Авторське право

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, є невичерпними за формами, прийомами, способами об’єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В цих відносинах беруть участь з одного боку – автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з іншого – організації, які зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіно- та телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо.

Відповідно, законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об’єктів суміжних прав, виконавців, виробників фонограм радіо-, телемовних компаній.

Завдання та принципи авторського права і суміжних прав

Серед завдань авторського права і суміжних прав в юридичній літературі виокремлюють такі:

Стимулювання творчої діяльності зі створення творів науки, літератури, мистецтва. Авторське право повинно створювати певні умови для заняття творчою діяльністю, забезпечити визнання та охорону творчих результатів, права авторів та інших суб’єктів на використання створених творів, одержання винагороди, захист честі та гідності та ін.

Створення умов для широкого використання творів в інтересах суспільства.

Завдання авторського права і суміжних прав тісно пов’язані з його принципами.

Принципи авторського права – це основні ідеї, які характеризуються універсальністю, вищою імперативністю, загальною значимістю. Принципи авторського права не закріплюються в окремих статтях законодавчих актів, вони виводяться з усієї сукупності правових норм. Їх значення дозволяє орієнтуватися в авторському законодавстві, вірно тлумачити та застосовувати його норми.

До основних принципів належать такі:

Принцип свободи творчості, який закріплюється ст. 54 Конституції України. Автори творів вільні у виборі теми, сюжету, форми твору, вони самостійно вирішують питання про опублікування твору.

Законодавство забезпечує захист прав авторів на твори науки, літератури, мистецтва незалежно від їх призначення цінності, форми, жанру, обсягу, мети, завершеності.

Поєднання особистих інтересів автора із інтересами суспільства. Законодавство гарантує авторам охорону їх особистих немайнових і майнових прав, підкреслює їх виключний характер, тільки автор визначає на яких умовах твір буде оприлюднений. Але законодавство враховує і інтереси суспільства, встановлює випадки вільного використання твору.

Невідчуженість особистих немайнових прав автора. Особисті немайнові права автора (право авторства, право на ім’я, цілісність твору, недоторканість) належать тільки автору, не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Вони мають безстроковий характер.

Свобода авторського договору. Цей принцип полягає у тому, що сторони самостійно обирають умови, на яких вони укладають договір. Законодавство визначає тільки умови, які обов’язково мають бути узгоджені сторонами. Це пов’язано з тим, щоб забезпечити авторам мінімальний рівень прав, захистити їх від недобросовісних користувачів.

Умови, що погіршують становище автора (його правонаступника) порівняно зі становищем, затвердженим чинним законодавством є недійсним. Крім того, недійсними є також умови, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену в договорі тему чи у зазначеній галузі.

Принцип матеріальної та моральної заінтересованості полягає в тому, що автори літературних та художніх творів нагороджуються різними преміями, і їм присвоюються почесні звання, що стимулює створення творів.

Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів полягає в тому, що норми авторського права охороняють права і законні інтереси авторів і забезпечують захист порушених авторських прав [21, С. 428].

Вказані принципи визначають зміст основних норм авторського права та служать передумовами його подальшого розвитку.

Бернська Конвенція про охорону літературних і художніх творів визначає три принципи:

Принцип національного режиму полягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці Союзу, повинні отримувати в інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яка надається в цих країнах своїм громадянам;

Принцип автоматичної охорони полягає в тому, що охорона за національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов, реєстрації тощо;

Принцип незалежності охорони означає що охорона надається в країнах-учасницях Союзу незалежно від наявності охорони в країні походження твору [5].

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закон) і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доводити їх належність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження належності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою [2].

 

 

Джерела авторського права – це нормативні акти, передусім конституційні та законодавчі, які визначають основні засади авторського права.

Особливу групу джерел сучасного авторського права станов­лять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літе­ратурних та художніх творів, яка