Безпека життєдіяльності та цивільна оборона

 

Лекція № 1. Вступ

Модуль 1. Теоретичні основи цивільної оборони

Блок 1.1. Лекція № 2. Законодавство України про цивільну оборону

Модуль 2. Завдання цивільної оборони

Блок 2.1. Лекція № 3. Захист населення від зброї масового ураження супротивника

Блок 2.2. Лекція № 4. Підготовка об’єктів народного господарства до усталеної роботи в умовах воєнного часу й проведення ряту-вальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у вогнищах ураження (зараження) і в районах стихійних лих 

Модуль 3. Характеристика вогнищ ураження (зараження)

Блок 3.1. Лекція № 5. Ядерна зброя 

Модуль 4. Вогнища хімічного і бактеріологічного заражень

Блок 4.1. Лекція № 6. Дія хімічної зброї

Блок 4.2. Лекція № 7. Бактеріологічна зброя 

Модуль 5. Правила поведінки і дії населення при загрозі нападу

супротивника і за сигналами цивільної оборони

Блок 5.1. Лекція № 8. Сигнали ЦО населенню при виникненні

загрози нападу противника 

Модуль 6. Прилади радіаційної і хімічної розвідки 

Блок 6.1. Лекція № 9. Прилади радіаційної розвідки

Блок 6.2. Лекція № 10. Прилади хімічної розвідки 

Модуль 7. Медична допомога потерпілим та знезаражування одягу і місцевості 

Блок 7.1. Лекція № 11. Медична допомога

Блок 7.2. Лекція № 12. Сутність знезаражування і організація йогопроведення

 

 

1. Історія розвитку й етапи формування світового цивільного захисту
2. Історія розвитку системи цивільного захисту в Україні
3. Роль, місце ЦО у загальній системі оборонних заходів

Подорожуючи Ломбардією, громадянин Швейцарії Анрі Дюнан, 24 червня 1859 року знаходився в місті Сольферіно. У цей день тут сталася битва між франко-італійськими військами і військами австрійських окупантів. За декілька часів цієї битви були вбиті або поранені близько 40000 чоловік. Побачивши жахливу картину наслідків битви і оцінивши неможливість силам санітарних підрозділів, надати своєчасну методичну допомогу пораненим, Анрі Дюнан звернувся до людей, які жили в ближніх селах, і разом з ними взяв безпосередню участь в наданні медичної допомоги пораненим.

Після повернення в Швейцарію Анрі Дюнан написав книгу «Спогади про Сольферіно» і розіслав її політичним діячам та європейським монархам. Зміст цієї книги мав великий резонанс.

У той час в Женеві існувало добродійне товариство, президентом якого був Густав Муаньє. Він був дуже стурбований подіями в Сольферіно, і під цим вра-женням запропонував Дюнану зустрітися з іншими людьми й обговорити ці події. У результаті зустрічі була створена комісія з 5 чоловік, куди ввійшли Муаньє, Дюнан, генерал Дюфур, доктор Лії Аппія і Теодор Монуар. 17 лютого 1863 р. цією комісією був створений «Міжнародний Комітет допомоги пора-неним», який пізніше був перетворений в «Міжнародний комітет червоного хреста» (МКЧХ). Завдяки наполегливості й цілеспрямованості комісії вдалося в 1864 р. переконати швейцарський уряд зібрати міжнародну Конференцію, в якій взяли участь дванадцять країн. Реальним результатом Конференції стало підпи-сання «Конвенції про поліпшення долі поранених в діючих арміях».

Перша Женевська конвенція, підписана в 1864 р., поклала початок міжнародному гуманітарному праву.

У 1899 р. в Гаазі була підписана конвенція, яка розширила принципи Женев-ської конвенції 1864 р. відносно війни на морі.

У 1906 р. Положення конвенції були вдосконалені й доповнені.

У 1907 р. ІV Гаазька конвенція визначила категорію комбатантів (воїнів, бійців, які брали участь у бойових діях), і некомбатантів (осіб, які не беруть участь в бойових діях, але забезпечують армію, до них відносяться військові артисти, інтенданти та ін.). За цією Конвенцією комбатантів і некомбатантів беруть у полон. Їм привласнюється і забезпечується статус військовополонених, вони користуються особливим положенням у полоні. Ці три конвенції були підтверд-жені й розширені в 1929 р.

Друга світова війна (1939-1945 рр), бойові дії якої розгорнулися на трьох континентах – в Європі, Азії, й Африці, втягнула у стан війни 61 країну з насе-ленням 1 млрд. чоловік, тобто 75% усього населення Землі на той час.

Людські втарти в тій війні становили 50 млн чоловік. Від бойових дій і фашистського терору тільки в Європі загинуло більше 40 млн людей. Найбільші втрати понесли СРСР – більше 27 млн, Німеччина – 13 млн, Польща – 6 млн, Японія – 2,5 млн, Франція – більше 600 тис., США – 405тис., Англія – 375 тис. чоловік.

У полоні загинуло понад 1 млн радянських воїнів. Велетенськими були і матеріальні втрати, в СРСР вони становили 2 трлн. 600 млрд карбованців.

Величезні втрати в тій війні змусили світове співтовариство замислитися над своїм майбутнім і тим, наскільки воно можливе взагалі.

24 жовтня 1945 р. була заснована Організація Об’єднаних націй (ООН) 10.12.1949 р. ООН прийняла Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов’язала держави, що підписали її, гарантувати «кожній людині право на життя», а також «право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці». 12 серпня 1949 р. були прийняті чотири Женевські конвенції, в яких ООН зобов’язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації:

1. «Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях».
2. «Про поліпшення