Аналіз специфіки стосунків підлітків з агресивною поведінкою з однолітками

Крім основних понять агресії й фрустрації теорія оперує також ключовими поняттями гальмування й заміщення. Гальмування – це тенденція обмежити або згорнути дії внаслідок очікуваних негативних наслідків. Гальмування будь-якого акту агресії прямопропорційне силі очікуваного покарання. Крім того, гальмування прямих актів агресії майже завжди є додатковою фрустрацією, що викликає агресію проти людини, яка сприймається як винуватець цього гальмування.

Заміщення – це прагнення брати участь в агресивних діях, спрямованих проти якої-небудь іншої особи, а не істинного джерела фрустрації.

Однієї із характерних ідей фрустраційної теорії агресії є ефект катарсису. Катарсис – це процес звільнення накопиченої енергії, що приводить до зниження рівня напруги. Суть цієї ідеї полягає в тому, що фізичне або емоційне вираження ворожих тенденцій приводить до тимчасового полегшення, у результаті чого досягається психологічна рівновага й послаблюється готовність до агресії.

Однак було помічено, що підлітки досить часто випробовують фрустрацію, але не обов'язково при цьому поводяться агресивно, і навпаки. Прихильники фрустраційної теорії погодилися із цим і трохи видозмінили свою позицію. Представником такої модифікованої форми теорії зумовлювання агресії фрустрацією є Л. Берковіц. Агресія, на його думку, – функція складної взаємодії між вродженими схильностями й засвоєними реакціями. Він увів нову змінну, яка характеризує можливі переживання, що виникають у результаті фрустрації, – гнів, як емоційну реакцію на фруструючий подразник. Берковіц визнавав також, що агресія не завжди є домінуючою реакцією на фрустрацію й за певних умов може придушуватися. У концептуальну схему «фрустрація-агресія» Берковіц увів три істотних виправлення:

1) фрустрація не обов'язково реалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них.

2) навіть при стані готовності агресія не виникає без належних умов;

3) вихід із фруструючої ситуації за допомогою агресивних дій виховує в індивіда звичку до подібних дій.

У більш пізніх роботах відзначається, що при фрустрації особистість реагує цілим комплексом захисних реакцій, з яких лише одна відіграє провідну роль.

Протилежну позицію розуміння агресії займає Е. Фромм, представник неофрейдизму.

Е. Фромм у своїй книзі «Анатомія людської деструктивності» показує, як точні наукові дані нейрофізіології, психології тварин, палеонтології й антропології спростовують гіпотезу про те, що в людині від народження закладений спонтанний інстинкт агресивності.

По-перше, Фромм аналізує результати дослідження проблеми відносин між функцією мозку й поведінкою індивіда. Ряд дослідників, таких як В. Р. Гесс, Д. Олдс, Р. Р. Хіт, Х. Р. Дельгадо, стверджують, що імпульси агресії й втечі «контролюються» різними ділянками мозку. Так, наприклад, експериментально встановлено, що, стимулюючи певні ділянки мозку, можна підсилити ефект гніву (і відповідну модель поведінки), а можна й загальмувати. Наприклад, активізація залежить від проміжного мозку, латерального гіпоталамуса, центральної сірої речовини. Подібні дослідження демонструють той факт, що в одних зонах реакція активізується, а в інші стримується. Внаслідок біполярної організації півкуль мозку виникає й подвійність рефлексу агресії. Важливе питання, які фактори порушують рівновагу й провокують відкриту лють і відповідну руйнівну (агресивну) поведінку. Експерименти показують, що порушення подібного роду можуть відбутися, з одного боку, від електричного подразника, а з іншого боку – наступити внаслідок виведення з ладу гальмуючих центрів. Такі дослідники, як Марко й Ервін, звертають увагу на те, що порушення рівноваги можуть бути викликані ще й різного роду мозковими захворюваннями.

Е. Фромм під агресією розуміє всі ті дії, які заподіюють (або мають намір заподіяти) шкоду іншій людині, тваринному або неживому об'єкту. Отже, під цю категорію нерідко підпадають досить різноманітні типи реакцій та імпульсів, тому Фромм строго розрізняє агресію біологічно адаптивну, яка сприяє підтримці життя (доброякісну), від злоякісної агресії, не пов'язаної зі збереженням життя.

Основна ідея Фромма зводиться до того, що пояснення жорстокості й деструктивності людини варто шукати не в успадкованому від тварин руйнівному інстинкті, а в тих факторах, які відрізняють людину від її тваринних предків. Головна проблема полягає в тому, щоб з'ясувати, наскільки специфічні умови існування людини відповідальні за виникнення в неї бажання мучити й убивати, а так само від чого залежить характер й інтенсивність задоволення від цього. У цьому змісті зрозуміти феномен агресії, можна лише з огляду на соціальний фактор розвитку.

К. Лоренц, представник етологічного підходу, вважав, що агресія бере початок, насамперед, із вродженого інстинкту боротьби за виживання, який присутній у людей так само, як й у всіх живих істот. Лоренц припускав, що цей інстинкт розвинувся в ході тривалої еволюції, на користь чого свідчить три його важливі функції. По-перше, боротьба розсіює представників видів на широкому географічному просторі, і тим самим забезпечується максимальна утилізація наявних харчових ресурсів. По-друге, агресія допомагає поліпшити генетичний фонд виду за рахунок того, що залишити потомство зуміють тільки найбільш сильні й енергійні. По-третє, сильні тварини краще захищаються й забезпечують виживання свого потомства.

Він вважав, що агресивна енергія генерується в організмі спонтанно, безупинно, у постійному темпі, регулярно накопичуючись із часом.

Таким чином, розгортання явно агресивних дій є спільною функцією:

1) кількості накопиченої агресивної енергії;

2) особливої сили, полегшуючої розрядку стимулів агресії.

Інакше кажучи, чим більша кількість агресивної енергії є в даний момент, тим меншої сили стимул потрібен для того, щоб агресія проявилася. Фактично, якщо з моменту