Анатомія та морфологія рослин

За третьою ознакою:

Гаплостемонний, коли тичинки розташовані в одному колі (первоцвіт, верба, тополя та ін.) ;

Диплостемонний, коли тичинки розташовані в двох колах (дзвоники, морква, кріп) ;

Полістемонний, коли тичинки розташовані в трьох і більше колах (лавр, представники розових).

3. Онтогенез і будова тичинки. Незалежно від типу андроцею, найголовнішим його елементом є тичинка – чоловічий генеративний орган, в якому відбуваєтьься формування пилку. Закладання тичинки відбувється на квітколожі у вигляді меристематичних горбочків. І відтак спостерігається його наступна диференціація, горбочки ростуть, збільшуються в розмірах, а згодом приступають до диференціації, і тоді морфіологічно відчленовуються апікальна і базальна частини. З апікальної частини формується основа пиляк, з базальної – основа тичинки. За формою поділяють тичинки на розгалужені, конічні і т. д. Типова тичинка складається з таких елементів:

Тичинкова нитка; Пиляк – верхня частина тичинки, в якій утворюється пилок. Пиляк складається з одного або двох мікроспорангіїв, у порожнині яких розвивається пилок. Мікроспорангії з’єднані між собою в’язальцем – стерильною тканиною, у якій у більшості квіткових рослин (95%) є один провідний пучок. За характером розкривання розрізняють екстрозні та інтрозні пиляки. Кількість мікроспорангіїв у різних видів, родів і видів різна. У більшості квіткових рослин пиляк тетраспорангіатний, тобто містить чотири мікроспорангії, а у видів родин адоксових, мальвових він біспоріальний. Окремий пиляк, або його половину називають синангійом, а зрослі в єдину структуру пиляки називають синандрійом. Два пилкові мішки (теки), кожен з яеих складається з двох пилкових камер (мікроспорангіїв) ;

4. Розвиток пиляка і його будова. Мікроспорангій, будова стінки мікроспорангія. На ранніх етапах пиляк має вигляд невеликого меристематичного горбочка, згодом йде його диференціація. Його клітини діляться і дають початок двом групам клітин: спорогенним і паріетальним. Клітини паріетального шару діляться і формують стінку мікроспорангія, яка складається з:

• Фіброзний шар (ендотецій).
• Середній шар (один чи кілька).
• Тапетум.

Клітини спорогенного шару діляться і утворюють археспоріальну тканину. Її клітини, які приступають до мейозу називають мікроспороцитами. Таким чином, сформована стінка мікроспорангія складається з:

Епідерма – (від грец. ерí – на, над, понад, біля, після і dérma – шкіра) – первинна, здебільшого одношарова, покривна тканина рослин, що вкриває листки, молоді стебла, квітки і плоди. Клітини епідерми паренхімної (дводольні) і прозенхімної (однодольні) форми, щільно прилягають одна до одної. Епідерма утворюється із зовнішніх шарів конуса наростання.

Ендотецій – зовнішній шар пиляка, що прилягає до епідерми. Те саме, що й фіброзний шар.

Середній шар (дегенеруючий шар).

Тапетум – внутрішній шар клітин у спорангіях і пиляках. Клітини тапетуму бувають одно -, дво – і багатоядерні, забезпечують проходження мейозу, розвиток мікроспор та дозрівання пилковихь зерен, виробляють мономери спорополеніну, який йд на побудову спородерми. Тапетум – це одношарова, рідше багатошарова тканина. Розрізняють два типи тапетуму: секреторний, або залозистий, та амебоїдний, або периплазмодій.

5. Археспорій. Мікроспорогенез і мікрогаметогенез. Будова пилкового зерна. Типи чоловічого гаметофіту. Археспорій – (від грец. arche – початок і спора) – група клітин, з яких у мохів і рівноспорових папоротеподібних розвиваються спори; у різноспорових папоротеподібних – мікро- та мегаспори; у насінних – в чоловічій генеративній сфері – пилкові зерна, а в жіночій – переважно одна мегаспора, з якої утворюється зародковий мішок. Мікроспорогенез – (від грец. makros – великий; спора і грец. genesis – походження) – процес утворення макроспор у вищих рослин. У квіткових рослин мікроспорогенез це процес утворення мікроспор з диплоїдних архіспоріальних клітин. Археспоріальні диплоїдні клітини, Які приступають до мейозу, називаються мікроспороцитами. Мікроспороцит – (від грец. makros – великий; спора і грец. kytos – клітина) – диплоїдна археспоріальна клітина, з якої внаслідок двох послідовних поділів мейозу (гетеротипного і го-меотипного) утворюється тетрада гаплоїдних макроспор. Унаслідок двох поділів мейозу послідовно утворюється діада, а відтак – тетрада гаплоїдних клітин. На цьому завершується процес мікроспорогенезу і одноядерні мікроспори, звільняючись з материнської оболонки формують власну оболонку, яка складається з зовнішнього шару екзини і внутрішнього шару – інтини. Екзина – (англ. exine, extine, від лат. extimus – крайній, зовнішній) – зовнішній целюлозний шар оболонки пилкового зерна. Е. в основному складається із спорополеніну – дуже стійкого полімера каротиноїдів і їх ефірів. В Е. розрізняють основні шари: зовнішній (ектекзина), середній (мезекзина), внутрішній (ендекзина). Інтина – (від лат. intus – всередині) – тонка безбарвна внутрішня пектиново-целюлозна оболонка пилкового зерна, з якої під час проростання пилку формується пилкова трубка. Одноядрові мікроспори, які містять гаплоїдне дро і добре розвинену цитоплазму деякий час перебувають у стані спокою. Згодом ядро приступає до мітозу, внаслідок якого утворюється дві клітини в пилковому зерні: більша вегетативна, яка містить гаплоїдне ядро, і менша – лінзоподібної форми – генеративна клітина. З моменту мітозу в однояерній мікроспорі починається мікрогаметогенез. Однак, за даними В. О. Піддубної-Арнольді (1976), Є. Л. Кордюм (1984) та ін. процес мікрогаметогенезу у покриоонасінних рослин відбувається не однаково. Зокрема, у більшості дводольних рослин (тополя, верба, дуб, бук, квасоля та ін.) мікрогаметогенез завершується утворенням двоклітинного пилку. У деяких однодольних (жито, пшениця та ін.) ядро генеративної клітини приступає до другого мітозу, коли двоклітинні пилкові зерна містяться ще у мікроспорангіях. Тому вчені виділяють два типи чоловічого