Арабо-єврейський конфлікт в Палестині (1947-2003)

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

відзначимо неординарну роботу рабина Дена Кон-Шербока з Америки й доктора Дуада ель-Аламі з Палестини, «Палестино-ізраїльський конфлікт: Дві точки зору», Де надаються арабська та єврейська точки зору на історію даного конфлікту. Бойові дії описано в праці Д. Лаффіна і М. Чаппела «Ізраїльська армія в конфліктах на Близькому Сході 1948-1973». Цікавою видається робота Б. Мітчелла, директора організації «Американо-ізраїльська кооперативна ініціатива» (AICE), яка має назву «Міфи і факти. Путівник по арабо-ізраїльського конфлікту». У монографії в хронологічному порядку описано міфи, що склалися навколо Близькосхідного конфлікту. Безсумнівно цінною є праця Г. Концельмана «Ясір Арафат», насичена фактичним матеріалом, який допомагає краще зрозуміти ситуацію всередині ОВП і Фатх. Війнам Ізраїлю присвячено роботу А. Брегман «Війни Ізраїлю» («Israel’s wars»). Однією з найбільш фундаментальних праць з історії становлення й розвитку ПРО є робота Х. Коббан «Організація визволення Палестини: Люди, влада, політика» («The Palestinian Liberation Organisation: People, Power, and Politics»), яка працювала кореспондентом «Sundey Times» у Бейруті з 1976 по 1981 роки, в роботі зібрана велика кількість фактичного матеріалу. Цінний фактичний матеріал міститься в роботі Е. О’Беланса «Арабські партизанські сили 1967-1972» («Arab Guerilla Power (1967-1972) «), присвяченій арабському партизанському рухові.

У дослідженні використано також праці ізраїльських авторів: сходознавця й перекладача Кляви, доктора соціології з Відкритого університету Ізраїлю А. Д. Епштейна. Досліджував проблему ісламізації арабо-єврейського конфлікту доктор Тель-Авівського університету М. Литвак. Докладний опис ізраїльсько-сірійського протистояння 1949 – 1955 років здійснено в роботі відставного військового ЦАХАЛ, колишнього військового губернатора Іудеї і Самарії А. Шалева. Складному процесу переговорів з ОВП, який передував підписанню договору Осло І, присвятив працю відомий ізраїльський журналіст Д. Малковський, кореспондент газети «The Jerusalem Post». Слід згадати роботу історика Н. Штереншиса «Історія держави Ізраїль», де дається опис історії єврейської діаспорі в Палестині з кінця XIX по початок XXI століття.

До дисертаційної роботи також залучено праці арабських авторів: професора, історика-сходознавця у Департаменті військової освіти Королівського лондонського коледжу Азіда Саягха «Збройна боротьба і пошуки держави» («Armed struggle and the Search for State: The Palestinian National Movement, 1949-1993»), у якій детально описано історію зародження й розвитку палестинського партизанського руху. Інтерес викликає праця арабського історика й громадського діяча Є. Туми, що виступає за самовизначення палестинського народу, описує жорстокість дій ізраїльського уряду й армії щодо арабського населення Палестини. У дисертації використано роботу члена ЦК Фатх Абу Айяда і члена Революційної ради Фатх Абдаллаха Франгі. У дослідженнях Сайдеда Алі Хайдара детально описано дії арабських урядів, що брали участь в арабо-ізраїльських війнах.

Проблемам становлення, розвитку й боротьби Фатх з 1964 по 1980-ті роки присвячено роботи українських дослідників С. С. Щевелєва, Р. О. Блізнякова, Д. А. Малишева та І. В. Бравкової.

Серед робіт російських дослідників треба відзначити дисертацію О. О. Зикової «Організації єврейських поселенців на палестинських територіях: інструменти і ступінь їхнього впливу в ізраїльській політиці», у якій розглядається питання єврейських поселень на палестинських територіях, політичне підґрунтя та етапи заселення палестинських теріторій.

Результатом дослідження проблеми арабо-єврейського конфлікту стало введення в науковий обіг великої кількості фактичного матеріалу, документів різних політичних організацій і державних відомств, свідчення очевидців різних подій, резолюції ООН, які разом дають можливість об’єктивного аналізу арабо-єврейського конфлікту і вивчення окремих аспектів цього конфлікту.

Другий розділ «Утворення держави Ізраїль і виникнення палестинського руху опору в 1947-1967 рр. « складається з чотирьох підрозділів. Розглянуто процес прийняття резолюції ООН № 181/ІІ від 29 листопада 1947 року, її сильні і слабкі положення. Пильну увагу приділено Першій арабо-ізраїльській війні, вказано чисельність і зброю супротивників, кількість проведених операцій. Розглянуто процес зародження ПРО, описано перші бойові вилазки палестинських партизан (фідаїв).

У першому підрозділі «Прийняття Генеральною асамблеєю ООН резолюції № 181/ІІ. Ситуація в Палестині на рубежі 1948-1949 рр. « висвітлено причини винесення проблеми Палестини на обговорення в ООН, описано процес вироблення резолюції № 181/ІІ, створення підкомісій, що працювали в Палестині, та їхні рекомендації щодо вирішення долі народів Палестини.

Детально розглянуто воєнну ситуацію в Палестині, де прийняття резолюції спричинило початок громадянської війни. Повсюди відбувалися масові збройні сутички між загонами арабів і євреїв. Єрусалим блокували араби, і єврейський конвой намагався прорватися в місто.

У другому підрозділі «Проголошення держави Ізраїль. Палестинська війна 1948-1949 рр. « описано плани й сили супротивників, етапи бойових дій, розкрито причини й наслідки поразки арабських армій у цій війні.

Третій підрозділ «Виникнення палестинського руху опору 1949-1956 рр. « присвячено політиці Ізраїлю на зайнятих ним територіях (земельне питання, проблема арабського населення, яке залишилося на території Ізраїлю) ; розглянуто процес конфронтації між Ізраїлем і прилеглими арабськими державами в 50-х роках ХХ ст., а також виникнення проблеми біженців.

У четвертому підрозділі «Створення Організації визволення Палестини і початок активних дій 1956-1967 рр. « досліджено зародження організації Фатх, її ідеологію, причини створення, охарактеризовано лідерів організації й бойові вилазки бойовиків Фатх на територію Ізраїлю. Також розглянуто процес конфронтації між Ізраїлем, з одного боку, та Сирією, Йорданією і Єгиптом, з іншого. Наведено статистику випадків порушень кордону Ізраїлю військовими й цивільними особами, збройних сутичок і втрат, що їх зазнали обидві сторони.

Після 1949 року політика вигнання арабського населення Ізраїлю мала продовження, породжуючи