Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

Характер розповсюдження радіоактивних речовин в організмі може бути проілюстрований рис. 2.3. Дослідження показують, що кальцій, стронцій, радій, плутоній в основному накопичуються у кістках; у печінці концентруються церій, лантан, плутоній; рівномірно розподіляються по органах і системам тритій, вуглець, інертні гази, цезій. Радіоактивний йод вибірково накопичується в щитовидній залозі, причому питома активність тканини щитовидної залози може перевищувати активність інших органів у 100...200 разів. 

Організм людини постійно піддається впливу космічних променів і природних радіоактивних речовин. Вони постійно присутні у повітрі, ґрунті, їжі, у тканинах самого організму. Рівні природного опромінювання від усіх джерел характеризуються еквівалентною дозою величиною порядку 100 мбер за рік, але в окремих районах можуть досягати 1 000 мбер і більше.

В сучасних умовах людина зіштовхується з перевищенням цього середнього рівня радіації. Для осіб, що працюють у сфері дії іонізуючого випромінювання, установлені значення гранично допустимої дози (ГДД) на все тіло, яка при тривалому впливі не викликає порушення загального стану, а також функцій кровотворення і відновлення. Вона становить величину 5 бер за рік.

Міжнародна комісія з радіаційного захисту (МКРЗ) рекомендувала як гранично допустиму дозу (ГДД) одноразового аварійного опромінення 25 бер і професійного хронічного опромінення – до 5 бер за рік. Для населення та персоналу, що не залучається до робіт з РР, ГДД пропонується не більшою 0,5 бер за рік.

З метою оцінки віддалених наслідків дії іонізуючого випромінювання в потомстві враховують можливість збільшення частоти мутацій. Доза випромінювання, імовірніше всього, що подвоює частоту мимовільних мутацій, не перевищує 100 бер на покоління. Генетично значимі дози для населення знаходяться в межах 7…55 мбер/рік.

При загальному зовнішньому опроміненні людини дозою в 150…400 бер розвивається променева хвороба легкого і середнього ступеня; при дозі 400…600 бер – важка променева хвороба; опромінення в дозі понад 600 рад є абсолютно смертельним, якщо не використовуються заходи профілактики і терапії.

Дози 100…1 000 бер приводять до ураження, в основі якого лежить так називаний кістковомозговий механізм розвитку променевої хвороби. Загальне чи локальне опромінення живота дозами 1 000...5 000 бер – кишковий механізм розвитку променевої хвороби з превалюванням токсемії.

Наслідком опромінення організму дозами більше 5 000 бер являється розвиток стрімкої форми променевої хвороби. Смерть “під променем” настає, під впливом одноразової дози 20 000 бер і більше. 

Коли в організм людини потрапляють радіоактивні речовини, відбувається їхня інкорпорація. Небезпека інкорпорації визначається особливостями метаболізму, питомою активністю, шляхами надходження радіоізотопів в організм. Найбільш небезпечними радіоізотопами є такі, що мають великий період напіврозпаду і погано виводяться з організму. До них можна віднести радій-226 (226Rа), плутоній-239 (239Рu), уран-235 (235U). На уражаючий ефект впливає місце депонування радіоізотопів.

Діяльність людей на зараженій місцевості значно утруднена через повільний спад радіоактивності. Заходи щодо обмеження опромінення населення регламентуються Нормами радіаційної безпеки НРБ-97.

Основні принципи обмеження опромінення населення в умовах радіаційної аварії визначені положеннями Закону України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання” від 14. 01.1998 року № 15/98-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-ІІІ, від 26.04.2001 року, ВВР, 2001, №30, ст.139), яким впроваджені:

основні дозові межі опромінення населення – 1 мзВ у рік;

основні дозові межі опромінення персоналу – 20 мзВ ефективної дози у рік.

У випадку виникнення аварії повинні бути прийняті практичні заходи для відновлення контролю над джерелом випромінювання, зведення до мінімуму доз опромінення, кількості осіб, що опромінюються, радіоактивного забруднення навколишнього середовища, економічних і соціальних утрат – при аварії, що викликало за собою радіоактивне забруднення великої території, на підставі прогнозу радіаційної обстановки, установлюється зона радіаційної аварії і здійснюються відповідні заходи щодо зниження рівнів опромінення населення;

на пізніших стадіях розвитку аварій, що викликало за собою забруднення великих територій радіоізотопами з великим періодом напіврозпаду, рішення про захисні заходи приймаються з урахуванням сформованої радіаційної обстановки і конкретних соціально-економічних умов.

По ступені небезпеки заражену місцевість по сліду викиду РР і поширення радіоактивної хмари поділяють на 5 зон:

зону М – зону радіаційної небезпеки; потужність поглиненої дози опромінювання (Рп) на її зовнішньому кордоні становить14 мрад за годину;

зону А – зону помірного зараження, Рп на її зовнішньому кордоні дорівнює 140 мрад за годину;

зону Б – зону сильного зараження, забруднена місцевість характеризується величиною Рп, що становить 1,4 рад за годину і більше;

зону В – зону небезпечного зараження – на зовнішньому кордоні Рп = 4,2 рад/год.;

зону Г – зону надзвичайно небезпечного зараження; у цій зоні Рп не менше 14 рад/год. 

Визначення зон радіоактивного зараження необхідно для планування дій працюючих на об'єкті, поведінці населення, ступені захисту підрозділів МНС; для визначення заходів щодо захисту контингентів людей; кількості потерпілих внаслідок аварії. Відповідно до вищевикладеного навколо АЕС встановлені наступні зони: санітарно-захисна – радіусом 3 км; можливого небезпечного забруднення – 30 км; зона спостереження – 50 км; 100-кілометрова зона для регламенту проведення захисних заходів.

З метою захисту персоналу і населення у випадку аварії