Безпека життєдіяльності та цивільна оборона

Кабінет Міністрів України приймає рішення про участь України в Міжна¬родній організації ЦО та в операціях європейських держав з подання допомоги в разі стихійного лиха.

Закон підписав президент України Л. Кравчук в м. Київ, 3 лютого 1993 р. під № 2974-XII. Про це було повідомлено у Відомостях Верховної Ради (ВВР), 1993, № 14, ст. 124. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 555-XIV від 24.03.99, ВВР, 1999, № 19, ст. 171, № 2470-III від 29.05.2001, ВВР, 2001, № 32, ст. 172, № 1419-IV від 03.02.2004, ВВР, 2004, № 19, ст. 259, цей Закон діє і тепер.

2. Нормативно-правова база ЦО

Основу нормативно-правової бази в сфері цивільної оборони, захисту насе-лення і території від наслідків надзвичайних ситуацій складають: Закони України «Про цивільну оборону України», «Про війська цивільної оборони», «Про аварійно-рятувальні служби»; укази Президента України «Про Концепції захисту населення і територій у випадку загрози і виникнення НС» і Положення «Про міністерство України з питань НС і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської

катастрофи», постанови Кабінету Міністрів України про затвердження «Положення про цивільну оборону України», «Про єдину державну систему попередження і реагування на НС техногенного і природного характерів», «Положення про керу-вання з питань НС і цивільного захисту населення обласних і міських державних адміністрацій» та інші нормативні акти.

У Законі «Про цивільну оборону України» містяться загальні основи цивіль-ної оборони України, що визначають призначення ЦО, систему її побудови, поши-рення заходів ЦО на території України, завдання ЦО, керівництво й органи керу-вання ЦО.

Цивільна оборона – це складова частина системи загальнодержавних обо-ронних заходів, здійснюваних у мирний і воєнний час для захисту населення й об’єктів народного господарства від зброї масового ураження та інших засобів нападу, а також для проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у вогнищах ураження, зонах катастрофічного затоплення, при стихійних лихах, великих аваріях і катастрофах.

Заходи з ЦО зобов’язані виконувати всі державні органи, громадські органі-зації, підприємства, установи. У них бере активну участь і населення, яке проживає в містах, робочих селищах, селах, у тому числі учні й студенти.

3. Права та обов’язки робітників, службовців і населення у світлі вимог закону про ЦО України Виходячи з вимог нормативно-правової бази у сфері ЦО України, захисту населення і територій від можливих НС техногенного, природного, екологічного, соціально-політичного та воєнного характеру кожний громадянин України має право на захист свого здоров’я і життя. Громадяни України мають право на:

• достовірну інформацію у сфері ЦО, захисту населення і територій від НС;
• оповіщення про загрозу виникнення НС і порядок дій за ними;
• колективні й індивідуальні засоби захисту від наслідків НС;
• підготовку до дій в умовах НС;
• часткову або повну компенсацію потерпілим матеріально-технічних або інших збитків внаслідок НС;
• фінансову допомогу як потерпілим внаслідок НС;
• відселення або евакуацію із зон НС, небезпечних для життя і здоров’я громадян;
• взяття участі у ліквідації НС у складі невоєнізованих формувань ЦО;
• забезпечення мінімальних умов життєзабезпечення при проживанні у осередках ураження і зонах зараження;
• медичне й соціальне забезпечення в умовах НС.

При участі громадян під час проведення робіт з ліквідації НС у складі не-воєнізованих формувань громадяни мають право на:

• вичерпну й достовірну інформацію, в тому числі про об’єкти, на яких про-водяться аварійно-рятувальні роботи, необхідну для виконання ними своїх обов’язків;
• безперешкодний допуск на територію і об’єкти, що постраждали;
• екіпіровку та оснащення згідно з технологією проведення зазначених робіт;
• харчування за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, на яких проводяться робити, або відповідного органу місцевого самоврядування;
• використання в порядку, передбаченому цим Законом, для рятування людей та у випадках крайньої необхідності засобів зв’язку, транспорту. інших матеріальних засобів підприємств, установ та організацій, які знаходяться в зоні проведення аварійно-рятувальних робіт.

Громадяни в разі зарахування до штату професійної аварійно-рятувальної служби або залучення в індивідуальному порядку чи в складі об’єктової аварійно-рятувальної служби до проведення аварійно-рятувальних робіт на випадок захво-рювання, часткової або повної втрати працездатності, загибелі (смерті), спричи-нених виконанням обов’язків рятувальників, зазначених у контрактах, укладених під час їх прийому на роботу, або договорах щодо проведення аварійно-рятувальних робіт, до яких вони залучаються.

Страховими подіями для рятувальників є загибель (смерть) під час виконання ними обов’язків, зазначених у контрактах або договорах щодо проведення аварійно-рятувальних робіт, до яких вони залучалися, смерть, що настала внаслідок по-ранення, контузії, травми чи каліцтва або захворювання в період і у зв’язку з виконанням ними зазначених у контрактах або договорах обов’язків, а також втрата працездатності, що виникла внаслідок виконання цих обов’язків чи проведення таких робіт. Зв’язок страхової події з виконанням рятувальниками обов’язків, за-значених у контрактах або договорах, встановлюється під час розслідування зазна-чених випадків згідно із законодавством.

Страхування громадян, які були залучені до проведення аварійно-рятувальних робіт в індивідуальному порядку чи у складі об’єктових аварійно-рятувальних служб, здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, які залучили рятувальників до проведення цих робіт, за рахунок коштів, які виділяються на їх проведення.

Порядок та умови обов’язкового особистого страхування рятувальників вста-новлюються КМ України.

Оплата праці рятувальників, які були залучені в індивідуальному порядку чи в складі об’єктових