Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

Аксіома про потенційну небезпеку передбачає кількісну оцінку негативного впливу, що оцінюється ризиком нанесення того чи іншого збитку здоров'ю і життю. Ризик (R) визначається як відношення тих чи інших небажаних наслідків в одиницю часу до можливого числа подій за той же термін – R = F/N , де F і N – кількість небезпечних та усіх можливих подій відповідно.

У світовій практиці знаходить визнання концепція прийнятного ризику, тобто ризику, при якому захисні заходи дозволяють підтримувати досягнутий рівень безпеки. Для звичайних загальних умов прийнятний ризик загибелі людини на протязі року приймається рівним 10-6 (що значить один на мільйон випадків). Ступінь ризику оцінюється у світовій практиці для різних видів діяльності імовірністю смертельних випадків.

Якась частина небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів переважно відноситься до виробничого, а якоюсь мірою й до інших сфер діяльності людини. Вони звичайно мають зовні визначені, просторові області прояви, що називаються небезпечними зонами, які характеризуються збільшенням ризику виникнення нещасного випадку.

Однак навіть якщо людина знаходиться в небезпечній зоні, але правильно організує свою діяльність, дотримує заходи безпеки, стежить за справністю технічних систем, погіршення здоров'я чи нещасний випадок не має місця. Таким чином, нещасний випадок часто є наслідком ігнорування правил особистого поводження, організаційного чи технічного порядку в момент перебування людини в небезпечній зоні.

Умови, при яких створюється можливість виникнення нещасного випадку, називають небезпечною ситуацією. Важливо вміти попередити перехід небезпечної ситуації в нещасний випадок.

У процесі діяльності й життя людина може опинитися в такій небезпечній ситуації, коли фізичні і психологічні навантаження досягають меж, при яких індивідуум втрачає здатність до раціональних вчинків і дій, адекватних сформованій ситуації. Такі ситуації називають екстремальними.

Систематизуючи сказане, безпеку життєдіяльності можна визначити, як такий стан навколишнього середовища, при якому виключена можливість ушкодження організму людини в процесі його різноманітної діяльності.

 

 

В будові земної кулі виділяють зовнішні оболонки – атмосферу й гідросферу, і внутрішні – літосферу (земну кору), мантію та ядро. Земля має геосфери, тобто концентричні оболонки, з яких вона складається. Геосфери відрізняються структурою, фізичними і хімічними властивостями. Крім того виділяють ще географічну оболонку Землі (епігеосферу) – комплексну оболонку землі, яка існує в шарі взаємодії атмосфери, гідросфери, літосфери і біосфери.

Біосфера (грец. "bios" – життя, "spharia" – куля, сфера) – оболонка нашої планети, в якій розвивається життя різноманітних організмів, що населяють воду, повітря, сушу, грунт. Вона охоплює нижню частину атмосфери (аеробіосфера) до висоти 25...30 км (до озонового шару), всю гідросферу (гідробіосфера) тобто річки, моря, океани та ін., верхню частину земної кори (террабіосфера) до глибини 3...5 км і верхні шари літосфери (літобіосфера). По останнім даним, товщина біосфери складає 40...50 км. Біосфера – активна оболонка Землі, у якій сукупна діяльність живих організмів проявляється як геохімічний фактор планетарного масштабу, що служить основою середовиществорювання. Термін і поняття біосфери включає в себе як живі організми ("жива речовина"), так і середовище їх існування.

По своїй структурі біосфера є результатом взаємодії живої і неживої матерії. Найважливішими компонентами біосфери є: 

жива речовина (рослини, тварини і мікроорганізми);

біогенна (нежива) речовина (органічні та органікомінеральні продукти, створені живими організмами на протязі геологічної історії – кам‘яне вугілля, нафта, торф, та ін.);

косна речовина (горні породи неорганічного походження і вода);

біокосна речовина (продукт синтезу живого і неживого, тобто опадові породи, грунт, мул).

Жива речовина має специфічний хімічний склад. В ній перебільшує водень (10 %), вуглець, кальцій, азот (по 1…10 %), кисень (65…70 %), сірка, калій, хлор (0,1…1 %). Загальна маса живої речовини оцінюється величиною (2,4…3,6)•1012 т. Усі компоненти біосфери знаходяться у тісному взаємозв‘язку.

Відмінна і визначальна особливість біосфери складається в її цілісності та наявності життя. Жива речовина Землі являє собою саму потужну силу в біосфері, матеріально та енергетично визначаючи її функції. У результаті безперервної взаємодії (обміну) між компонентами біосфери під впливом живої речовини змінюються як організми, що її населяють так і середовище, в якому вони живуть. Завдяки живій речовині підтримується взаємозв‘язок і взаємообумовленість усіх компонентів в біосфері.

В біосфері живі організми та середовище їх життєдіяльності органічно зв‘язані і постійно взаємодіють, утворюючи цілісну динамічну систему, яка існує завдяки кругообігу речовин.

Цей багатосторонній і різноманітний зв‘язок визначає біосферу як гігантську екологічну систему, в якій людина є, з однієї сторони, біологічною часткою усієї системи, а з іншої − активним її перетворювачем. Біосфера закінчена, вона має певні визначені геометричні розміри і біологічні можливості. Тому не можна взяти від природи більше, ніж вона може дати.

Наростаюча технічна та енергетична озброєність людства здійснює негативний вплив на збалансованість процесів у біосфері. Тому сьогодні глобальним завданням є визначення і здійснення допустимих меж впливу на біосферу з метою недопущення екологічної катастрофи. Непродумана виробнича діяльність людства не тільки підриває основу стійкості та організованості біосфери, але може привести