Берніні - "Мікеланджело нової доби"

style="text-align: justify;"> 

4. Плутон і Прозерпина

У 1621-22 р. Берніні створює скульптурну композицію, яка зараз знаходиться у галереї Баргезе. Це два античних образи – Плутона і Прозерпини, дочки богині родючості Церери, яку Плутон викрав, щоб зробити дружиною. Цей архаїчний сюжет вкотре підкреслює ставлення майстрів бароко до античності. Скульптура вирішена дуже багатозначно, Берніні використовував живі прийоми щоб показати божественний початок Плутона, його велич і примножити незахищеність і відкритість Презернини. Прозерпина, відносно потужної фігурі Плутона має значно менші розміри, що підкреслює марність її зусиль сховатися від свого переслідувача. Берніні отримав загальне визнання творчого таланту. Особливо підкреслював своє захоплення його мистецтвом папа Урбан VIII, при дворі якого Берніні зайняв почесне місце. Але, зробившись в такий спосіб «папським» художником, Берніні вимушений був відгукнутися на офіційні вимоги церкви, які були ворожими йому.

Слід зазначити, про особистість Берніні. Такий тип вперше зустрівся серед художників Раннього Відродження – самовпевненої, експансивної, цілком мирської людини. Він одружився в1639г. на Катерині Тезио і вів цілком спокійне сімейне життя, помер 28 листопада 1680г. Може тому його основним суперником в архітектурі був Франческо Борроміні (1599-1667), який належав до протилежного типу: це був потайливий, неврівноважений геній, закінчивший життя самогубством. Бароко додало конфлікту між тими типами творчої особистості більшої гостроти. Контрастність темпераментів двох майстрів яскраво реалізувалася у творах. Обидва вони знаменують собою вершину розвитку барочної архітектури у Римі, але проект Берніні для колонади собору Св. Петра підкреслено простий і цілісний, тоді як будівлі Борроміні екстравагантні і складні. Берніні приймав практику класичного принципу, яка стверджувала, що архітектура повинна відбивати пропорції людського тіла. Ідеї бароко лягають в цей родючий грунт і дають ті твори, які змінили католицьку столицю на столицю італійського бароко. Союз із церквою (яка для Риму втілювала й державну влада) вимагав лише деякого крену убік навмисною урочистістю і пишністю, з одного боку, і демонстративності натурального вираження почуттів – з іншого.

Берніні виконав при Урбані VIII колосальний бронзовий «балдахін» – урочистий затінок над вівтарем в соборі святого Петра – парадне, громіздке і вигадливе спорудження, із складними формами, неспокійною динамікою обрисів. Тривалий час він працював над грандіозним надгробком папи, замовленим, всупереч звичаєм, самим Урбаном. Ця унікальна пам'ятка, що прославляє і оспівує тата, є групою, сполученою з урахуванням барвистих контрастів: бронзова статуя Урбана сяє позолотою; біля підніжжя, біля темного мармурового саркофага, стоять яскраво-білі мармурові статуї чеснот, зображені в рухливих, виразних позах; цоколь становлять дві строкаті мармурові брили. Проте свій улюблений, особливо вдалий твір, Берніні виконав на замовлення приватної особи – кардинала Корнаро. Це капела святої Терези у римській церкві Санта Марія делла Витториа. Свята Тереза Авильская – історичне обличчя: черниця, що жила хто в Іспанії у другій половині XVI століття. Одна із святих Контрреформації, одна з найпопулярніших представниць містичної релігійної течії, що мала у важкі та невиразні часи велику притягальну силу й захопила уми як її співвітчизників, так і італійців. Середньовічна містика ускладнюється у Терези старанно проведених психологічним аналізом. У своїх листах, яких вона написала безліч, Тереза описує пристрасні душевні пориви, екстатичний стан, хворобливі бачення, вражаючі її під час молитви (Тереза страждала на епілепсію. Це коло відчуттів, немислиме як сюжет для скульптури за доби Відродження, невипадково проникає у мистецтво бароко. У живопису тема екстазу раніше, ніж в Берніні, з'являється в художника Ланфранко; надалі творів на такі сюжети з'явиться багато.

Мармурова група біля вівтаря капели святої Терези з точністю ілюструє одна з листів черниці. У ньому вона описує бачення, вражаюче їх у момент релігійного екстазу: їй здається, що прекрасний ангел простромлює їй серце золотий стрілою з вогненним вістрям; біль, що вона відчуває, змішується з величезною насолодою. Берніні зобразив Терезу яка знемагає від потрясіння, що втрачає свідомість, закинуте обличчя з опущеними повіками і відкритим ротом, безсило обрушена рука – все висловлює пристрасть і знемогу. Складки її широкого чернечого вбрання, ламаючись і звиваючись за всіма напрямами, самої динамікою своїх обрисів викликають уявлення про сум'яття у душі Терези. У цьому сюжеті ангела було практично неможливо від амура, і це дає переконливість екстазу, робить її відчутним.

Дві постаті, розташовані на пливучому хмарі, освітлені (з невидимого вікна згори) в такий спосіб, що вони, у своїй блискаючої білизною, здаються нам майже безтілесними. Глядач хіба що стає співучасником бачення. Невидимим доповненням тут – менш характерним, ніж у «Давида», але й важливим – є сила, що спричиняє постаті до небес, визначаючи малюнок складок на драпіруваннях. Символом те, що на Терезу впливає сила, божественної природи, служать золоті промені, які виходять із джерела, які перебувають високо над вівтарем – на фресці Гвидебальдо Аббатини, розташованої на зведенні капели, небесна слава розкривається як бурхливий потік світла, з яких випадають цілі хмари радісних янголів. До сформування повноти ілюзії Берніні навіть вбудовує «глядацьку залу» для своєї «сцени» – з обох боків капели перебувають балкони, схожі на театральні ложі, у яких знаходяться мармурові постаті, що зображують членів сім'ї Корнаро, які теж стають хіба що свідками екстазу. Тут ми можемо згадати картину Ель Греко «Поховання графа Оргаза», де композиція як і складається з кількох рівнів реальності.