Арабо-єврейський конфлікт в Палестині (1947-2003)

 

 

 

 

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що, незважаючи на численні спроби мирного розв’язання Близькосхідного конфлікту, арабо-єврейське збройне протистояння на території Ізраїлю і Палестинської національної автономії (ПНА), а також на територіях прилеглих держав триває. Вивчаючи Близькосхідний конфлікт, багато авторів докладно розглядають його політичні, соціально-економічні та релігійні аспекти. Проте в тлумаченні подій арабо-ізраїльського протистояння немало білих плям і перекручень. Зокрема, недостатньо повно висвітлено тему збройної боротьби палестинського руху опору (ПРО) проти Ізраїлю, бойових зіткнень палестинських повстанців з ізраїльтянами і відповідних дій Ізраїлю проти палестинського підпілля, хоча популярність і політичну вагу тієї чи тієї палестинської повстанської організації в палестинському середовищі визначали насамперед успіхи або невдачі воєнних акцій та кількість активних бойових груп. Як зразок можна навести битву під Караме, що відбулася 21 березня 1968 року й стала важливою віхою в історії організації «Рух палестинського національного визволеня», або «Харакат ат-тахрір аль-ватаній аль-филастині» (Фатх).

Арабо-єврейське збройне протистояння є ядром арабо-єврейського конфлікту, на основі якого сформувався Близькосхідний конфлікт.

Дослідження арабо-єврейського конфлікту на території Палестини охоплює період з моменту прийняття Генеральною Асамблеєю ООН (ГА ООН) резолюції № 181/ІІ до останньої спроби світової спільноти мирно врегулювати арабо-єврейський конфлікт – плану під назвою «Дорожня карта», прийнятого 2003 року. У роботі докладно проаналізовано арабо-єврейський збройний конфлікт періоду 1947-2003 рр.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною наукової теми кафедри нової та новітньої історії Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського «Макро і мікросоціологічний аналіз історії зарубіжних країн та історії міжнародних відносин» (державний реєстраційний номер РК 0100U001356).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз процесів, які зробили можливим виникнення держави Ізраїль і спричинили арабо-єврейський конфлікт; висвітлення дій організацій ПРО; вивчення спроб мирного врегулювання Близькосхідного конфлікту.

Відповідно до мети визначено низку завдань:

• зробити об’єктивний аналіз резолюції ООН № 181/ІІ, висвітлити умови та процес прийняття резолюції;
• висвітлити хід і наслідки першої арабо-ізраїльської війни, сформулювати причини поразки арабських армій і дати оцінку наслідкам війни за незалежність;
• проаналізувати процес створення і діяльності ПРО, показати причини й процес створення перших бойових організацій, їхню ідеологію та мету, дослідити бойові акції ПРО, а також реакцію і відповідні дії Ізраїлю;
• визначити вплив першої інтифади на розвиток арабо-єврейського конфлікту, розглянути причини початку інтифади, її хід і наслідки;
• охарактеризувати хід мирних переговорів 90-х років, спроб мирного врегулювання Близькосхідного конфлікту;
• встановити причини провалу мирних переговорів, дати оцінку діяльності держави Ізраїль і Палестинської автономії на початку XXI століття.

Об’єктом дослідження є історія формування арабо-єврейського збройного протистояння, створення й оформлення ПРО, в світлі спроб мирного розв’язання арабо-єврейського конфлікту.

Предметом дослідження є арабо-єврейський конфлікт у Палестині, який сформувався під впливом зовнішніх та внутрішніх причин і трансформувався в найбільш тривалий і нерозв’язний конфлікт XXI століття.

Методи дослідження визначено як сукупністю завдань роботи, так і джерельною базою. В даному дисертаційному дослідженні широко використовувалися історичний і логічний методи, а також метод систематизації. Так як історичний метод розкриває конкретний світ явищ, а логічний їх внутрішню суть, то застосування цих методів полягало в описі і аналізі окремих етапів Близькосхідного конфлікту.

Усі виявлені джерела піддавалися систематизації, поділу на певні групи (документи ООН, арабські опубліковані документи, мемуари, іноземна і вітчизняна наукова література). Отримана таким чином інформація аналізувалася, систематизувалися загальнодоступні факти і виявлялися нові.

Історико-генетичний метод послідовно розкриває властивості, функції і зміни досліджуваної реальності в процесі її історичного руху і дозволяє показати причинно-наслідкові зв'язки і закономірності історичного розвитку безпосередньо. Даний метод використовувався протягом всієї роботи дозволивши реконструювати реальну історію об'єктів і явищ.

Історико-порівняльний метод. Автор використовував даний метод при аналізі позицій і дій протиборчих сторін у кінці 40-х років, а також при вивченні мирних переговорів.

Історико-системний метод полягає в єдності у суспільно історичному розвитку одиничного, особливого і загального. Даний метод застосовувався в написанні висновків розділів дослідження та загальних висновків.

У дослідженні також використовувався синхронний метод, який полягає у вивченні різних подій і явищ, які відбуваються в різних місцях одночасно. Він дає можливість виділити як загальне так і різне в подіях і явищах що відбуваються одночасно в економічній, політичній і духовній сферах.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють такі події: розробку і прийняття ГА ООН резолюції № 181/ІІ, першу арабо-єврейську війну, створення держави Ізраїль, виникнення й діяльність організацій ПРО у 50-х – 90-х роках ХХ століття, укладання угоди Осло I, II, а також прийняття плану «Дорожня карта» 2003 року. Такі хронологічні межі зумовлені тим, що переважно в цей період відбувалося розгортання арабо-єврейського конфлікту з усіма спробами його мирного врегулювання.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в Україні здійснено спробу дослідження збройного аспекту арабо-єврейського протистояння в Палестині у період із 40-х рр. ХХ ст. до початку ХХІ ст.

На підставі аналізу подій на Близькому Сході встановлено неможливість на сьогодні остаточного