соціально корисні, так і соціально шкідливі риси.

Підліток потребує не просто уваги, але розуміння, довіри. Він прагне відігравати певну роль не тільки серед однолітків, але й серед дорослих. Серед останніх утвердилася позиція, яка перешкоджає розвитку соціальної позиції підлітка – дитина має слухатися. У результаті між дорослими й підлітками росте психологічний бар'єр, і багато підлітків застосовують агресивні форми поведінка.

Агресивність в особистісних характеристиках підлітків формується в основному як форма протесту проти нерозуміння дорослих, через незадоволеність своїм положенням у суспільстві, що проявляється і у відповідній поведінці.

Якщо говорити про більш глибинні причини такої поведінки, то можна відзначити у таких агресивних підлітків порушення емоційної сфери й кризі особистості.

Криза особистості проявляється у вигляді хворобливого відношення до сприйняття власного «Я» оточуючими людьми, самітності й відірваності від світу, невідповідності свого «Я» окремим ідеалам, відчутті втрати цілісності внутрішнього світу. Форма поведінки характеризується негрубою виразністю розладів поведінки, відсутністю безпричинних коливань настрою, здатністю до компенсації в сприятливих умовах, м'якістю соматовегетативного компоненту афективних реакцій.

Агресивна поведінка підлітків носить характер протесту, виникає епізодично й не порушує в цілому їх взаємини з навколишніми. Вона є наслідком лише кількісного дефіциту вищих соціально-психологічних властивостей особистості, невірних установок поведінки, слабкості правосвідомості, перекручувань у системі ціннісних орієнтацій.

 

 

Найбільш раннє й найбільш відоме теоретичне положення, яке має відношення до агресії, – це положення, відповідно до якого агресивна поведінка за своєю природою інстинктивна. Відповідно до цього підходу агресія виникає тому, що люди генетично «запрограмовані» на подібні дії. Цю точку зору розділяли вчені психоаналітичного й етологічного підходів.

Основоположником психоаналітичного підходу є З. Фрейд. Завдяки працям Фрейда агресія й агресивність були перетворені в об'єкт наукового аналізу. Джерелом агресивної поведінка в психоаналітичному трактуванні виступає Танатос – інстинктивний потяг до смерті й руйнування. Ця концепція склалася у пізніх роботах Фрейда, спочатку ж він дотримувався інших поглядів. У своїх ранніх роботах він стверджував, що все людське виникає з Еросу, або інстинкту життя, енергія якого спрямована на збереження, зміцнення й відтворення. У цьому контексті агресія розглядалася просто як реакція на блокування лібідонозних імпульсів. Спочатку агресія як така не трактувалася Фрейдом як невід'ємна частина життя.

Для А. Адлера агресивність є невід'ємною якістю свідомості, яка організує його діяльність. Універсальною властивістю живої матерії Адлер вважає змагальність, боротьбу за першість, прагнення до переваги. Однак ці базові потяги стають аутентичними тільки в контексті правильно поясненого соціального інтересу. Агресивна свідомість породжує різні форми агресивної поведінка – від відкритого до символичного. Агресивність, вплітаючись у контекст культури, набуває символічних форм, пов'язаних із заподіянням болю й приниженням. Усяка відповідна реакція є природною свідомою або несвідомою реакцією людини на примус, що випливає з бажання індивіда відчувати себе суб'єктом, а не об'єктом.

У руслі психоаналітичного підходу причиною виникнення агресивної поведінки займався Д. Доллард. Він розробив фрустраційно-агресивну теорію. Ця теорія виникла на противагу концепціям інстинкту: тут агресивна поведінка розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Агресія – це не автоматично виникаючий в організмі людини потяг, а реакція на фрустрацію – спроба перебороти перешкоду на шляху до задоволення потреб, досягнення задоволення й емоційної рівноваги. Агресія завжди є наслідком фрустрації, а фрустрація завжди спричиняє агресію. Агресія розглядається, як спроба нашкодити іншому своєю дією. При цьому ступінь фрустрації залежить від сили мотивації щодо виконання бажаної дії, значущості перешкоди й