Аналіз специфіки стосунків підлітків з агресивною поведінкою з однолітками

Метою агресивних дій виступає можливість задовольнити потребу у визнанні з боку оточення. Вони прагнуть домогтися уваги навколишніх хоча б за допомогою такого неконструктивного способу, як агресія. Разом з тим недовіра до себе, невпевненість у власних силах і можливостях є основою формування негативного самовідчуття, неприйняття себе. Таке невір'я робить їх залежними від навколишніх, їх думок і оцінок. Недовіра до себе породжує негативне самосприйняття й відчуття власної незначимості та некомпетентності. Таким чином, у поведінково-агресивних підлітків агресивність є вираженням стійкої, хронічної незадоволеності значимих потреб. Серед завдань корекційної роботи відносно поведінково-агресивних підлітків є: розвиток позитивного відношення до себе, самосприйняття, самоповаги, підвищення внутрішньої компетентності й довіра до себе та свого досвіду.

У помірно-агресивних підлітків агресія виступає засобом задоволення актуальних ситуативних потреб. Їх структура мотиваційної сфери, а, отже, і особистості, відрізняється характерною гармонійністю: Свідомі мотиви відповідають несвідомим спонуканням. Це робить їх відносно стійкими й незалежними від ситуативних впливів навколишньої дійсності. Помірно-агресивні підлітки являють собою варіант найбільш благополучного розвитку. Вони добре вчаться, відчувають емоційний комфорт у родині, їм симпатизують однолітки. Діти виявляються стійкими в ситуації фрустрації, здатні знаходити рішення у важких ситуаціях, проявляють гнучкість і конструктивність при спілкуванні з навколишніми. Вони почувають себе захищеними, упевненими в собі, доброзичливо ставляться до навколишніх, уміють підтримувати контакти з іншими людьми. Діти вірять у себе, що дозволяє їм бути незалежними, самостійними, упевненість у своїх діях робить їх сприйнятливоми й відкритими для нового досвіду. Таким чином, підбиваючи підсумок, можна сказати, що для помірно-агресивних дітей характерні окремі ситуативні прояви агресії.

Питання попередження й корекції дитячої агресивності висвітлюється в нечисленних роботах. У закордонній практиці накопичений певний досвід корекції дитячої агресивності, який багато в чому залежить від теоретичних поглядів на природу цього феномену.

Найбільш значимі роботи з питання корекції підліткової агресивності досягнуті в рамках поведінкового підходу. Відповідно до теорії соціального вчення, яка розглядає агресію як набуту форму поведінки, корекційна робота повинна бути спрямована на модифікацію поведінки – поступове зменшення, згасання, гальмування агресивних проявів з одночасним формуванням нової соціально бажаної поведінки.

У подоланні агресивності особливе значення має налагодження відносин підлітка зі значимими дорослими – батьками й педагогами. Робота з батьками повинна містити в собі подолання стереотипів сприйняття, оцінки й відношення до дітей, які проявляють агресію, а так само стереотипів реагування на агресивну поведінку. Така робота є необхідною тому, що найчастіше дорослі негативно сприймають і негативно ставляться до будь-яких проявів агресії. Важливим моментом роботи є вироблення в ході спільного обговорення з батьками й педагогами оптимальної тактики взаємодії з дитиною в родині і школі: пошук, знаходження й апробація навичок ефективного реагування на прояви дитячої агресивності, способи погашення агресивних спалахів, дієвої системи покарань і заохочень.

Кінцевою метою такої роботи є зміна позиції дорослих стосовно агресивних дітей, а так само озброєння педагогів і батьків навичками конструктивної взаємодії з дітьми. Основне значення в профілактиці й корекції дитячої агресивності має створення в родині атмосфери емоційної захищеності, визнання й прийняття дитини. Тому така робота повинна вестися при участі родичів дитини. Однак при роботі з батьками агресивних дітей виникають певні труднощі. Тотально-агресивні й поведінково-агресивні діти, як правило, ростуть у родинах, які відрізняються неблагополуччям (батьки п'ють, не займаються дітьми). Багато дітей цих груп залишені без уваги, батьки не цікавляться їх проблемами, тому залучити їх до роботи важко, а то й зовсім не вдається. Звичайно, ефективність роботи в цьому випадку знижується. Однак зусилля психологів у таких ситуаціях зосереджують на роботі із самою дитиною й учителями.

Педагоги займають більш активну позицію, вони акцентують увагу на труднощах підтримки дисципліни в класі, способах реагування на агресивну поведінка учнів.

Значне місце в профілактиці повинне займати сприяння в оволодінні дітьми новими способами поведінки. Дорослі звичайно говорять, як не треба поводитися, але не пояснюють, як треба, тому необхідно надавати зразок поведінки, на який їх дитина могла б орієнтуватися. Важливою умовою є й формування мотивації, тому що повинне бути не тільки позитивне відношення до засвоєної поведінки, але й прагнення поводитися відповідним чином.

Так само одним з моментів корекції агресивності є й спілкування з однолітками, тому що іноді взаємини можуть бути джерелом неприємних переживань, дискомфорту, багато в чому визначаючи їх самопочуття. Налагодження відносин з однолітками виступає одним із завдань профілактики агресивності.

 

 

 

Дослідження показують, що уявлення про школу в батьків майже ідеальні. А ув дітей, особливо в хлопців, думка категорично інша.

Проблемою сьогодні є й відсутність належного контакту між адміністрацією шкіл й відділеннями профілактики злочинів неповнолітніх. Директорам шкіл невигідно видавати своїх правопорушників-агресорів міліції – школа потрапить в «чорний список», премії